17 вересня – День рятівника України. Для прифронтового Нікополя представники цієї професії мають особливе значення. Саме вони одними із перших виїжджають на місця ворожих атак і рятують людей, попри небезпеку.
У межах рубрики «Професії прифронтового Нікополя» Nikopolnews поспілкувався зі старшим лейтенантом служби цивільного захисту, провідним інспектором сектору № 1 Нікопольського районного управління цивільного захисту та превентивної діяльності Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області Федором Заякіним.
Герой нашого матеріалу здобув ступінь бакалавра за спеціальністю «Пожежна безпека» в Національному університеті цивільного захисту України.
«Випуск з університету був достроковим – через два тижні після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Тоді я і почав працювати в Нікополі фахівцем у 7-му Державному пожежно-рятувальному загоні», – говорить Федір
Зараз чоловік навчається заочно на другому курсі магістратури за спеціальністю «Цивільна безпека».
Професії прифронтового Нікополя: рятувальник надає допомогу пораненим після обстрілу
– Федоре, розкажіть, будь ласка, про свій перший робочий виїзд після початку обстрілів Нікополя.
– Перший бойовий виїзд був під час першого обстрілу міста Нікополя 16 липня 2022 року, коли ворог випустив по місту РСЗВ «Град». Тоді я якраз перебував на добовому чергуванні. На жаль, той обстріл забрав життя літнього подружжя. Вони перебували у спальні власної квартири.
Пам’ятаю, що обстріл стався ближче до п’ятої ранку. Тоді було дуже багато локацій із пошкодженими будівлями та житловими будинками. Того дня ми, як рятувальники, працювали на місцях уражень протягом багатьох годин.
Прибувши безпосередньо на місце, де «Град» влучив у дах п’ятиповерхового житлового будинку, а люди опинилися під завалами, пожежно-рятувальний підрозділ одразу почав розбирати завали та намагатися врятувати літнє подружжя за допомогою спеціальної техніки.
– Федоре, розкажіть, будь ласка, про робочу зміну або виїзд, який ви запам’ятали на все життя.
– Щоразу, коли постає це питання, одразу згадую своє чергування 21 вересня 2024 року.
Вечір, стара частина міста, тиша. Ворожий FPV-дрон прилітає у спеціалізований автомобіль екстреної газової служби. Ми одразу прибули туди. На щастя, працівники екстреної газової служби встигли вибігти та сховатися у найближчому будинку.
Поки ми їх забирали, ще один російський дрон залетів у стару частину Нікополя. Пощастило, що ми встигли заїхати у підрозділ і заховатися. Дрон пролетів поруч і влучив у легковий автомобіль, який заїжджав на автомийку. Звідти ми побачили дим і побігли туди.
Підбігаючи до місця події, я побачив, що весь легковий автомобіль охоплений вогнем. Неподалік від авто був чоловік у крові – він стояв на колінах. Перед ним лежала жінка з осколковими пораненнями всього тіла, без свідомості.
Я біжу до них, але не добігаю, бо дорогою бачу на землі маленьку дівчинку – у крові та з опіками. Вона плаче. Я кричу чоловікові, питаючи, чи є ще хтось поранений. Той відповідає, що в машині є ще дитина. Я беру дівчинку на руки та біжу до підрозділу, щоб надати їй першу домедичну допомогу, адже на місці ворожого вогневого ураження було небезпечно.
У цей момент мої побратими намагалися загасити пожежу та врятувати іншу дитину. Але, як виявилося, вона загинула одразу після влучання дрона.
Щойно ми забігли у підрозділ, ще один ворожий дрон пролетів і завис над місцем пожежі. Слава Богу, побратими, які були на місці, встигли сховатися. Російський дрон їх не побачив і прилетів трохи далі.
Маленькій чотирирічній дівчинці ми надали першу домедичну допомогу. Тоді ми не могли виїхати до лікарні, бо ворожі дрони кружляли навколо нас. Ми перечекали цей момент і відвезли дівчинку до медичного закладу.
Пораненого того дня чоловіка та його дружину, які були біля машини, мій побратим разом із поліцією також відвіз до лікарні.
На жаль, жінка та її 12-річна сестра, які перебували в машині, загинули. Батько та чотирирічна дівчинка вижили.
– Що для вас є найважливішим під час роботи?
– Дуже важко дивитися на невинну маленьку дитину, яка страждає від болю. Ти робиш усе, що тільки можеш, щоб її врятувати.
А коли ви вже їдете з нею до лікарні, і вона, плачучи, питає, де її мама, не знаючи, що її мати загинула, серце та розум розриваються від жалю, болю і всіх інших найгірших відчуттів, які тільки можна відчути.
– Що для вас означає бути рятувальником?
– Для мене бути рятувальником – це сенс життя.
За службу та надання допомоги людям у прифронтовому місті й районі Федір Заякін має медаль «За врятоване життя», відзнаку Президента України «За оборону України» та нагрудний знак «За відвагу в надзвичайній ситуації».
– Федоре, що хочете побажати колегам у професійне свято?
– Я хочу подякувати усім, хто, постійно ризикуючи своїм життям, рятує інших. Ви – Герої, яких потребують у найгірші, найстрашніші моменти.
Щиро бажаю колегам міцного, непохитного здоров’я, щоб Бог постійно оберігав.
Наш телеграм-канал
Ще новини Нікополя: «Майже 95% викликів зараз – на місця обстрілів». Професії прифронтового Нікополя: Андрій Виниченко і Андрій Субботовський – поліцейські
