Щоб почати розповідь про всім у Нікополі відомий бар «Три накати», доведеться зануритися трохи в історію. Заклад було відкрито у 70-х роках на місці розташування однієї з опор німецького мосту через річку Дніпро. Тому буде трохи історії у нашому новому матеріалі з рубрики Реконструкція: Нікополь.
Міст через річку «Дніпро»
24 серпня 1943 року розпочалася битва за Дніпро.
Перед німецькою армією було поставлено завдання утримати будь-що-будь Нікопольський плацдарм. Адольф Гітлер неодноразово наголошував на винятковій важливості цього району.
Будівництво мосту почалося у вересні 1943 року. Його будували, щоб перекидати підкріплення і забезпечувати постачанням на лівий берег.
Будівництво мосту здійснювала Організація Тодта (нім.Organisation Todt) — військово-будівельна організація, що діяла в Німеччині та за її межами за часів Третього рейху. Організація названа А. Гітлером на ім’я Фріца Тодта, який очолив її з 18 липня 1938 року. Емблему цієї організації можна побачити на опорі мосту, що залишилася, в Каховському водосховищі (до його спрацювання), – в народі «бик».
Будівництво кілька разів бомбила радянська авіація. Були жертви, руйнування, але німці вперто відновлювали та продовжували будувати міст. Втім завершити розпочати не встигли – перешкодив сильний наступ Радянської армії. Міст був підірваний німцями.
Пам’ять про міст через Дніпро у Нікополі, який намагалися збудувати німецькі окупанти, зберіглася до наших днів – це дві мостові опори, залізобетонні бики. Один «стирчав» у водах Каховського «моря» біля Кам’янки – Дніпровської. А от другий – на правому березі – використовували як раз під час будівництва пивного бару «Три накати», після того, як у 1958 році заповнили Каховське водосховище.
То ж час розкрити пивну тему.
Нікопольський пивзавод
Між парком «Пушкіна» (зараз «Захисників неба») та МРЕВ (більш відоме тоді як ДАІ) розташувався Нікопольський пивзавод. Нікопольське пиво славилося далеко за межами міста.
Карл Антонович Штекель заснував в місті Нікополь пивоварний завод. Художня реконструкція Володимира Заграничного
1888 року – австрійський підданий Карл Антонович Штекель заснував в місті Нікополь пивоварний завод.
Він довгий час вважався одним із найбільших та найсучасніших підприємств у Катеринославській губернії. Завод випускав пиво в оригінальних гранованих пляшках, мав свої павільйони на Нікопольських ярмарках і в парку купця Єрлашова (пізніше парк Пушкіна), брав участь у міжнародних виставках, що проходили в Російській імперії, Франції та Німеччині. Тож нікопольське пиво пили й у Європі.
Міський сад (потім парк Пушкіна). Павільон “Літо”. Художня реконструкція Володимира Заграничного
Міський сад (потім Парк Пушкіна). 1949 рік. На фото за чарівною балюстрадою ще видно річку Дніпро. Через 10 років балюстрада буде замінена металевим парканом, а замість Дніпра там заплещуться хвилі Каховського водосховища. Художня реконструкція Володимира Заграничного
- 1917 – завод націоналізован Радянською владою;
- 1930 – пивзавод було реконструйовано;
- 1971 – потужність заводу становила 1 млн. літрів пива;
Нікопольский пивзавод випускав 18 сортів пива!
СВІТЛІ СОРТИ: «Донецьке», «Жигулівське», «Жигулівське спеціальне», «Московське», «Медове», «Нікопольське», «Нікопольське оригінальне», «Нікопольське особливе», «Слов’янське», «Ячмінний колос», «Ризьке» , Separ lager, Separ premium extra і Separ special
ТЕМНІ СОРТИ: «Бахатне», «Українське», «Березневе», «Separ extra Stekkel».
Звичайно, особливою популярністю користувалося пиво всіх цих сортів до фільтрації, тобто ще з дріжджами. «Добувалася» воно (нефільтроване) у прилеглому до заводу павільйоні або виключно за знайомством з керівництвом заводу та його охороною.
Бар “Три Накати” 2009 рік
Бар «Три накати»
Бар “Три Накати” початок 1980-х років
Бар “Три накати” 1970-і роки
Бар “Три накати”. Художня реконструкція Володимира Заграничного
А далі самий час розповісти трохи про місце, де все це пиво лилося рікою – «Три накати».
