861
861

У 93-й ОМБ-р «Холодний Яр» згадали загиблих у грудні воїнів: серед них і нікополець

93-й ОМБ-р «Холодний Яр»

У 93-й ОМБ-р «Холодний Яр», яка однією із перших почала захищати Україну від ворога, вирушивши на передову у березні 2014 року, згадали своїх побратимів, полеглих у різні роки війни у грудні. Серед них і нікополець.

Nikopolnews висловлює співчуття рідним і близьким загиблих. Це рана, яку не гоїть час. Світла пам’ять Захисникам України! Нижче – їсторії їх життя і смерті.

У різні роки російсько-української війни у грудні загинули воїни 93-ї ОМБР “Холодний Яр”

266487046 1735458859984230 4649869671599995282 n

У 93-й ОМБ-р «Холодний Яр» згадали побратимів, що загинули у грудні

3 грудня 2014 року: Олександр Моргун-Білявський

1 червня 1973 року народження, солдат,  старший стрілець 93 бригади Холодний Яр. Батько Олександра помер на 43-му році життя, трьох дітей виховувала мама самотужки.

Закінчив 9 класі ЗОШ, 1991-го — київське СПТУ-28, спеціальність «слюсар-сантехнік, газозварювальник». Протягом 1991—1992 років проходив строкову військову службу в танкових військах ЗСУ. Демобілізувавшись, працював автомеханіком на СТО. Брав участь у відкритті київського Клубу екстремальної їзди 4х4. Щорічно їздив на фестивалі в Україні та Росії — як штурман. Полюбляв кататись на лижах і ковзанах, купався в ополонці.

В часи війни активно допомагав українським воякам, на волонтерських засадах обшивав бронею автівки, серед них — «Скорпіон» для батальйону «Київська Русь». У серпні 2014 року мобілізований до лав ЗСУ. 3 грудня 2014-го був смертельно поранений у донецькому аеропорту при виконанні бойового завдання.

Похований у селі Михайлівка-Рубежівка.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений 25 листопада 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

5 лютого 2016 року у Михайлівсько-Рубежівській ЗОШ І-ІІІ ступенів відкрито меморіальну дошку загиблому герою в АТО Моргуну-Білявському Олександру Миколайовичу.

3 грудня 2014 року: Юрій Боровик

21 листопада 1979 року народження, уродженець м. Южноукраїнськ Миколаївської області. Старшина 1 статті 93 бригади Холодний Яр.

Помер 3 грудня 2014 від отриманих під час бойових дій травми голови і контузії у лікарні м. Южноукраїнськ Миколаївської області. Похований в м. Южноукраїнськ Миколаївської області.

5 грудня 2014 року: Сергій Рибченко

6 вересня 1968 року народження, м. Нікополь, Дніпропетровська область. Учасник війни в Афганістані. У часи війни на сході України мобілізований 21 серпня 2014-го, командир взводу — старший офіцер мінометної батареї 93 бригади Холодний Яр.

Загинув 5 грудня 2014 під час обстрілу поблизу селища Піски. Тоді ж полягли молодший сержант Андрій Михайленко, старший солдат Роман Нітченко, солдати Євген Капітоненко, Сергій Шилов та Володимир Жеребцов.

Без Сергія залишились мама Антоніна Іванівна, дружина Оксана Миколаївна, дорослий син Владислав. Похований в місті Нікополь 27 грудня 2014-го, Меморіал «Вічна Слава».

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (посмертно). У Миргороді встановлено кований сонячний годинник, присвячений загиблому герою. Вшановується у меморіальному комплексі «Зала пам’яті», в щоденному ранковому церемоніалі 5 грудня.

5 грудня 2014 року: Андрій Михайленко

31 жовтня 1972 року народження, м. Павлоград, Дніпропетровської обл., з 1993 року працював електрозварником, газоелектрозварником, слюсарем в ДТЕК «Павлоградвугілля», на заводі «Павлоградхіммаш», підземним гірником — ділянка профілактичних робіт з техніки безпеки, ДТЕК ШУ «Дніпровське».

