Завантажте мобільний додаток сайту

У Львові вчора, 4 лютого вшанували пам’ять відомого археолога, чиє ім’я назавжди пов’язане з Нікопольщиною, Бориса Мозолевського. Про це NikopolNews розповіла громадський діяч та науковець Антоніна Косих, яка представляла на заході Нікополь.

Новости Никополя. Новости Марганца. Новости Покрова. Никополь. Марганец. Покров. Новини Нікополя. Новини Покрова. Новини Марганця.

Згідно інформації, отриманої NikopolNews , захід пройшов у львівському видавництві «Сполом», де планують видати книжки, присвячені Борису Мозолевському.

Як повідомляв раніше NikopolNews , однією з книжок є «Симфонія золотої пекторалі» львівського письменника Сергія Кустова, який зацікавився історією Нікопольщини, зокрема темою скіфів. Мешканців Нікополя просять допомогти фінансово на видання цієї роботи. Книжки будуть передані у бібліотеки та школи нашого міста.

На жаль, після нашої публікації, жодних переказів на картку не надходило. Якщо ви можете та бажаєте допомогти, нагадуємо реквізити:

Приватбанк, 4149499133795151 (Отримувач Антоніна Іванівна Косих).

А ознайомитися з деталями проекту можна ТУТ.

За словами Антоніни Косих, на заході, присвяченому річниці з дня народження Бориса Мозолевського, у Львові були присутні вже згаданий вище Сергій Кустов, відомий письменник та поет Микола Петренко, видавник Юрій Дробот, голова спілки художників Львова Олег Міськіів та інші.

Нагадаємо, Борис Мозолевський народився у 1936 році. Його вважали провідником між двома світами, зберігачем скіфських таємниць, володарем, котрий ішов за своїм Золотим Руном до омріяної Герри. Археолог вірив у щасливу зірку, що усміхалася раз на 20 років. Вона привела його до кургану, було знайдено всесвітньо відому Золоту пектораль.

Борис Мозолевський ішов до своєї знахідки усе життя. Мріяв бути льотчиком, навіть закінчив Ейське авіаційне училище, потому був історико-філософський факультет Київського університету ім.Шевченка. Поет, редактор видання “Наукова думка”, позаштатний співробітник інституту археології й кочегар, він прийшов у професію вже тоді, коли інші були на піку діяльності, у 30 років. Через поетичне вольнодумство міг би й не залишитися у ній, хоча, саме прямолінійність погляду звела його з людьми, які відкрили дорогу до цілої епохи скіфоведення, що пройшла під іменем Мозолевського. Такими особистостями були засновник української скіфології Олексій Тереножкін, директор Орджонікідзевського (нині Покровського) гірничо-збагачувального комбінату Григорій Середа, які вірили в успіх опального поета від археології, усіляко сприяючи йому в дослідженнях. Орджонікідзевська зупинка Бориса, яка починалася середньостатистичним відрядженням, завершилася сенсаційною знахідкою століття, котра змінила життя археолога і всіх, хто був поряд з ним.

Скіфські кургани завжди були ласим куснем для мародерів. Степові піраміди сколотів, яких пізніше греки назвали скіфами, ховали під своїми куполами усипальниці наймогутніших царів Причорномор'я. Свідком ритуалу величного поховання був і “батько історії” Геродот. Наперекір сумнівам істориків минулого, знахідки ХІХ-ХХ століть довели достовірність свідчень вченого, не мав сумнівів щодо даного і Мозолевський. Він вірив, що неперспективна Товста Могила ховає свої скарби. За спогадами одного з учасників експедиції, Олександра Загребельного, незважаючи на негативні археологічні проби, стояв на своєму, доводячи, що “чує стукіт кінських копит”. Ця здатність, оповивати поезією професію, породить майже міфічні припущення щодо тонкого зв'язку Мозолевського зі світом загадкової Герри, члени ж експедиції знали: його переконання базувалися на глибоких знаннях та дослідженнях.

