[:ru]Никопольская библиотека-филиал № 3 стала богаче на сотни книг[:ua]Нікопольська бібліотека-філія № 3 стала багатшою на сотні книг[:]

Из воспоминаний мамы – читать доченьку никто не учил. В два года я заинтересовалась буквами, в два с половиной самостоятельно начала складывать их в слоги и устраивала бунт, протестуя против подсказок взрослых, в три – на очень мелкую девочку, боясь порчи печатных изданий, с опаской посматривали в библиотеке. А мне было просто в кайф, выбрав очередную стопочку книг, бегло читать их названия, приводя в шок строгую тётеньку за столиком. Правда, тогда её состояния я не понимала, просто нравились медленно округляющиеся под очками глаза… В школьные же годы осознанно распирала гордость от самой толстой карточки читателя.

Мой муж – настоящая ходячая энциклопедия, чего он только не знает. Оказавшись у него дома впервые, я была поражена количеством книг в небольшой квартире, а любой кроссворд он «щёлкал» за несколько минут.

Продолжая начатое свекровью дело, на протяжении многих лет мы систематически пополняли нашу библиотеку, но дети с внуками почему-то быстро выросли, а нами давным-давно всё прочитано. И тут в Nikopolnews я прочла статью «Никопольская семья подарила около 400 книг Змиевской сельской библиотеке».

План созрел немедленно, и вот тома Лермонтова, Чехова, Гайдаенко, Войнича, Толстого, Гюго, Собка, Стендаля, Блока, Кассиля, Есенина, Бойка вместе с другими сотнями книг обрели нового заботливого хозяина – коллектив библиотеки-филиала № 3.

Ребятишкам также есть чему порадоваться – красочно оформленные рассказы, повести, стихотворения, сказки авторов мира станут добрыми друзьями не одному поколению.

 [:ua]Якщо в минулому столітті для нікопольців сьогоднішня бібліотека-філія №3 була звичайною міською бібліотекою, то у мене трирічної, вона асоціювалася з царством, в якому днем книги мовчки спостерігали за тим, що відбувається в будинку, а ночами їх герої складали і розповідали один одному казки.

Зі спогадів мами – читати донечку ніхто не вчив. У два роки я зацікавилася літерами, у два з половиною самостійно почала складати їх у склади і влаштовувала бунт, протестуючи проти підказок дорослих, у три – на дуже дрібну дівчинку, боячись псування друкованих видань, з побоюванням поглядали в бібліотеці. А мені було просто в кайф, вибравши чергову стопку книг, швидко читати їх назви, приводячи в шок сувору тітоньку за столиком. Щоправда, тоді її стану я не розуміла, просто подобалися очі, що повільно округлялися під окулярами… В шкільні роки усвідомлено розпирала гордість від найтовщої товстої картки читача.

Мій чоловік – справжня ходяча енциклопедія, чого він тільки не знає. Опинившись у нього вдома вперше, я була вражена кількістю книг в невеликій квартирі, а будь-який кросворд він «клацав» за кілька хвилин.

Продовжуючи розпочату свекрухою справу, протягом багатьох років ми систематично поповнювали нашу бібліотеку, але діти з онуками чомусь швидко виросли, а нами давним-давно все прочитане. І тут у Nikopolnews я прочитала статтю «Нікопольська сім’я подарувала близько 400 книг Зміївської сільської бібліотеці».

План визрів негайно, і ось томи Лєрмонтова, Чехова, Гайдаєнко, Войнича, Толстого, Гюго, Собка, Стендаля, Блоку, Кассіля, Єсеніна, Бойка разом з іншими сотнями книг набули нового турботливого господаря – колектив бібліотеки-філії № 3.

Дітлахам також є чому порадіти – барвисто оформлені оповідання, повісті, вірші, казки авторів світу стануть добрими друзями не одному поколінню.

 [:]