Мобілізований в Збройні сили України на початку квітня 2014-го. Командир міномета, 93 бригади Холодний Яр. 5 грудня 2014 загинув під час обстрілу поблизу селища Піски під Донецьком. Тоді ж полягли майор Сергій Рибченко, старший солдат Роман Нітченко, солдати Євген Капітоненко, Сергій Шилов та Володимир Жеребцов.

Похований в Павлограді. Молодша дочка 1 вересня 2015-го пішла у перший клас. Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам’яті», в щоденному ранковому церемоніалі 5 грудня.

5 грудня 2014 року: Роман Федорович

6 січня 1989 року народження, смт Городня, Чернігівська область. Старший солдат 93 бригади Холодний Яр. Закінчив Городнянську ЗОШ № 2. Будівельник, працював у Республіці Білорусь та РФ.

15 серпня 2014-го мобілізований, начальник обслуги мінометного розрахунку, 93-а окрема механізована бригада. 5 грудня 2014-го загинув під час обстрілу терористами в районі селища Піски, тоді ж полягли майор Сергій Рибченко, молодший сержант Андрій Михайленко, солдати Євген Капітоненко, Сергій Шилов та Володимир Жеребцов. Станом на 15 січня 2015-го був у списку пропалих безвісти. Упізнаний за аналізами ДНК.

Вдома лишились батьки, дві старші сестри. Похований в Городні 28 лютого 2015.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений 27 червня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня.

8 травня 2015 року на будівлі Городнянської загальноосвітньої школи № 2 встановлена меморіальна дошка та встановлено пам’ятний знак на міській Алеї Героїв. 30 листопада 2021 року — Почесна відзнака Чернігівської обласної ради «За мужність і вірність Україні». Вшановується у меморіальному комплексі «Зала пам’яті», в щоденному ранковому церемоніалі 5 грудня.

5 грудня 2014 року: Володимир Жеребцов

30 грудня 1976 року народження, Бєлово, Кемеровська обл., солдат 93 бригади Холодний Яр. Проживав у місті Павлоград, працював в ДТЕК ШУ «Павлоградське». У 1997 році почав працювати у вугільній галузі електрослюсарем, працював на дільниці автоматизації, зв’язку та інформаційних технологій ДТЕК Павлоградвугілля, майже 11 років очолював раду бригади дільниці. Мобілізований 4 квітня 2014 року. У часи війни — номер обслуги 93 бригади Холодний Яр. 5 грудня 2014 року загинув під час обстрілу, який вели терористи, поблизу селища Піски Ясинуватського району. Тоді ж полягли майор Сергій Рибченко, молодший сержант Андрій Михайленко, старший солдат Роман Нітченко, солдати Сергій Шилов та Євген Капітоненко.

Без Володимира залишились батьки. Похований у Тернівці.

Указом Президента України № 473/2015 від 13 серпня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

У Тернівці відкрито стелу пам’яті загиблих українських вояків, на ній викарбувані такі імена: Тарасов Дмитро Іванович, Подорожний Сергій Володимирович, Жеребцов Володимир Володимирович, Попов Олександр Олександрович.

Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам’яті», в щоденному ранковому церемоніалі 5 грудня.

5 грудня 2014 року: Сергій Шилов

22 липня 1994 року народження, м. Приморськ, Запорізька обл. Закінчив професійне технічне училище.

У липні 2014 року вступив на контрактну службу в ЗСУ. Номер обслуги мінометного розрахунку, 93 бригада. В зоні АТО ніс службу з 11 серпня, після ротації 12 жовтня знову поїхав на Донбас. Загинув 5 грудня 2014-го внаслідок обстрілу поблизу селища Піски Ясинуватського району. Тоді загинули майор Сергій Рибченко, молодший сержант Андрій Михайленко, старший солдат Роман Нітченко, солдати Сергій Шилов та Євген Капітоненко. Тіло Сергія було ідентифіковане у Дніпропетровську в квітні. 8 травня 2015 року відбулося поховання у Приморську.

