Жінки Нікополя: активістка Ольга Пеленіс-Брачкіс (фото)

Nikopolnews продовжує серію публікацій, приурочену до Міжнародного жіночого дня. Джерело матеріалів – Нікопольський краєзнавчий музей. Друга публікація, підготовлена співробітником музею Ігорем Анцишкіным, розповість про Ольгу Станіславівну Пеленис-Брачкис.

Ця жінка не була уродженою никопольчанкою, і фактично вона прожила в нашому місті всього 6 років. Але встигла увійти в його історію. Ольга Станіславівна була дружиною першого директора ПТЗ, активісткою, головою ради дружин ІТП. Якби не сталінські репресії, хто знає, можливо, прожила б у Нікополі до смерті разом з чоловіком. Але все склалося інакше…

Ось що пише про цю жінку Ігор Анцишкін:

Родом Ольга Станіславівна була з Латвії. Вона народилася в Ризі в 1900 р. На відміну від чоловіка, змінювати латиське прізвище Брачкис на українське Брачко (перший директор ПТЗ) не захотіла. Ольга була звичайною малоосвіченою працівницею, з грубуватим обличчям і фігурою. Але це не завадило їй у 1914 р. ще дівчиськом вступити в РСДРП(б) і зайнятися пропагандистською роботою. Десь на цьому партійному шляху вона зустріла колишнього латиського стрільця Петера і вийшла за нього заміж.

Петер Брачкис

Закінчилася громадянська війна, промайнув ситий НЕП, настали часи запеклої колективізації та індустріалізації. У 1932 р. у Нікополі був створений «Нікопольбуд», що приступив до зведення Південнотрубного заводу. Незабаром у місто прибув з дружиною майбутній перший директор ПТЗ, який взяв участь у будівництві.

За всі ці роки Ольга Станіславівна так і не спромоглася отримати якусь освіту, залишившись з трьома класами і купою прослуханих політичних курсів. Їй у Нікополі було нудно. Нудьгували і інші дружини ІТП, які сиділи вдома і варилися у власному маленькому світі чуток і пліток. Тоді в ходу був термін – «партдружини», дружини парт – і совробітників, нічого не роблять і живуть на зарплату чоловіка.

І тоді домогосподарки вирішили розважитися. Три рішучі партдами створили ініціативну групу по створенню ради дружин ІТП. На чолі – Пеленис. Помічниці – дружина технічного директора В.Вишнева і дружина головного будівельника В.Глаголєва. Вони швидко організували інших і в 1935 р. було обрано оргбюро дружин ІТП, куди увійшли ініціатори і ще чотири дами. І робота закипіла!

Бідний Петер тепер не міг сховатися від дружини і у своєму робочому кабінеті. Вона, ігноруючи секретарку, вривалася до чоловіка з купою жвавих активісток і вимагала, вимагала. Дами взяли під контроль будівництво дитсадка та ЗОШ№10. Вони юрбою лякали кухарів цехових їдалень. Вони вимагали солдатського порядку і одночасно затишку в бараках-гуртожитках для робітників. У жіночому гуртожитку рада домоглася заправлення ліжок по лінієчці, скатертини з рюшечками, на столі – графин, а на комоді – грамофон. Скульптури з фаянсу прикрашали приміщення, а на стінах висіли портрети вождів. Рада дружин змусла обладнати «червоні куточки» з портретами вождів у цехах і в гуртожитках. Там вони після зміни вели для робочих гуртки політграмоти. Для себе рада дружин ІТП організувала гуртки художньої вишивки і стенографії. Стане в нагоді. Адже навчившись стенографії, дружина могла претендувати на роль секретарки, прибравши можливу розлучницю від чоловіка.

В цілому жити стало краще, жити стало веселіше. Вибори, перевірки, акти, резолюції та інші прикмети активного життя, давали відчуття наповненості і потрібності. Рада патронувала заводський дитсадок, спостерігаючи за правильним соцвихованням малюків. Коли почала працювати 10-я школа, рада у повному складі вступила до активу батьківського комітету. Заводська газета майоріла матеріалами активісток про виявлені недоліки та їх усунення. Так тривало до 1938 р. Ольгу Станіславівну щорічно обирали керівником жіночої ради, вона навіть їздила по заводам Дніпропетровщини, передаючи свій досвід жіночого контролю.

Однак у 1938 р. органи НКВС заарештували всю верхівку керівництва ПТЗ. Їх звинувачували по багатьом пунктам. Наприклад, зв’язок з ворогом народу, наркомом і масоном Затонським. І Петра Брачка, і його помічників, і заступників здебільшого розстріляли.

Петро Брачко

 

А потім взялися за активісток ради.

Ольгу Станіславівну заарештували 28 серпня 1938 р. Хоча вона мала партстаж до 17-го року, а в той час це вже було обтяжливим фактом, багато слідчі їй не шили. Вона проходила у справі як дружина «ворога народу», їй закидалося недонесення на злочинця чоловіка. Суд дав їй по мінімуму – 5 років виправно-трудових таборів і 5 років «по рогам» (поразка в правах – заборона на участь у виборах і заняття виборних посад). Пеленис не пощастило, поки вона сиділа – почалася війна, а за особливою вказівкою Сталіна, по закінченні строку під час війни «вороги народу» і їх родичі з таборів не випускалися, максимум дозволялося спецпоселення.

Після війни Ольга Станіславівна, отримавши довідку про звільнення, поїхала в рідну Ригу. З Нікополем у неї були пов’язані неприємні спогади – вона не простила чоловікові його «участі» в антирадянській діяльності. Вона залишалася ортодоксальної комуністкою, відданою справі Леніна-Сталіна.

4 квітня 1956 р. суд реабілітував Пеленис – сиділа ні за що (її чоловік, до речі, теж був реабілітований – від ред.). Вона знову могла дивитися товаришам прямо в очі. Старі партпрацівники влаштували її до пенсії в бібліотеку (після закінчення чергових курсів). Ольга Станіславівна часто виступала перед піонерами, розповідаючи про похмурі часи царизму і про боротьбу за світле майбутнє. У 1967 р. на честь 50-річчя революції, вона як старий більшовик була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Життя вдалося.

To Top