Як героїчні енергодарці намагалися стримати ворожий наступ у лютому-березні 2022 року і що відбувається в Енергодарі та на ЗАЕС зараз, розповів виданню НВ колишній співробітник станції Максим Щербина, передає Nikopolnews. На думку Щербини, загроза ядерної катастрофи набагато серйозніша, ніж здається.
Максим Щербина — колишній працівник ЗАЕС та один із найдієвіших проукраїнських активістів міста. У березні окупанти викрали Максима та катували його, але він витримав тортури й не зрадив Україну. Зараз чоловік служить у ЗСУ.
Нижче – розповідь енергодарця
“Я працював на ЗАЕС до листопада минулого року. Основну роботу поєднував із громадською діяльністю. В Енергодарі мене добре знають як проукраїнського активіста.
Після 24 лютого ми разом із колегами та іншими енергодарцями почали зводити барикади на підступах до міста та ЗАЕС. Ставши перед ворогами живим ланцюгом, ми дали зрозуміти, що це наша земля і з квітами їх тут ніхто не зустрічатиме.
Завдяки єднанню мирне населення міста на якийсь час стримало наступ російських військ на Енергодар. Коли вони бачили наші барикади, розверталися і відступали. Так ми виграли час ще й для нацгвардійців, що охороняли ЗАЕС. Вони встигли зайняти позиції та підготуватися до оборони.
У березні окупанти почали обстрілювати барикади. Це був справжній терор, адже вони цілилися у мирних людей без зброї. На власній автівці я під кулями допомагав евакуйовувати енергодарців, які до останнього тримали оборону на лінії вогню.
Наші воїни дали гідний бій росіянам. Та, на жаль, сили виявилися нерівними. На початку березня окупанти увійшли в Енергодар та захопили ЗАЕС.
Працівники станції, які на той час не були на робочій зміні, встигли виїхати з міста. Решта залишилися на об’єкті й досі продовжують працювати під дулами автоматів. Людям доводиться працювати по кілька змін поспіль, із понаднормовим навантаженням.
Кожен працівник станції — справжній професіонал. Це спеціально навчені люди, яких неможливо замінити абиким. Вони ризикують здоров’ям та життям, забезпечуючи роботу реакторів та підтримуючи безпеку на об’єкті.
Окупанти розуміли, що застосовувати силу до працівників станції ризиковано, тому почали тиснути на них психологічно. Збирали всіх в актовій залі та казали, що іншого вибору, окрім як працювати під юрисдикцією росії, у них немає.
Через керівників підрозділів окупанти роздавали працівникам анкети, в яких запитували про готовність до співпраці. З тими, хто вагається, проводили роз’яснювальні бесіди. Тих, хто проти, затримували на прохідній чи на робочих місцях, били й катували.
Зараз працівників уже відпускають додому, але постійно наглядають — хто що робить і говорить поза ЗАЕС. Росіяни повністю контролюють мобільний та інтернет-зв’язок в Енергодарі, тож відстежують усе, навіть листування в месенджерах і онлайн-чатах.
Щоб зрозуміти, в яких нелюдських умовах працюють відважні енергодарці, візьміть до уваги постійну ядерну загрозу. Як колишній працівник станції скажу вам, що її рівень вищий, ніж здається. На території ЗАЕС розміщені сховища ядерного палива. Російські ракети влучають дуже близько від них. І коли я кажу «дуже близько», то маю на увазі навіть не 50 метрів.
Навіть у таких умовах енергодарці та працівники ЗАЕС продовжують чинити спротив окупантам. Продовжують висловлювати патріотичну позицію, хоча знають, що на них чекає за це. Вони герої.
Зараз я служу в ЗСУ. Від імені українських захисників хочу подякувати своїм сміливим землякам-енергодарцям за те, що вони продовжують боронити Україну на тимчасово окупованих територіях. Заради них ми з хлопцями зробимо все, щоб вигнати ворогів із нашої землі. Так переможемо!”