Без Сергія лишилися мама, молодший брат і сестра.

Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року, «за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам’яті», в щоденному ранковому церемоніалі 5 грудня.

5 грудня 2014 року: Євген Капітоненко

2 березня 1986 року народження, м. Дніпро. Солдат, номер обслуги 93 бригади Холодний Яр. Загинув 5 грудня 2014-го внаслідок обстрілу поблизу селища Піски Ясинуватського району. Тоді ж загинули майор Сергій Рибченко, молодший сержант Андрій Михайленко, старший солдат Роман Нітченко, солдати Сергій Шилов та Володимир Жеребцов.

Імовірно, похований в місті Дніпро, Краснопільське кладовище, ділянка №79, поховання №958.

Указом Президента України № 506/2016 від 16 листопада 2016 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам’яті», в щоденному ранковому церемоніалі 5 грудня.

29 грудня 2014 року: Олексій Дурмасенко, позивний «Динамо»

1 червня 1989 року народження, м. Київ. Старший солдат, старший стрілець 93 бригади Холодний Яр. Народився в Оболонському районі Києва. Шульга, батьки це помітили і віддали на навчання до Академії мистецтв. Займався аматорським футболом, півзахисник. Брав уроки академічного малювання, оформлював клуби та ресторани. Поступив до Інституту декоративно-прикладного мистецтва ім. Бойчука. Відвідував курси стиліста, цікавився модельним бізнесом. Обрав напрям флориста, 2011-го їде вдосконалюватися до Москви. Стає провідним флористом у елітному салоні на Рубльовці.

Під час останніх відвідин родини не зміг стояти осторонь, зводив барикади на Грушевського, зазнав осколкового поранення в ногу. Після перемоги Євромайдану повернувся до Москви. Після початку російської агресії розраховується з роботи, повертається до України, записується добровольцем. Після місячної підготовки підрозділ зайняв позиції у Пісках.

Два з половиною тижні перебував із побратимами на ротації в ДАП. З двома вояками установив Державний прапор на найвищій точці відбитого у терористів терміналу, ворожа куля опалила ногу. Побував вдома у короткотерміновій відпустці.

29 грудня 2014-го загинув у бою з російськими збройними формуваннями, що атакували позиції українських військовиків під Пісками. Олексій у тому часі прийшов провідати побратимів, на блокпост напала диверсійна група противника. Дурмасенко кинувся на підмогу без бронежилета й загинув у бою — диверсант зі спини кинув гранату. Тоді ж у бою полягли Сергій Абрютін та Костянтин Дубовський.

Без Олексія лишилися батьки, дві сестри — Марія і Анастасія. Батько Олексія, Олег Дурмасенко, є відомим художником та дизайнером (творчий псевдонім — Гліб Гржабовський, автор нагрудного знака «Герой киянин» та пам’ятного знака загиблим за Україну білорусам). Похований у Києві (Лісове кладовище).

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно). Нагрудним знаком «Герой Киянин» (посмертно).

У гімназії «Потенціал», котру закінчив Олексій, відкрито пам’ятну дошку його честі. У інституті декоративно-прикладного мистецтва ім. Бойчука в якому вчився Олексій, відкрито пам’ятну дошку на його честь. У приміщені бібліотеки №15 по вул. Набережно-Корчуватській, б.92 засновано Творчий Центр «ім. Дурмасенка Олексія ГГ-Корчуватий-Арт» та відкрито музей Героя — кіборга «Динамо».

29 грудня 2014 року: Сергій Абрютін

8 квітня 1983 року народження, Ходине, Глухівський район, Сумська обл. Солдат, заступник командира бойової машини, навідник-оператор у 93-й ОМБ-р «Холодний Яр».

Батько був трактористом, мама — кухарем у колгоспі. Закінчив середню школу, у Глухові вивчився на тракториста, в армії служив зв’язківцем. Після розформування частини працював у Глухівському лісгоспі, 2005 року пішов у міліцію. 4 роки працював у сумській міліції, патрульно-постова служба, нагороджений іменним годинником за відмінну службу. При одному затриманні хулігана напідпитку довелося застосувати силу. Згодом виявилося, що це був родич високопоставленого міліціянта. 2009 року Сергій змушено покинув ряди міліції. Працював охоронцем у Сумах, їздив на заробітки до Москви, повернувшись, влаштувався вантажником.

