Це історія про будинок Цепелинського у старій частині Нікополя, а також про Юлія і Анну Цепелинських та їх родину… Нею ми відкриваємо нову рубрику на Nikopolnews “Реконструкція: Нікополь”, де спробуємо візуалізувати минуле нашого міста… У матеріалі багато архівних фото і цікаві факти.
Дивись! – захоплено промовила Анна побачивши, як кішка в зубах з маленьким кошеням перебігає вулицю…
Вона любила одягатися за останньою модою і виписувала собі вбрання прямо з Парижа. Юлій теж одягався з голочки, носив пишні, закручені догори вуса і акуратну борідку.
Художня реконструкція фото – автор Володимир Заграничний
Пара вийшла з магазину, що належав їхній родині, і неспішно прогулювалася залитою серпневим сонцем головною вулицею Нікополя – Катеринославською (зараз це Микитинська), яку до революції називали проспектом.
До наших днів дійшла листівка з видом «проспекту», зроблена невідомим фотографом і випущена «власним видавництвом писчепаперової крамниці Ю.М. Цепелинського в Нікополі».
Старий Нікополь: вулиця Катеринославська
На світлині – перехрестя Катеринославської та Херсонської вулиць. Праворуч видно прибутковий будинок купця Гусєва, де зараз розташований Нікопольський медичний коледж (побудований у 1908 році).
Будинок Цепелинського
А на першому плані двоповерховий будинок на розі Херсонської та Микитинської вулиць, зведений орієнтовно у 1900-1902 роках. Він належав банкіру Михайлу Цепелинському, який приїхав до Нікополя із Польщі.
До початку 2000-х років на даху ще красувалися його ініціали — «М.Ц.», але потім, під час ремонту, місцеві штукатури грубо замазали їх цементом.
Переживши громадянську війну, німецьку окупацію та радянську владу, вже в незалежній Україні вони чомусь завадили новому власнику…
Другий поверх будівлі до революції 1917 року був житловим – це можна побачити на листівках, знятих у 1908 і 1914 роках. Вірогідно, там знаходилися квартири, які здавали в оренду. А на першому поверсі розташовувалися галантерейний магазин Свірського та тютюнова лавка Ротшильда.
На світлині 1914 року на будівлі можна побачити рекламу американських гумових калош.
Після смерті Михайла Цепелинського власником будинку став син Юлій. Але згодом він продав будинок братам Варшавським. А сам був змушений певний час жити у орендованій квартирі…
У 1919 році будівля була націоналізована. В повоєнний час там відкрили ресторан «Дніпро», у 1957 році — молодіжне кафе «Чайка», а у 1970-і роки — їдальню №5. Після пожежі 1996 року від будинку залишилися лише стіни та дах.
Останні роки будівля повільно вмирала. Перекриття між поверхами зникло, дерев’яні рейки, на яких тримається дах, гнили. Сам дах став схожим на решето, крізь яке в хорошу погоду били сонячні промені, а в дощ лилися потоки води.
І тепер лише завдяки збереженій листівці ми можемо уявити, який вигляд мала 100 років тому ця будівля у Старій частині Нікополя.
Ліворуч на фото можна побачити краєчок магазину Юлія Цепелинського, рештки якого збереглися і донині. Саме тут колись і було видрукувано цю листівку…
Листівку, випущену «власним видавництвом писчепаперової крамниці Ю.М. Цепелинського в Нікополі», певний час тому придбав нікопольський краєзнавець Павло Фірсов.
Йому не давали спокою букви “М.Ц.” на будівлі. А в пошуках розгадки значення літер він вийшов на нащадків Михайла Цепелинського і дізнався про долю його сина Юлія, дружини Анни та їх дітей…
Про що і розповів редакції NikopolNews.
Історія Юлія і Анни Цепелинських
Я припустив, що Ц. – це перша літера прізвища “Цепелинський”, і при нагоді уточнив інформацію в Нікопольському краєзнавчому музеї. Там мою здогадку підтвердили і повідомили, що будівля була зведена орієнтовно у 1900-1902 роках і на ній справді вказано ініціали її власника – Михайла Цепелинського, – каже Павло Фірсов
І, звичайно, не простим збігом виявилося, що поруч із будинком Михайла Цепелинського стояв книжковий магазин Ю.М. Цепелинського. Це були батько і син.
В цьому Павло Фірсов переконався, знайшовши інформацію в одній із бібліотек, яка до революції була музеєм і куди і друкарні імперії зобов’язані були надсилати один примірник книжки з кожного тиражу. У результаті пошуків з’ясувалося, що власника книгарні звали Юлієм Михайловичем Цепелинським.
