Напередодні Дня української писемності та мови у міському народному історико-краєзнавчому музеї ім. М. Занудька у Покрові відбулася зустріч «Жіночої вітальні» під назвою «Хранительки Слова». Учасниці говорили про значення рідної мови, її роль у збереженні родинної пам’яті, традицій та національної ідентичності.
Про це повідомляє міська рада, передає Nikopolnews.
У Покрові на зустрічі «Хранительки Слова» говорили про силу рідної мови
Зустріч об’єднала представниць різних сфер, які поділилися власними історіями про українське слово, творчість і волонтерство.
Директорка музею Тетяна Подольчак наголосила, що для багатьох людей знайомство з мовою починається з материнської колискової, бабусиних казок і перших слів любові. Вона запропонувала поглянути на мову як на живу душу, теплий спогад і спадок, який поколіннями зберігали жінки.
Розмову розпочали виступ Валерії Болгар із поетичним словом Лесі Українки та колискова у виконанні Наталії Швець.
Покровчанка й поетка Оксана Снігур представила вірші про рідний дім, дитячі спогади, бабусині стежки, мрії та сподівання. Її поезії, написані під час війни, розповідають про родинне коріння, самоусвідомлення та важливість збереження власної історії. Образи, передані у віршах, нагадували присутнім про минуле й водночас додавали віри та надії.
Про підтримку українських захисників розповіла волонтерка й майстриня Наталія Ларіонова. Від початку повномасштабної війни вона разом з однодумцями об’єдналася заради допомоги військовим. Жінка наголосила на важливості згуртованості, єдності та самовідданості. Кожен успішно закритий збір, за її словами, є результатом спільних зусиль задля підтримки тих, хто захищає країну.
Наталія багато років створює авторські автентичні ляльки-мотанки, вкладаючи в них доброту, щирість і віру в захист. Майстриня оздоблює вироби національною символікою та кольорами. Сьогодні її роботи не лише підтримують моральний дух, а й стали частиною волонтерської діяльності та способом допомоги військовим. Давні традиції втілюються в оберегах, які символізують захист і зв’язок поколінь.
Філологиня, журналістка та психологиня Валентина Макіда говорила про мову як спадщину роду та його своєрідний код. Любов до українського слова сформувалася в неї завдяки бабусиним казкам і розповідям батьків про предків. Рідна мова стала важливою частиною життя її родини та вплинула на професійний шлях.
Валентина Макіда є членкинею Національної спілки журналістів України та переможницею численних творчих конкурсів. Вона підкреслила, що слово здатне зцілювати, надихати й увічнювати подвиги людей, які віддають життя за Україну. У публікаціях для міської газети «Козацька вежа» та під час роботи у пресслужбі міського голови вона розповідає історії людей, які творять сучасність. Також журналістка долучається до волонтерської діяльності проєкту Яніни Соколової — лінії психологічної підтримки «Варто жити».
Під час зустрічі представники музею наголосили на особливій ролі жінок у збереженні української мови. Навіть у часи заборон і витіснення українського слова з громадського життя воно продовжувало жити в родинах, колискових і листах.
Завершенням вечора стали пісні у виконанні гурту «Барви», які продовжили розмову про історію, людей і героїв.
Ще новини Нікопольщини: Росіяни почали бити по громадах на Нікопольщині, які раніше не знали таких ударів: медики розповіли, як вчора рятували пораненого чоловіка