З квітня 2014-го в складі батальйону патрульної служби «Суми», снайпер 1-ї штурмової роти. Після скандалу із заступником командира батальйону звільнився, пішов до військкомату. Від жовтня 2014-го на фронті. Ніс службу на блокпостах, змінював побратимів у терміналі Донецького аеропорту. Загинув 29 грудня 2014-го в бою з російськими збройними формуваннями, що напали на позиції українських вояків. Терористи почали атакувати вночі поблизу селища Піски. Сергій устиг надіти каску, але не бронежилет. Абрютіна прошила кулеметна черга, коли він намагався витягти з оточення пораненого побратима. У тому бою загинули ще два вояки, з них — Олексій Дурмасенко.

Вдома залишилися дружина Марина і 5-річний син. Похований у місті Суми, Центральне кладовище, Алея поховань Почесних громадян.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (4.6.2015, посмертно).

29 грудня 2014 року: Костянтин Дубовський

3 червня 1988 року народження,  с. Гудзівка, Звенигородський район, Черкаська область. Солдат, механік-водій 93 бригади Холодний Яр. Круглий сирота, виховувався старшою сестрою.

У серпні добровольцем пішов у військкомат, призваний за мобілізацією 14 серпня 2014-го, механік-водій у 93-й ОМБ-р «Холодний Яр». Перед загибеллю побував удома в 10-денній відпустці за відмінну службу.

29 грудня 2014-го загинув у бою з російськими терористичними збройними формуваннями, які атакували позиції українських військовиків біля Пісків. Костянтин зазнав поранень — двох кульових і одного осколкового. Помер дорогою до шпиталю. У тому ж бою загинули Сергій Абрютін та Олександр Дурмасенко.

Без Костянтина залишилася дружина, 4-річна доня. Похований 3 січня 2015-го в селі Гудзівка, Звенигородський район. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений 13 серпня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня.

1 грудня 2015 року: Сергій Мотиль

4 вересня 1991 року народження, с. Сергіївка, Красноармійський район, Донецька область. Старший солдат кулеметник у 93-й ОМБ-р «Холодний Яр». 2006 року закінчив 9 класів ЗОШ смт Желанне Ясинуватського району, 2009-го — ПТУ № 43 міста Авдіївка. Протягом 2009—2010 років проходив строкову військову службу у 208-й зенітній ракетній бригаді Повітряних Сил ЗСУ (в/ч А1836, Херсон). Демобілізувавшись, від грудня 2010 року працював підземним гірником на шахті імені О.Ф. Засядька. 2012 року заочно закінчує Донецький індустріальний технікум — за спеціальністю «технік-механік по ремонту автомобілів і двигунів».

18 лютого 2015 року мобілізований; Загинув 1 грудня 2015-го поблизу селища Піски Ясинуватського району, підірвавшись на «розтяжці» — закрив собою гранату, врятувавши життя трьох побратимів.

4 грудня 2015 року похований у селі Сергіївка Донецької області. Без Сергія лишилися мама та старший брат Юрій (який служив у зоні бойових дій разом із Сергієм).

За особисту мужність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові, зразкове виконання військового обов’язку нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (16.1.2016, посмертно).

9 грудня 2015 року: Іраклій Кутелія (псевдо «Іка»)

5 квітня 1994 року народження, село Араду Очамчирського району (АР Абхазія, Грузія), за національністю грузин. Старший солдат, механік-водій БМП-2 03 у 93-й ОМБ-р «Холодний Яр». 1996 року з сім’єю переїхав до села Олексіївка Первомайського району (Харківська область). Закінчив Олексіївський НВК, заочно навчався у машинобудівному коледжі.

