Цей матеріал — про Захисника з Нікополя Олега Манька. У юності він мав досвід бойових дій в Афганістані. Коли ж почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, вже немолодий чоловік став на захист Батьківщини.
Напередодні Дня захисників і захисниць України Nikopolnews поспілкувався з Олегом Маньком — розпитали про його бойовий шлях і цивільне життя.
Про службу в Афганістані
У травні 1987 року Олега Манька призвали на строкову військову службу до Радянської армії. Спочатку він потрапив до Ашхабада, в навчальну частину — 175-й навчальний мотострілецький полк.
На початку листопада 1987 року юнак закінчив навчання, отримав кваліфікацію навідника-оператора БМП-2 3-го класу і був направлений до Афганістану. Приблизно в середині листопада того ж року чоловік прибув до міста Газні, де дислокувався 191-й окремий мотострілецький полк. Його направили до розвідувальної роти на посаду навідника-оператора БМП-2.
З листопада 1987 року до кінця червня 1988 року герой нашого матеріалу проходив службу на території Афганістану, у провінції Газні. Брав участь в операції «Магістраль». У травні 1988 року розпочалося виведення радянських військ, а наприкінці червня підрозділ Олега Манька залишив територію Афганістану.
«За час служби неодноразово бував у Кабулі — супроводжували колони. Також переганяли техніку до Полі-Хумрі. Після повернення до Газні вже звідти виводилися у чотири етапи: через Гардез, Кабул, Полі-Хумрі, Хайратон і далі на Термез. Так ми вийшли на територію Радянського Союзу», — говорить чоловік.
Історія захисника з Нікополя
Після повернення з афганської війни Олег Манько продовжив службу вже на території СРСР. Служив у розвідці.
«Спочатку був навідником-оператором БМП-2, потім мене перевели до розвідки, де я став заступником командира взводу. Службу завершив у розвідувальному підрозділі — був командиром відділення розвідки, заступником командира взводу та командиром бойової машини», — пригадує Олег Манько.
Про цивільне життя…
Після армії життя продовжилося, але військове братерство залишилося з Олегом Маньком назавжди. Чоловік повернувся до рідної домівки у Запорізькій області. Працював у колгоспі. Згодом приїхав до Нікополя. Працював на нитковій фабриці, займався підприємницькою діяльністю. Разом із колегами по роботі Олег Манько відкрив магазин «Сундучок».
Олега Манька в місті знають як патріота України. У часи АТО він завжди підтримував військових. Неодноразово здійснював волонтерські поїздки. Чоловік є головою ГО «Ветеранський корпус Придніпров’я».
У Нікополі разом з однодумцями та ветеранами АТО Олег Манько започаткував релігійну громаду Петра Калнишевського. Спочатку її головою був отець Тимофій. Коли його перевели до Західної України, релігійну громаду очолив отець Меркурій.
Олег Манько був головою релігійної громади та першим старостою храму Петра Калнишевського.
«Ми будували цей храм для того, щоб сюди приходили воїни, могли відкрити душу Богові, помолитися, поспілкуватися з Богом і знайти підтримку. Але, на жаль, життя внесло свої корективи. Після початку повномасштабної війни храм став місцем, де ми проводжаємо в останню путь наших побратимів і Героїв, які загинули в цій великій війні», — говорить Олег Манько.
Про Євромайдан
Олег Манько двічі був на Євромайдані. Там він приєднався до Афганської сотні разом із побратимами. Першого разу чоловік пробув на Майдані близько трьох днів, другого — приблизно два дні.
«За ці п’ять днів я встиг відчути дух Майдану, підтримати його учасників і пережити разом із ними ті непрості події. Для мене це залишилося важливою миттю історії — і частиною моєї власної історії», — говорить Олег Манько.
Про захист Батьківщини
Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, Олегу Маньку було 53 роки. Він уже був на пенсії, мав статус інваліда війни третьої групи.
«Але коли країну охопило полум’я великої війни, я не міг залишатися осторонь. Я розумів: моє місце — у строю, у Збройних силах України», — говорить чоловік.
У лютому 2022 року Олег Манько прийшов до військкомату і був направлений до 100-го батальйону 108-ї бригади територіальної оборони. Спочатку потрапив до мінометного підрозділу. Був мінометником, згодом — командиром міномета.
15 травня 2022 року Олега Манька перевели до іншого підрозділу — піхотного. Він потрапив до стрілецької роти, де став головним сержантом піхотного взводу.
Спочатку наш підрозділ перебував на Херсонському напрямку. Наприкінці 2022 року нас перекинули на Донецький напрямок. Однак там військовий разом із побратимами пробув недовго — через кілька тижнів вони вирушили на Запорізький напрямок, на Гуляйпільщину.
Там разом із побратимами Олег протягом двох із половиною років захищав Гуляйпільщину — землю, яку називають Батьківщиною батька Махна. На Запорізькому напрямку він отримав поранення. За станом здоров’я звільнився із ЗСУ.
Повернувшись до цивільного життя, Олег Манько продовжує займатися підприємницькою діяльністю та підтримувати економічний фронт України.
Ще новини Нікополя: «Коли поранена дитина плаче і питає, де мама, а мама загинула, серце розривається…» Професії прифронтового Нікополя: Федір, рятувальник