Як згадує нікопольський історик Мирослав Жуковський, котрий особисто знав і працював з Борисом Миколайовичем, він володів дивовижним даром захоплювати археологією, яка для більшості залишалася чи не головною справою життя, з Товстою ж Могилою все вирішив випадок.

За офіційною версією курган перешкоджав гірничим розробкам, тож керівництво ГЗК звернулося до Інституту археології, але є й інша: на початку 70-х у Дніпропетровську розпочали реалізацію, масштабного за своїм розмахом, проекту набережної. Для будівництва  запропонували землю з кар'єрів, отримати яку можна було лише після офіційних розкопок Товстої Могили. Те вирішило все, а наступні археологічні проби дали позитивний результат.

"Зорина, значить, Золота". Саме так охрестив Мозолевський віднайдену царицю, перше нерозграбоване мародерами захоронення, що свідчило про дивовижне професійне чуття археолога і — удачу, котрій раділи як члени експедиції, так і Середа, який чи не кожного дня приїздив до кургану, спускався до його надр, цікавлячись результатами розкопок. Пізніше професор Євген Черненко, єдиний штатний співробітник експедиції напише, як Борис Миколайович запропонує Григорію Лукичу віднайти скарби, наперед знаючи, що ховає товща кургану. Так, директор, тикнувши ножем, дістав золоту бляшку. Решта відкрилася пізніше — усипальниця цариці, що лежала у сукні, розшитій золотом, а поряд, у саркофазі, увічнено її дитя. Це була перемога, а тріумф — попереду.

Місце захоронення царя виявилося розграбованим, однак, саме там археологи віднайшли схованку, де з багнюки український Шліман Мозолевський дістав своє Золоте Руно — Пектораль. Ювелірний шедевр усіх часів було піднято 21 червня 1971 року, у 14 годин 30 хвилин.

З того моменту точаться суперечки щодо істинної приналежності Пекторалі. Її називають ювелірним шедевром всіх часів, картою прихованих скіфських скарбів, схемою розташування “скіфського квадрату” - царських володінь. Вона змінила світ археології і життя свого нового “володаря Герри”. Мозолевський став одним з авторитетніших дослідників великих скіфських курганів, захистив кандидатську, видав монографію. Серйозно займаючись проблемою етногеографії Скіфії, паралельно проводив польові дослідження. На базі відпочинку одного з підрозділів гірничо-збагачувального комбінату було розгорнуто археологічний табір, де члени групи проводили увесь вільний від розкопок час. З притаманною йому щирістю й простотою віддавався спілкуванню з численними друзями. Декламував поезії, розповідав про Скіфію. Вже тоді всі помічали тугу в очах Бориса, яку роками пізніше назвуть передчуттям.

У 90-х Мозолевський розпочав розкопки Соколової Могили. Дослідження тривало два роки, з перенесенням кладовища, розчищенням кургану. Вже перші знахідки відповідали припущенням археолога, прогнозованою була і розграбована царська могила за якою відкрилося незаймане поховання жреця з веретеном та сагайдаком біля входу. Захоронення, вочевидь, належало енарею, служителю культу, про яке Мозолевський тоді скаже: “Такі могили просто так не даються. Скоро, хлопці, я помру...” Тоді згадався початок занурення у надра Товстої Могили, коли на місці розкопок від серцевого нападу помер один із дружинників, трагічна доля більшості учасників орджонікідзевської групи, які пішли із життя після тяжких хвороб, і раптова смерть двох експедиційних співробітників вже на місці розкопок Соколової Могили.

А двома роками пізніше, у 93-му, після виснажливої хвороби, серце Бориса Мозолевського спинилося, - через 20 років після Товстої Могили...

У статті використані матеріали, оприлюднені прес-службою Покровської міської ради

Никополь, Нікополь, Марганец, Марганець, Покров

×

Поширюючи у соцмережах,
ви допомогаєте нам!