17 листопада 2024 року сталася подвійна трагедія на Придніпровській залізниці. Тут внаслідок ворожого обстрілу нікопольського депо загинули люди – Володимир Підорва і Тетяна Ткачук. Розповідаємо про вбитих у Нікополі залізничників…
Історію їх загибелі та інформацію про працівників оприлюднила команда проєкту Меморіал: вбиті росією, передає Nikopolnews
Історія вбитих у Нікополі залізничників
17 листопада 2024 року сталася страшна подія. Ворог поцілив по залізничній станції Нікополь і вбив двох працівників.
В той день загинули Володимир Підорва, 1967 р.н., слюсар з огляду та ремонту локомотивів на пунктах технічного обслуговування 5 розряду, а також його колега Тетяна Ткачук, екіпірувальниця 2-го розряду.
Володимир Підорва
57-річний Володимир Підорва загинув на робочому місці 17 листопада 2024 року від вибуху ворожого боєприпасу в місті Нікополь на Дніпропетровщині.
Того дня чоловік готував локомотив до відправки. Коли почався артобстріл, Володимир із колегами сховалися в коридорі будівлі, однак вибухова хвиля з уламками не залишила шансів вижити.
Володимир народився в селі Українське Дніпропетровської області. У 2002 році почав працювати слюсарем із ремонту електрорухомого складу 4 розряду до Нікопольського локомотивного депо Придніпровської залізниці. Був слюсарем із ремонту рухомого складу Криворізького локомотивного депо, а згодом слюсарем із огляду та ремонту локомотивів на пунктах технічного обслуговування цього ж депо. Залізниці Володимир віддав 22 роки життя.
«Він був відмінним фахівцем, добре знав свою роботу, мав високий (5-й) розряд слюсаря-ремонтника. Веселий, товариський, життєрадісний. Умів не лише працювати, а й відпочивати: був затятим рибалкою та дотепним оповідачем рибальських історій. Його всі любили
Так сталося, що Володимир взяв на себе більшу частину осколків і уламків, які вибухова хвиля принесла з собою в коридор адміністративної будівлі. Там, за правилом «двох стін», наші люди сховалися під час артилерійського обстрілу, і Володя фактично закрив колег своїм тілом, бо стояв у коридорі скраю. Це багатьом урятувало життя», – розповів Олександр Калиниченко, бригадир пункту технічного обслуговування локомотивів
«Він був сімейною людиною: ми з ним прожили разом понад 36 років, і увесь цей час Володя жив для родини. Виростили двох синів – Ігоря й Андрія, який пішов у ЗСУ. Маємо 5 онуків. Тримали велике господарство: кури, качки, гуси, город. Зорати ділянку мотоблоком, доглянути птицю – це було за чоловіком. А ще він був відмінним зварювальником. Сусіди та рідні зверталися – Володя всім допомагав охоче. Із усіма жив дружно, добру душу мав. У вільну хвилину любив порибалити – так відпочивав від господарських клопотів і роботи. Радів улову, як дитина. Мені важко буде без нього», – сказала дружина Наталя
У Володимира залишилися дружина, двоє синів та онуки.
Тетяна Ткачук
Життя 62-річної Тетяни Ткачук відібрав російський обстріл 17 листопада 2024 року. Коли ворог вдарив із артилерії, вона була на роботі – у локомотивному депо Придніпровської залізниці. Ховалася від обстрілу, користуючись правилом двох стін, проте врятуватися не вдалося.
Тетяна із жовтня 2007 року працювала в Укрзалізниці – екіпірувальницею 2 розряду в локомотивному депо. Тетяна екіпірувала локомотиви піском, а також сушила на газовому обладнанні пісок, який використовували для екіпірування.
«Робота нелегка – екіпірування піском у будь-яку погоду та пору року відбувається просто неба, а під час сушіння нерідко доводиться брати до рук совкову лопату, щоб мокрий пісок закидати на транспортерну стрічку. На роботу Тетяна їздила здалеку, більше ніж за 30 кілометрів від міста», – розповів колега Олександр Калиниченко
«З Тетяною ми прожили душа в душу майже 43 роки. Я називав її матір’ю Терезою, бо вона була дуже доброю до всіх – від кішечок і собачок до людей літнього віку. Їй не вистачало доби на добрі справи! Усі роки нашого спільного життя я був дуже щасливий. Тетяна була хорошою господинею. Ми виростили двох синів – Вадима й Андрія, обидва випускники юридичної академії, служать у правоохоронних органах. Ми мріяли про спокійне життя на пенсії, хатинку. Але через війну все склалося інакше…», – розповів чоловік Віктор
У Тетяни Ткачук залишилися чоловік і двоє синів.
Увага! Nikopolnews збирає інформацію про вбитих окупантами у Нікополі і районі цивільних, а також про полеглих на війні мешканців Нікопольщини. Ми прагнемо максимально зберегти пам’ять про кожну втрачену внаслідок агресії РФ людину. Адже кожне обірване життя – це Всесвіт, який зник назавжди.
Якщо ви хочете і можете поділитися з нами інформацією про когось із вбитих Росією, пишіть на пошту Nikopolnews – nikopol.net@ukr.net
Прочитати вже зібрані історії загиблих Захисників з Нікопольщини можна ТУТ
Інформація про вбитих цивільних у Нікополі і районі – ТУТ