Бар був зданий в експлуатацію в липні 1973 році до “Дня металурга”. Тоді мав приїхати перший заступник Брежнєва, який був директором нікопольського трубного заводу у 1947 – 1950 роках, Тихонов Микола Олександрович.
До будівництва бару було задіяно багато посадових осіб і керівників підприємств Нікополя: тодішній мер Прудковський, Олександр Шведченко – директор Трубного заводу, Мардинський – начальник захисних споруд.
Як воно там було у середині, чим дихав місцевий бомонд і що відбувалося
Заходимо у середину павільйону. Одразу з порогу, на тебе навалює своїм специфічним запахом увесь колорит місцевого бомонду.
Люди вишикувалися у величезну чергу. Ті, хто зайшов не на довго, зазвичай замовляли «велику з причепом»: маленький кухоль за 11 копійок випиваєш залпом, а з великим, за 22, відходиш убік.
На вулиці, за декоративним парканом, розташовувалися дерев’яні (пізніше кам’яні) столики. Народу було дуже багато, це було дійсно популярне місце серед нікопольців. Хочеться зауважити, що ніхто кухлі не крав. Інколи їх не вистачало, і тоді на допомогу завжди приходила півлітрова банка.
У барі сиділи великими компаніями та довго, з собою приносили гітари, влаштовували змагання: пили пиво на швидкість.
Коли почалася антиалкогольна кампанія Горбачова, ввели концепцію стоячих розпивальних, яка торкнулася і нашо бару. Тобто ставили високі столики – біля яких не було де сісти. Виглядало це дивно, адже люди працювали цілий день, їм би сісти. Однак всьому було пролетарське пояснення – щоб не засиджувалися.
Але ніяка антиалкогольна кампанія не вплинула на діяльність бару. Бари не закрилися, адже слабоалкогольні напої тоді протиставлялися горілці і вважалися більш «шляхетними».
Вовка Лахін – козак, балагур, «хлопець-рубаха»
Вовка Лахін. Теперішній власник бару. Автор ілюстрації Володимир Заграничний
Багатьом нікопольцям знайома ця людина – це теперішній власник бару «Три Накати». Це неординарна, яскрава і водночас дуже доброзичлива людина.
З ним бар пережив чергові зміни.
Важко назвати Володимира Лахіна заможною людиною. Бар не дуже то й годував його. Навпаки, аби утримувати своє дітище, він тягнувся з усіх сил. Але сто відсотків – Володимир багатий. Багатий на доброту і щирість, на гостинність і доброзичливість – його простота підкупає.
При ньому бар перетворився зі звичайної пивної на певний культурний простір. Там проходило багато заходів. Навіть всеукраїнського масштабу. Причому нерідко збиралися люди, які навіть не вживають спиртне. Але для них, у Вовки завжди була смачна уха, яку він власноруч готував.
Рано вранці він сам сам ловив рибу, заготовляв дрова, чистив казан і з натхненням чекав на своїх гостей. Всі відвідувачі «Трьох Накатів» для нього були не відвідувачі, а гості. До кожного намагався підійти, привітатися – перекинутися парою слів, розпровісти якусь чергову неймовірну історію зі свого життя.
Вовка ніколи не соромився своєї простоти, він для всіх був “своїм хлопцем”.
А потім почалася повномасштабна війна… Лівий берег Дніпра зайняли окупанти. Захопили Енергодар. І почали гатити по Нікополю.
Звісно, найбільше не пощастило тим будівлям, які розташовані на березі. Серед них, на жаль, і “Три накати”…
До речі, росіяни зруйнували не тільки бар – справу всього життя Володимира Лахіна, а й його будинок, який знаходиться неподалік.
Ось так сумно все вийшло…
Але я впевнений, Вовка впорається! Він обов’язково відновить НАШІ «Три Накати». І ще я впевнений: знайдеться не мало нікопольців, які захочуть йому допомогти. А поки на місці майже зруйнованого бару, гордо майорить жовто-блакитний прапор, показуючи ворогу на протилежному березі, що вони «Не на того напали».
Нагадаємо, раніше ми повідомляли: Власник легендарного кафе у Нікополі показав, як воно виглядає після прильотів – а мародери «допомогли» (відео)
