Сьогодні рівно 4 місяці терору Нікополя. 12 липня окупанти вперше вдарили по місту «Градами» з протилежного берега Каховського водосховища. Зараз вже майже середина листопада, на нашому порозі – зима. І невідомість, яка крокує поруч із надією.
Багато нікопольців виїхали з міста, рятуючись від обстрілів. Але багато і залишилися. Вони ховаються ночами у підвалах. І не завжди можуть заснути під обстрілами. Іноді замість сну приходить Муза. І народжуються вірші. Про рідне місто, про Україну, про її Захисників і зрадників, про тривоги і Віру в нашу Перемогу.
Саме такі вірші пише під обстрілами нікополець Олександр Котла.
У день сумної дати Nikopolnews публікує цілу добірку поезій земляка. Нижче – текстові і аудіоваріанти. Пропонуємо почитати, послухати, розділи з автором його переживання…
Чи знаеш ти?
Чи знаеш ти – що Правда є
I “хто-є-хто”: Як ти гадаєш?…
Луна в ефiрах все (про то)
Де Правда, де брехня (в том) – знаєш ？…
А Правда з Тим, хто все життя робив,
Хто рахував копiйки до зарплати …
Це Вiн на зараз нищiть ворогiв,
Бо дбати про Краiну вчили Батько й Мати.
Йому болить коли руйнується житло,
Коли в полях пшиниця вигорає …
Адже це Вiн, “других там не було ” ..,
То будував, тому i цiну знає…
Вiн до вiйни був Будiвельник, був Столяр,
Був Маляр, Зварювальник, Сталевар та Вчитель,
Був Водiєм, Вiйськовим, Лiкував,
Гасив пожежi – висоту любив i вiтер…
Оце – є Правда, бо навколо й скрiзь
Все це Вiн збудував, а зараз Захищає,
Рятує, Волонтерить: Придивись!
-То Вiн на рубежi бо “iнших ” там немає …
Шах i Мат
Кому у шахи гра знайома
Той розумiє, що “ рф-король” програв.
Бо чи свiдомо, а чи не свiдомо
– Але , не з того вiн цю партiю почав…
Давно вже вова путiн зрозумiв
Що всi його стратегiї є марнi.
Нiхто з його (розумних) не зумiв
Втiлити мрii у життя коварнi…
Але ж нiяк йому покою не дає
його пихате й ненаситне “Я ” ..,
I вiн береться знову за своє..,
Та як завжди — не вийде в вови Нiх…я …
Та всеж продовжує цей НЕДОЛУГА грати ..,
Всiх без розбору не шкодуючи (фiгури) – мобiлiзiрує..,
Других кида за грати..,
А з третiх ” фсб ” – (дере три шкури) …
Яка ж причина його панiки й напора？…
Тут знов без матюка не можу в рифму увiйти …
Боїться путiн, що злетить з нього (корона),
Бо вже тодi йому (свої) дадуть Пи…ди …
Тому усiм вiн хоче показати:
“король” на тронi — (джерело iдей):
А Ви мовчіть, беспечнiше ж мовчати,
Поки вiн убива ваших дiтей…
Мораль проста — простiшоi немає:
Щоб не було цього придурка у руля.,
брехливого, який всiх зневажає.,
“корону” – треба ЗБИТИ з “короля”!
Я Вiрю
Я пам’ятаю Нiкополь Величний,
Як все жило, радiло все навкруг.
На дамбi, пляжi та у парках
Нiкопольчан неспiшний рух.
Пiд вечiр, навiть як дощiло
Гостинно дверi вiдкривали нам заклади,
Де смiх, розмови — компанiй,
Або просто пари…
Поглянеш – Нiкополь довкола
Весь сяяв ввечерi, радiв
Нiкопольчанам, що гуляли,
Відпочивали вiд трудiв…
А зранку знову до роботи
Завод, мiськрада, автодор,
Центральний ринок та крамницi,
Й бензопили ревiв мотор…
Хто керував, хто був на службi,
Хто продавав, хто будував:
– “Не завжди правда були дружнi”..,
Та, горя Нiкополь не знав…
А зараз: Та про це не буду,
I так вже вистача (жаху)…
То ж краще вiрить в Перемогу!
