Помер старожил Нікополя, людина-легенда, добре відома у колі спортсменів та футбольних уболівальників, журналістів, краєзнавців та просто людей, які цікавляться історією міста.
Пішов у засвіти Борис Львович Рейтблат.
Борис Львович Рейтблат (1946 – 2025)
Про його смерть повідомили сьогодні вночі у Фейсбук-спільноті Історія футболу Нікополя.
Nikopolnews підготував матеріал про Бориса Рейтблата. Тут – інформація про нього, а ще – спогади старожила про Нікополь, про спортивне життя у Нікополі і про головну вулицю міста – Проспект Трубників.
Старожил Нікополя Борис Рейтблат – що про нього відомо
Борис Львович Рейтблат— тренер з легкої атлетики Нікопольського спорткомплексу «Трубник», який виховав не одне покоління спортсменів.
«Ти — невід’ємна частина всього, що в нас є, тих, кого ти опікував і з ким проходили роки дорослішання», – зізнавалися друзі, вітаючи свого тренера з Днем народження ще зовсім недавно – 19 серпня
А ще Борис Рейтблат – палкий футбольний уболівальник Нікополя аж з 60-х років! Його називали аксакалом вболівальницького братства, найвідданішим ерудитом, який знав про нікопольський (і не тільки) футбол, здається, все.
Він був присутнім навіть на матчі «Трубник» Нікополь – «Динамо» Москва в 1969 році і зміг узяти автограф у Льва Яшина.
Фото з архіву Олега Фельдмана
У мене таке відчуття, скільки є Нікопольський футбол, стільки й є Борис, – казав один із численних знайомих людини-легенди
Фото з архіву Олега Фельдмана
Вчора на 80 році життя пішов у засвіти Борис Рейтблат – ветеран нікопольського спорту, батько двох доньок, мій рідний дядько… Він був дуже колоритною особистістю із напрочуд впізнаваним для нікопольців спортивним образом із заплічним “рюкзаком-парашутом”. Борис виховав тисячі нікопольців, що пройшли через секції легкої атлетики. Був і сам серед чемпіонів у стометровках. Запамʼятався багатьом не тількі як тренер з легкої атлетики СК “Трубник”, а і як палкий і відданий вболівач нікопольського футболу, небайдужий до міста патріот, свого роду місцевий оракул – палкий антикомуніст і “десидент”, політично грамотний аналітик громадських процесів, до якого дослухались і місцеві політики, – написав сьогодні відомий у Нікополі діяч, екс-депутат НМР Олег Фельдман
Фото з архіву Олега Фельдмана
Борис Львович прожив довге життя… І більша його частина пройшла у Нікополі, куди він приїхав дитиною у 50-х роках минулого століття. Навчався школі №22. Був сином офіцера.
Про це Борис Рейтблат згадував в інтерв’ю місцевим журналістам, розповідаючи про свою улюблену вулицю Нікополя – Проспект Трубників, а також про спортивне життя Нікополя в 50-х, 60-х, 70-х…
Нижче – його розповіді.
Спорт у Нікополі в середині 20 століття: спогади Бориса Рейтблата
Ось, що розповідав про спортивне життя у Нікополі Борис Рейтблат в інтерв’ю місцевій журналістці Наталі Разуваєвій:
Це був час не тільки Гагаріна і Євтушенка, але й важкоатлета Юрія Власова, який встановив 31 світовий рекорд; ковзанярки Лідії Скоблікової — єдиної шестиразової олімпійської чемпіонки в історії ковзанярського спорту; легкоатлета (стрибки у висоту) Валерія Брумеля, якого в 1961–1963 роках визнали найкращим спортсменом світу… А згадаймо легендарного воротаря світового футболу Льва Яшина, який у 270 іграх зберіг ворота радянської збірної «сухими» і відбив понад двісті пенальті! Спорт став важливим не тільки для самих спортсменів, але й для глядачів. Відвідування спортивних заходів перейшло в розряд пристрасті. Найпопулярнішим у ті роки став девіз «Швидше! Вище! Сильніше!». Не винятком у загальному масштабі СРСР був і Нікополь.