Ба більше – виявилося, що він придбав в Алушті ділянку землі на березі моря і побудував чудову віллу «Анна».
Здавалося неймовірним, щоб власник книжкової крамниці з Нікополя мав достатньо коштів для купівлі землі та спорудження особняка на одному з найкращих курортів російської імперії! – каже Павло Фірсов
Розшукуючи в інтернеті відомості про віллу «Анна», він несподівано вийшов на правнучку Юлія та Анни Цепелинських Карину Яновську.
Краєзнавцю вдалося зустрітися з жінкою, її дітьми та двоюрідною сестрою Оксаною.
З’ясувалося, що Карина, правнучка нікопольця Юлія Цепелинського – колишній журналіст, автор понад 180 статей про архітектуру, дизайн і подорожі.
Жінка розповіла Павлу Фірсову, що майже всі нащадки Цепелинських живуть у США, а деякі у Росії – зокрема вона і Оксана.
Також Карина розповіла, що Цепелинські були родом із південної Німеччини. Звідти на початку XIX століття частина Цепелинських перебралася до Польщі, а згодом – в Україну. А деякі члени родини іммігрували до США і навіть брали участь у громадянській війні на боці армії Півночі. У сімейному архіві зберігається фото 1864 року: кілька солдатів на тлі величезної гармати.
Як її предки потрапили до Нікополя, Карині невідомо…
Жінка показала Павлу Фірсову багато сімейних фотографій, зокрема – фотопортрети Михайла Цепелинського, його сина Юлія і невістки Анни, а також їхніх дітей. Фото зроблені в тодішньому Катеринославі (тепер Дніпро), Нікополі та містах Таврійської губернії.
Як звали дружину Михайла, ніхто в родині зараз не знає.
А ось що вдалося дізнатися краєзнавцю про будинок Михайла Цепелинського, який на фото.
Власник будівлі Михайло Цепелинський був дуже заможним і всі свої статки залишив синові Юлію. У тому числі і будинок.
Втім згодом Юлій продав будівлю. А сам з родиною жив у будинку Брона, де орендував квартиру.
Хто такий Брон?
1899 року Вульф Абрамович Брон, який розбагатів на торгівлі зерном, вирішив спробувати себе в лісовій торгівлі. На вулиці Катеринославській у Нікополі Брон побудував двоповерховий прибутковий будинок, на першому поверсі якого відкрив контору фірми лісових матеріалів “Подгурський Олександр Іванович, Педенко Е. і Брон В.”.
Олександр Іванович Подгурський був на той момент міським старостою, а Юхим Карпович Педенко – одним із братів-купців, які займалися в Нікополі лісовим бізнесом. В 1901 році в будинку Брона розмістилося також Товариство взаємного кредиту, беззмінним бухгалтером якого аж до революції 1917 року був Юлій Цепелинський.
Якщо вірити телефонному довіднику Нікополя за 1916 рік, він проживав у будинку Брона. Квартири мешканців були на другому поверсі, і крім сім’ї Юлія Цепелинського, там жили повірений у судових справах Вейбен і власник мануфактурного магазину Шор.
На жаль, цей цікавий будинок не дожив до наших днів: його було знесено в 1980-ті роки під час реконструкції Старої частини міста, – каже Павло Фірсов
Він розповідає, що Юлій Цепелинський був приписаний до міщанського стану, бо за законами тих років іноземець не міг стати дворянином.
Юлій Цепелинський
Це була непересічна людина і громадський діяч, який чимало зробив для Нікополя, за що 1916 року удостоївся звання «Особистого почесного громадянина». Звання являло собою тонкий прошарок між дворянством і купецтвом, за допомогою якого уряд намагався розв’язати одвічну проблему – захистити шляхетне дворянство від проникнення чужорідних елементів і в той самий час підтримати й заохотити підприємців, задовольняючи їхні амбіції та стимулюючи торговельно-підприємницьку і благодійну діяльність.
Особистий почесний громадянин мав низку пільг: його звільняли від призову в армію, від деяких податків і тілесних покарань, а також він мав право брати участь у міських виборах і обіймати міські громадські посади.
Як випливає зі знайдених мною в РДБ відомостей, Цепелинський був членом ревізійної комісії Товариства Допомоги нужденним учням Нікопольських Міських Чоловічого і Жіночого училищ. Товариство надавало допомогу учням, які не мали достатніх коштів для навчання, в основному дітям селян. Він пожертвував кілька десятків книг для відкритої 17 грудня 1906 року Нікопольської Громадської бібліотеки, – розповідає Павло Фірсов
Юлій і Анна допомагали Нікопольському товариству піклування про хворих іудейського віросповідання.