Немає iншого шляху.
Я Вiрю: Нiкополь Величний
Знов буде сяять i радiть,
А мешканцi його – незламнi
Пiд Сонцем будуть в мирi жить.
Бережiть Друзiв
В них скiльки радощiв було
Коли малi iз вами грались…
Чи цуценя, чи кошеня,
Любов вiдчувши, посмiхались
Та навiть як ви iх сварили –
На вас дивились як дитина,
Вiдвертим поглядом Любовi
Бо знали – Ви для них Родина.
I що б не було у життi,
Тi Друзi поруч завжди були,
Адже для них родина – ви,
Тож вас – нiколи б не забули.
Так пам’ятайте ви про тих,
Хто вiрний був i вдень, i в ночi,
А перед тим як залишить
Погляньте просто їм у очi,
В яких побачите як сумно
Вiд розумiння, що кидають
Та ще питання: за яку провину
Iх “люди-друзi ” на самотнiсть прирiкають?
… життя, життя
воно таке різноманітне ..,
то смуток принесе, то радощів хвилини…
Але, на жаль, у смутку не багато
Є вірних друзів,
як оті Тварини …
Наболіло (… кому війна , а кому і …)
З кінця зими Незламний наш Народ
Працює й відвойовує своє.
Та час летить і “войовнича осінь”
Все більше зимним віддає.
Зима (для когось) відпочінок й насолода,
Для інших думка «Як зігріти Дім?»
А ще, за що сплатить (транспортировку)?
Чи встигнуть відновить розбитий газогін?
Зима (для когось) Свята Новорічні,
Родинне коло,друзі, подарунки.
Для інших – з цінами, які ростуть (безбожно):
Хіба що так.., та боргові рахунки.
Зима (для когось) звична пора року.
Для інших: Тут як кажуть “кожному своє ”:
(Хто) багатіє, ну а хто останне заради Перемоги віддає…
Із пенсій, зарплатні, та так від себе,
Все на потреби ЗСУ, що має:
А (хтось) свого Ні-Ні — “йому б ще ТРОХИ ”,
Але в ефірах (булькотить), що нібито це ВІН допомагає.
Хтось віддає Життя, хтось сили на роботі,
Хтось облаштовує позиці, а хтось підвал під обігрів дровами.
А (хтось) тим часом чайових дає півтищі, та поміж СЕЛФІ пише:
Ви тримайтеся, я з вами!
БАЖАЮ я, щоб Сили Всесвітів, Стихій
Думки нездоленних але Незламних всіх почули.
А (всі), хто “заробляє на війні”,
Той біль нездоленних щоб на собі відчули.
Та й не потрібні Нам ті “п’явки-комарі”:
Про то вже навідь Президент казав не раз.
Адже “хто заробляє на війні”,
той просто є Душевний Пі… ….!
В нас немає страху
Хоча й живем під вибухами від снарядів,
безпілотників, ракет,
Давно вже не рахуєм тих прильотів,
Страху немає — є адреналін,
Що до ворожих нападів на півдні,
півночі, на заході та сході…
Страху немає — є в нас тільки Лють
І з кожним вибухом стає вона сильніша…
Що до страху, який можливо був:
Він на нулі, тут просто повна тиша.
Для нас іншого немає
Перемоги шляху,
Окрім того – де є Єдність,
Де – немає страху.
“вони” вважали буде паніка та жах?)))
Та вже давно пора “ їм” зрозуміти:
Незламні Ми, бо з Україною в Серцях
Жили, Живем і будем далі Жити.
Тому ніколи нас “нікому” не здолати
Не буде згоди на “терористичні їх” вимоги.