Від жовтня 2013 року служив за контрактом, спочатку гранатометником, потім — механіком-водієм бойової машини піхоти, 1-й батальйон 93-ї окремої механізованої бригади. Брав участь у боях на сході України. З березня по серпень 2014 року перебував на українсько-російському державному кордоні біля села Нянчине Білокуракинського району; від серпня 2014 року брав участь в боях за місто Іловайськ. Під Іловайськом Іраклій з побратимами захопив російський танк Т-72Б3 та пригнав його до місця дислокації батальйону — в село Многопілля Амвросіївського району. При виході з Іловайського котла цей танк створював вогневий щит. Потрапив у полон під Іловайськом з множинними осколковими пораненнями, де провів 2 тижні, за цей час медичної допомоги йому не надавали; після звільнення і лікування повернувся на передову. 9 грудня 2015 року в другій частині дня поблизу селища Опитне Ясинуватського району під час переміщення між опорними пунктами на вибуховому пристрої підірвалась БМП-2, загинули двоє військовиків — Іраклій Кутелія та Олексій Болдирєв, 7 військових дістали поранень.

12 грудня 2015 року похований в селі Олексіївка Первомайського району.

За особисту мужність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові, зразкове виконання військового обов’язку нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (1.3.2016, посмертно).  Медаллю «Захиснику Вітчизни» (08.05.2015), відзнакою «Народний Герой України» (10.02.2016; посмертно). Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам’яті», в щоденному ранковому церемоніалі 9 грудня.

9 грудня 2015 року: Олексій Болдирєв

18 квітня 1987 року народження, село Великі Копані Херсонської області. Головний сержант взводу у 93-й ОМБ-р «Холодний Яр». 2004 року закінчив школу, проходив службу в школі сержантів у місті Васильків. Протягом 2005—2011 років проходив контрактну службу в Житомирській області, згодом — у Херсонській (Чорнобаївка), в Києві. З 2012-го — технік-начальник приймального радіовідділення, начальник радіостанції.

У часі війни — старший сержант, снайпер, головний сержант взводу — заступник командира взводу 3-ї роти 1-го батальйону, 93 бригада Холодний Яр. З жовтня 2014 року виконував військовий обов’язок в зоні бойових дій, учасник оборони Донецького аеропорту. Став відомий тим, що під обстрілами підняв український прапор над Донецьким аеропортом. 9 грудня 2015 року в другій частині дня поблизу селища Опитне Ясинуватського району під час переміщення між опорними пунктами на вибуховому пристрої підірвалась БМП-2, загинули двоє військовиків — Іраклій Кутелія та Олексій Болдирєв, 7 військових зазнали поранень.

Похований у селі Великі Копані. Без Олексія лишилася родина. За особисту мужність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові, зразкове виконання військового обов’язку нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (25.4.2016, посмертно). Медаль «Захиснику Вітчизни» (посмертно), нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно). У ЗОШ селі Великі Копані відкрито меморіальну дошку Олексію Болдирєву. Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам’яті», в щоденному ранковому церемоніалі 9 грудня.

11 грудня 2015 року: Олег Габорак, псевдо «Сон»

24 червня 1997 року народження,  село Шешори Косівського району Івано-Франківська область. 2002-го батьки розлучилися, виховувався матір’ю. 2005 року мати розписалася із Сергієм Чекановим, проживали в Рудні-Димерській. Ходив до школи в Катюжанку, 8 і 9 класи навчався в Сукачах, куди родина переїхала на проживання. Закінчив школу, вступив в ВПТУ у Катюжанці, здобув спеціальність «адміністратор, оператор комп’ютерного набору». Після 2-го курсу на канікулах підробляв в ресторанах барменом та офіціантом; проживав у смт. Іванків.

В серпні 2014 року поїхав у Київ, до кінця грудня був волонтером в «Інфоцентрі Майдану», записувався в добровольчі батальйони, але мама просила, щоб не брали — бо йому не було 18 років. В січні 2015 Олегу вдалося записатися до батальйону «Свята Марія», на Вирлиці знаходився до літа — поки йому не виповнилося 18 років.