Анна Ізраілівна Цепелінська, дружина Юлія, була красивою і видною жінкою. Вона любила одягатися за останньою модою і виписувала собі вбрання прямо з Парижа.
Анна Цепелинська
Юлій Цепелинський теж одягався з голочки, носив пишні, закручені догори вуса і акуратну борідку.
Їхня правнучка Карина розповіла краєзнавцю трохи і про віллу “Анна” в Алушті.
Вілла “АННА”
На початку XX століття подружжя Цепелинських придбало в одному з курортних міст Південного Криму, у доньки професора Бекетова Катерини Миколаївни, ділянку землі на березі моря. На цій ділянці Юлій Цепелинський у 1908-1910 роках побудував розкішну двоповерхову дачу, яку назвав “Вілла Анна” на честь своєї дружини (нині – м. Алушта, вул. Набережна, буд. 6). На дачі Юлій і Анна з дітьми проводили кожне літо, а у вересні поверталися назад до Нікополя.
Діти Цепелинських на віллі “Анна”
Цепелинські любили компанію і часто запрошували на віллу погостювати своїх родичів і друзів.
Вілла в Криму
Якщо я нічого не плутаю з розповіді Карини, то Анна хворіла на сухоти, і лікарі порадили їй проводити літо на березі моря. Саме це змусило Юлія Цепелинського побудувати в Алушті віллу. Крім того, Анні була прописана дієта з жирних молочних продуктів, – розповідає Павло Фірсов
Він додав, що цілюще морське повітря і гарне харчування вилікували Анну від її страшної хвороби. Вона одужала і помітно набрала вагу. Це особливо видно на її пізній фотографії, зробленій на віллі «Анна» напередодні революції.
Анна Ізраілівна Цепелінська на віллі «Анна» напередодні революції
Згодом колишня вілла «Анна» стала корпусом №1 санаторію «Морський куточок» (за радянських часів – санаторію «Робочий куточок») і була віднесена до об’єктів культурної спадщини.
Вілла «Анна» стала корпусом №1 санаторію «Морський куточок»
Карина розповіла, що вона зі своїм чоловіком Костянтином приїжджала до Криму, аби відвідати колишню сімейну дачу. Із собою вони привезли щоденники прабабусі Анни та її портрет у повний зріст. Після приїзду з’ясувалося, що вілла «Анна», пам’ятка архітектури початку XX століття і прикраса набережної Алушти, разом із сусідньою віллою «Марина» об’єднані в єдиний музейний комплекс. На жаль, минулі 100 років не пощадили її колись чудове внутрішнє оздоблення – від нього не залишилося і сліду.
Вілла “АННА”
Вілла “Анна” за радянських часів
Також Карина розповіла, що прабабуся Анна Цепелинська любила писати вірші й залишила у спадок два зошити, списані красивим, акуратним почерком. Під кожним віршом стояла дата і місце написання.
Павло Фірсов проаналізував дати за 1917-1918 роки і зробив висновки, що Цепелинські з червня по жовтень 1917 року перебували в Алушті, а в Нікополь повернулися лише 14 листопада 1917 року. Усі інші вірші були написані в Нікополі.
Воно й зрозуміло: дістатися до Криму під час війни було просто нічим: поїзди і пароплави не ходили, – каже краєзнавець
Останній вірш було написано в листопаді 1919 року, потім була велика перерва на кілька років.
Карина розповіла, що в її родині Юлія Цепелинського називали банкіром. За переказами, у нього був невеликий банк “Цепелін”.
Однак, у довідниках «Русские банки» за 1914-1916 роки такий банк у Нікополі не значився. Можливо, через його малий оборот банк просто не стали вносити в довідники. У номері «Нашей газеты» від 19 січня 1919 року, яку видавала Каса взаємодопомоги Нікопольської Студентської Спілки, я зі здивуванням прочитав таке оголошення: «Банкірський дім Ю. М. Цепелинський і Ко в Нікополі відкрив свої дії та виконує всі дозволені законом банківські операції. Банк відкритий щодня, крім святкових днів, від 9 до 1 години дня. Телеграми: ЦЕПЕЛІНБАНК – НІКОПОЛЬ». Ось він, той самий Банк «Цепелін», про який говорила Карина Яновська! – каже Павло Фірсов
Він пояснив, чому банк працював лише з 9 до 13 години. Тривала війна, у Нікополі не було електрики, усі установи в місті працювали тільки у світлий час доби, а взимку темніло дуже рано.