Ми за Майбутнє без війни,
за Світло проти “мороку” повстали
Живем, Працюєм та Бороним задля Перемоги!!!
Для нас іншого немає
Перемоги шляху,
Окрім того – де є Єдність,
Де немає страху.
В Нас Немає страху!
Слава Незламному Народу
Вільної та Величної!
Колаборант
Він з перших днів трусився та хирів,
Сидів в “кущах”, як лізли мародери,
Такі як він – “хто у кущах сидів”
Тепер коллаборанти – панікери…
В “кущі” – не в силах побороти жах,
В коллаборанти – кланяючись орку.
Таких як він, сидівших у “кущах”,
То і накриє першим тим осколком.
А як не вб’є – настигне доля “ їх ”,
(як не крутись, не протирай коліна),
Відступників що зрадили своїх,
Ніколи не пробачить Україна.
Соцмережа
Соцмережа, соцмережа
Кожен тут як Кант, як Ніцше…
А дівчата – так і сяють,
Одна-одной яскравіше…
Кожен-кожному тут радить:
Що зробить щоб краще жити..,
Що читати, що писати,
Їсти що – щоб не хворіти…
Хто до групи кличе друзів,
Де для всіх дає поради:
Що робити як стріляють,
Коли світло вимикати…
Постить хтось: За Україну
(всіх) порву – коли приїду..
Бо на зараз закордонним
вибачте милуюсь видом.
Хто рекламу запускає:
“Бронік, шолом” вибирайте!
ціни в-гривнях – 8300
Завітайте… Замовляйте)))…
Зразу комент хтось вже пише:
Любі Друзі, що чекаєм?..
Треба скинутись швиденько
Раз таку нагоду маєм)))…
Тож, короче, вдень і в ночі
Пропозиції, поради,
Співчування, звіти, гумор,
Трохи (порно) та дебати…
Поїдають, сварять, хвалять…,
Кожен хоче ПЕРШИМ бути.
Постять ВСЕ і навіть ЗАЙВЕ.
В соцмережі Вумні Люди.
Гомонять цілодобово.,
Затягнула “ВІРТУАЛЬНІСТЬ”..
Головне не забувати:
то, не зовсім є
РЕАЛЬНІСТЬ.
Мені болить
Мені болить, що навкруги
Всі сумні..,
Мені болить і біль ту
погляд видає
Коли я бачу, як Людина
в черзі
На хліб останні копійки
перераховує…
Мені болить, коли щоночі
вибух чую,
Мені болить, як вибухає
вдень,
Від розуміння, що Життя
зруйнує
Від того вибуха не дай
Господь Людей…
Мені болить, як бачу очі
Жінки
В яких “весни” немає –
там “зима”
живе з тих пір, як звістка
прилетіла
про Сина… Що тепер
сама……
Мені болить, коли сива
Бабуся
Гіляку тягне, щоб зігріти
хату:
Бо що робити？
Як із пенсії на дрова
з такими (цінами) навряд
їй назбирати…
Мені болить, як Матері
з малечей
З домівок рідних їдуть на
чужину,
Не від солодкого життя,
на відпочинок..,
Щоб від війни уберегти
Дитину…
Мені болить, коли житло
палає,
Що для Життя збудоване
Родиной
від вибуху гарматного
снаряду
за декілька хвилин
перетворилось на
руїну…
Мені болить, коли
старенькі
Люди
Що хочуть спокою,
з онуками побути,
В сирих підвалах
замість теплой хати
сидять та мерзнуть
як сирени чути…
Мені болить, як бачу очі
Тих,
Хто кожен день повинен
звітувати:
Про обстріли, про втрати
руйнування…..
Бо знаю:
боляче про то
розповідати…
Мені болить, що навкруг
Всі сумні:
Та, ще є Гнів
він Сили надає
до Спротиву, до Боротьби
за Волю!!!
Там, де був біль,
там Помста настає.
Незламні України Крила!!!
Минають дні, минають ночі
Повномаштабної війни…..