Солдат окремої зведеної штурмової роти «Карпатська Січ», 93-тя окрема механізована бригада, начальник електростанції; на початку грудня перевівся в групу швидкого реагування. 11 грудня 2015 року загинув близько 14-ї години поблизу селища Піски Ясинуватського району внаслідок обстрілу терористами з протитанкового гранатомета, ще один боєць «Карпатської Січі» зазнав поранення.

Без Олега лишилися мама Світлана Чеканова-Губер, вітчим, старший брат Назар. Похований в смт. Іванків.

За особисту мужність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові, зразкове виконання військового обов’язку нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (25.11.2016, посмертно). 9 грудня 2016 року на фасаді Катюжанського ВПТУ відкрито меморіальні дошки на честь випускників училища Олега Габорака та Євгена Єрмакова. Нагороджений відзнакою Громадської Спілки «Всеукраїнське об’єднання «Ми українці» орденом «Хрест Героя» (посмертно). Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам’яті», в щоденному ранковому церемоніалі 11 грудня.

22 грудня 2015 року: Володимир Кудрявцев, псевдо Кудрик»

5 вересня 1994 року народження, село Жадьки Черняхівського району Житомирської області. Солдат, кулеметник у 93-й ОМБ-р «Холодний Яр». Закінчив загальноосвітню школу.

Добровольцем вступив до лав добровольчого батальйону, у складі якого брав участь в антитерористичній операції на сході України. Знову брав участь в антитерористичній операції на сході України. Позивний «Кудрик».

23 грудня 2015 року солдат Кудрявцев трагічно загинув поблизу селища Піски Ясинуватського району Донецької області.

27 грудня 2015 року похований на кладовищі села Жадьки Черняхівського району Житомирської області. Залишились батьки, брати, сестри, дружина та син.

1 грудня 2016 року: Олег Лисенко

18 червня 1989 року народження, село Обухівка (колишнє Кіровське — сучасний Дніпровський район).

Змалечку захоплювався футболом, грав у чемпіонаті ДЮФЛУ за молодіжну збірну клубу УФК «Дніпропетровськ». В часи війни — молодший сержант, командир відділення 4-ї роти 2-го батальйону 93 бригади Холодний Яр; служив за контрактом. 1 грудня 2016 року в пообідню пору вбитий на ВОП поблизу міста Голубівка Луганської області зрадником — колишнім бійцем того ж підрозділу молодшим сержантом О. Поповим. Попов після вбивства перейшов зі зброєю на бік терористів, намагався викрасти БМП і зброю та виїхати на окуповану територію. Сили ЗСУ БМП відбили, перебіжчик утік, пішки перетнув лінію розмежування поблизу окупованої Голубівки.

5 грудня 2016-го похований в Обухівці. Без Олега лишилися дружина та маленька донька. Указом Президента України № 42/2018 від 26 лютого 2018 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

22 грудня 2019 року: Герман Соловйов, псевдо «Маяк»

29 березня 1994 року народження, м. Кам’янське, Дніпропетровська область. Солдат, механік-водій БМП у 93-й ОМБ-р «Холодний Яр». З вересня 2018 року — в лавах ЗС України. Був високого зросту — через що мав позивний «Маяк». Виконував завдання поблизу смт Верхньоторецьке Ясинуватського району.

22 грудня 2019-го загинув у передобідню пору від кульових поранень у груди та потилицю під час перестрілки з проросійськими бойовиками на позиції поблизу села Кримське. Останні вели обстріл з гранатометів, великокаліберних кулеметів та іншої стрілецької зброї.

26 грудня 2019 року похований у Кам’янському, на Алеї Слави військового цвинтаря Соцміста. Без Германа лишилися батьки. Указом Президента України № 19/2020 від 21 січня 2020 року за «особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» нагороджений орденом За мужність III ступеня (посмертно).

Моторошна ДТП на трасі Дніпро-Запоріжжя – попередньо двоє загиблих (відео)

У Нікополі студентів почнуть готувати до можливих бойових дій

Втрати у Нікополі: помер священник (фото)

To Top