Думки військового капелана ігумена Меркурія на тему Дня пам’яті і примирення

День 8 травня в Україні та всій Європі вважається Днем пам’яті і примирення. Своїми думками про цей день з Nikopolnews поділився благочинний церков ПЦУ Нікополя і Нікопольського району ігумен Меркурій (Скороход).

Надаємо йому слово:

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
День, у який на одязі людей, що приходять на могили і до монументів слави тих, що загинули у другій світовій війні, червоні маки неначе краплі крові на душах і тілах наших, немовби вирви від снарядів на пораненій війною землі, біль і смуток в душах наших, які говорять нам про те, що ми нічого й нікого не забули.  Друга світова війна триває і не буде закінчена до тих пір, поки не будуть встановлені імена усіх загиблих і померлих від ран, доти поки на обелісках слово Невідомий не отримає прізвище загиблого солдата.

Війна завжди залишає по собі дуже багато проблем, незалежно від того, якою вона була. Війна – це завжди переживання, горе у сім’ях тих хто прийшов скалічений тілом, душею, тих хто ніколи не повернеться з війни. Горе, велике горе…

Тепер прийшла війна і в Україну, якої ніхто й не очікував, прийшла й не хоче закінчуватись. І привезли на нашу святу Нікопольщину перших полеглих героїв у зоні АТО. Героїв, що поклали життя своє на вівтар свободи й незалежності своєї України, своїх дітей і батьків, ближнього свого. І “виросла” алея – на якій навічно оселилися наші герої, якби при їхньому житті – була б нова вулиця у місті, на якій жили б герої зі своїми родинами, радуючи своїх батьків онуками і правнуками. Січеславщина не одинока у цьому горі. Як важко мені, священику, закривати героям навічно очі, хоронити їх і думати, що сказати матері на її запитання в очах: “За що мені таке горе, навіщо?” Важке, німе питання, на яке немає відповіді, яка задовольнила б матір й батька, забрала їхнє горе. Нема й ніколи не буде її для батьків, що втратили дитину, для дитини, що втратила батька, для милої, що втратила свого коханого. Не йдуть з голови побратими, що поклали своє життя за нас з вами. І відізвалось українське духовенство на поклик свого серця й пішло у зону АТО військовими капеланами – волонтерами, перебуваючи з воїнами на передовій несучи свій послух у служінні захисникам Вітчизни. Нехай буде воля Твоя, Господи.

Як потрібен Україні день примирення, мир спокій і злагода, спокій людям, відпочинок від війни зраненій землі. Боже дай сили нашому народу перемогу у цій війні, благослови людей своїх миром.

“Боже єдиний, великий нам Україну храни”.

To Top