Працюєм задля Перемоги
Країни – Доньки та Сини
Повстали Ми – Міцні,
завзята, за Волю в-Нас нестримна
Сила
Рятуєм, Лагодим, Бороним…
Незламні України Крила!
Ворожой техніки та війська
Багато (спить) вже серед поля:
“… СЕБЯ СПРОСИТЕ, КТО
ОСТАЛСЯ？НУЖНА ЛИ
ВАМ ТАКАЯ ДОЛЯ?…”… ?
Від (вас), Ми бачим лише
горе..,
Нам плач Дітей – вогнем
палить лице..,
Сивіють Матері: Та, якби
не було…
Прийде (ваш) час
ВІДПОВІДАТЬ ЗА ВСЕ!!!
Це ВИРОК (ваш), то Наш
(вам) ЗАПОВІТ:
Чужинця виженем,
розвієм в чистом полі..,
Бо Вільним був і буде
Український Рід
Бо іншої для Нас немає
Долі!!!
За То Ми Стоїмо – завзята,
за Волю в Нас нестримна
Сила
Тому (нікому…) не
зламати
НЕЗЛАМНІ УКРАЇНИ КРИЛА!
Вона Питає
Вона питає: Що твориться?…
І вшир і вдаль, і довкола?..
Чому так сумно?
Як “вдовиці, що Ріднен
смерті віддала”…
Чом інші у краях далеких?…
Їх очі тихі та ясні
Не бачить, але пам’ятає,
Вночі любується вві сні…
На варті (погляди лихії).
Добра, так мало… Вже “зима”
стоїть над світом,
“холоднеча”, до неба
руки підійма…
Та не докори, не образи
У Її слові не знайти,
Бо розуміє:
Її Діти, напились вволю
“гіркоти”…
Бо пам’ятає, як
(блукали)…
І вдень і ввечері, і вночі:
Від тої (гіркоти…) на серці
можливо Їх прозріють
очі?
Бо ВІРИТЬ, що не забувають
І “проклянуть царя
ДУРНОГО…”,
Розвіють “морок”.., та
у Світлі
До Щастя віднайдуть
Дорогу.
Нікополю
Назад вiдразу тягне як магнiтом,
Хоча б на мить залишу Твiй порiг
Та де б не був я, у своєму серцi
Тобi – свою Повагу я зберiг
Зi мной завжди Твоi “Каховськi хвилi ”
Твоя весна квiтучо-молода
Нiкопольчанок постатi вродливi
Тодi вважалось – й горе не бiда …
Тепер щодня повiтрянi тривоги
З гармат, “РСЗВ ” руйнується усе
Помешкання, садочки, школи та дороги:
А далi, що зима усiм нам принесе？…
Твiй “ Трубний , НЗФ ” обстрiлянi iз ” Градiв ”
Пiд гул сирен тривожнii думки…,
А замiсть скла в будiвлях, поверхiвках
Немов примари виють сквозняки…
У когось нервiв лопнули пружини,
Хто вже не в силах побороти жах…,
Вiд вибухiв, з пошкодженних домiвок
Ті відїжджають з Дiтьми на руках
Життя лунає пiсня – (тихо й глухо)
В ефiрах, з соцмереж звертаються до нас:
Тяжкi часи, з вiйной прийшла розруха,
Та (всi ми) кожен день пiклуемось про вас…
Нам кажуть: Ми вiдновим, вiдбудуєм,
Заплатить ворог нам за все, за все сповна…
Дай Боже пам’ять (iм) щоби усiх Героiв
(вони) згадали як закiнчиться вiйна
На зараз Кожен заслуговує Повагу
Герой Хто пильнував, Хто зберiгав Твiй стан,
Хто боронив, Хто розбирав завали,
Хто рятував життя Нiкопольчан.
Так хай же сяє Сонячне промiння
Одна в Нас Правда i єдиний Бог
Проспекти, Сквери, Парки, Берег, Люди
Це Нiкополь, це Мiсто Перемог!!!