Банкіром у 1919 році Юлій Михайлович був недовго: вже через місяць після відкриття банку в місто увійшли більшовики. Усі приватні кредитні установи були негайно націоналізовані згідно з декретом «Раднаркому». Сім’я Цепелинських провела в Нікополі страшний 1919 рік, переживши голод, хвороби, Троїцьке повстання і цілу низку змін влади.
Юлій та Анна Цепелинські
Правнучка Цепелинських Карина розповіла сімейну історію, що передається з покоління в покоління.
Діна і махновці
Події відбувалися восени 1919 року, коли в Нікополь, де жила сім’я Цепелинських, прийшли махновці. Ці лихі хлопці, крім продовольства і коней, забирали з собою молодих дівчат. Прихопили вони з собою і юну сімнадцятирічну дочку Цепелинських Діну. Сім’я, звичайно, страждала, і вже попрощалася з донькою навіки. Ніхто не думав більше побачити її живою. Однак, яке ж було здивування і радість домашніх, коли за кілька днів Діна повернулася назад, жива й неушкоджена!
Врятувало її вміння грати на скрипці, якого вона набулаз малих років. Її мати, Анна, була чудовою піаністкою і вирішила дати дочці музичну освіту.
Отже, дівчина два дні, не перестаючи, грала на скрипці бійцям батька Махна під час їхніх пиятик, тішачи слух гуляк музикою, зокрема виконувала на біс знамените «Яблучко». Через два дні захоплені слухачі на знак подяки посадили Діну в потяг, що прямував до рідного Нікополя. Так щасливо закінчилася її пригода.
Що відбувалося з родиною далі у Нікополі, достовірно невідомо. Найімовірніше, Цепелинські, втративши у місті все, втекли до білогвардійського Криму, на свою улюблену віллу «Анна». У Криму діти захворіли на тиф.
На жаль, син Цепелинських Лев помер у віці 15-16 років, а обидві доньки, Діна і Стелла, змогли перемогти цю страшну хворобу.
Донька Стелла
Син Лев
Восени 1920 року і до Криму прийшли більшовики. Тоді старша донька Діна вирушила до Ленінграда вступати до консерваторії, а молодша з батьком і матір’ю поїхали до Москви.
Карина розповідала, що нібито перед від’їздом із Криму Цепелинські встигли продати віллу «Анна», але це малоймовірно.
У 1923 році знаменитий Професорський куточок м. Алушти, де вона перебувала, був перейменований на «Робочий куточок». У колишній будівлі вілли «Анна» розташувався Будинок відпочинку Кримської Ради Профспілок.
У Москві сім’я оселилася на вулиці Моховій, а пізніше отримала кімнату в комунальній квартирі на Садово-Кудрінській.
Юлій Михайлович влаштувався на роботу бухгалтером Московського Товариства Взаємного Кредиту. Зарплати не вистачало, і Цепелинські терпіли б велику скруту, але, залишаючи Алушту, вони зуміли сховати мішечок із діамантами. Щоб їх не знайшли співробітники НКВС, діаманти сховали в кришталевій люстрі, що прикрашала кімнату. Протягом 30-40-х років було кілька обшуків, але ніхто з чекістів не здогадався пошукати цінності в люстрі. Продаючи їх потроху, сім’я Цепелинських зуміла пережити важкі передвоєнні та воєнні роки. Юлій і Ганна Цепелинські благополучно дожили до середини 1950-х років і були поховані на Востряківському кладовищі.
Ось така історія родини Цепелинських, про яку ми дізналися завдяки листівці, придбаній колись закоханим в історію рідного міста Павлом Фірсовим і завдяки пошуковій роботі краєзнавця…
А ще завдяки збереженій листівці з’явилася на світ картина, створена Володимиром Заграничним методом художньої реконструкції фото. На ній – чоловік і жінка. Щасливі і красиві. Вони прогулюються залитою серпневим сонцем центральною вулицею Нікополя. І не знають, що зовсім скоро докорінно зміниться і їх життя, і життя міста… А через 100 з гаком років від прекрасних будівель на вулиці Катеринославській залишаться майже самі руїни…
Підготувала Катерина Андрус за матеріалами Павла Фірсова
Ще новини Нікополя: Кожен удар по місту розбивав його серце, і воно не витримало: у Нікополі помер краєзнавець