Я працював інструктором СК «Трубник», де існували секції легкої та важкої атлетики, баскетболу і волейболу, футболу і велосипедного спорту, стрільби і боротьби самбо, скелелазіння і спортивного орієнтування, вітрильного спорту і хокею з м’ячем… У масовому спорті кожен п’ятий нікополець складав норми ГТО. Хай в деяких випадках і примусово, але намагався скласти. Особливо це стосувалося жінок. На старих фото зафіксовано, як вони в сукнях після робочої зміни виходили на бігову доріжку. Поруч біг бригадир зі списком у руках. Сьогодні це здається смішним, але тоді спорт дійсно був невід’ємною частиною політичної ідеології.
Жінки в сукнях після робочої зміни виходили на бігову доріжку. Поруч біг бригадир. Фото з родинного архіву Бориса Львовича
До спорту нікопольців залучали з дитинства. Фото з архіву Бориса Рейтблата
У середині 1950-х на хокейній карті світу з’явилося нове ім’я — збірна СРСР з хокею з м’ячем. Вона буквально «на очах» набирала вагу. Пам’ятаю, радіотрансляції фінальної гри на чемпіонаті світу 1955 року між радянською збірною і канадськими «Кленовими листями» побили всі рекорди популярності. Тоді, щоправда, ми програли з рахунком 5:0, але про нас дізнався світ. Ми стали реальними професійними суперниками. Свою «збірну» мав і Нікополь. У ті роки багато городян добре каталися на ковзанах. Узимку в місті заливалося кілька ковзанок, але все ж найбільшим і масовим був ковзанку на першому полі стадіону «Металург». Його професійно заливав Павло Онуфрійович Кобиляцький, який працював у спорткомплексі комірником. Він і керував видачею ковзанів напрокат. СК «Трубник» тоді очолював Володимир Миколайович Завістовський, під його керівництвом і народилася команда гри в хокей з м’ячем. Якщо мені не зраджує пам’ять, її «кістяк» склали трубники, які переїхали в Нікополь у повоєнний час з Первоуральська.
Ковзанка у Нікополі. Фото з архіву Бориса Рейтблата
У той час у Радянському Союзі було величезна кількість «розкручених» спортивних товариств: «Динамо», «Авангард», «Трудові резерви», «Буревестник», «Спартак», «Колос», «Зеніт», «Локомотив» тощо. Так от, по лінії ДОСААФ у Нікополі з’явилася мотобольна команда. Одним із ініціаторів її створення став Євген Іванович Сушкін. Тренер — В’ячеслав Плотніков. Мотобол — особливий вид спорту, що поєднує екзотику, швидкість, експресію. Це свого роду бій гладіаторів на мотоциклах, які ганяють по полю м’яч діаметром 40 см. На мотобольних змаганнях завжди були аншлаги, ревом мотоциклів і азартом уболівальників тоді наповнювався весь місто. До речі, до 1963 року в кожній країні в мотобол грали за своїми правилами, а от із створенням Міжнародного союзу мотобольних клубів були вироблені єдині. Тоді й прийшов розквіт до нашої команди. Мені згадується, що нікопольські мотоболісти брали участь у змаганнях вищої ліги.
Мотобол. Фото з родинного архіву Бориса Рейтблата
На жаль, про мотобол багато згадати не можу, оскільки я займався легкою атлетикою і був фанатом футболу. Про нікопольський футбол і команду «Колос» можу говорити годинами. Та й написано про це багато. Сьогодні хочу згадати 1962-й рік. Футбольна команда «Трубник» тоді потрапила до класу «Б». На День Військово-морського флоту, який тоді відзначався 24 липня, нікопольці мали грати з «Чорноморцем» у рідному місті. Але що «трубники» порівняно з гонором одеситів?
Багато хто вважав результат гри передбачуваним. «Чорноморці» хотіли подарувати своєму святкуючому місту перемогу, тому просили перенести зустріч до Одеси. Але директор НПТЗ Павло Трубченко сказав «Ні!», і матч відбувся в Нікополі. Судив його Микола Гаврилович Латишев. Це знаменитий арбітр ФІФА, якого 11 разів визнавали найкращим футбольним суддею Союзу. Спортивний журналіст Лев Філатов писав про нього: «Вже сам його вихід на поле з м’ячем у руках розташовував до нього глядачів, вселяв довіру. Він не боадбрився навмисно, зображуючи фізкультурно-парадну ходицю, і не скромничав, бажаючи показати себе тим самим «непомітним», як вчать суддівські методики. Він ішов з прямою спиною, високо піднявши голову, людина, яка знає собі ціну, ніби заздалегідь своїм виглядом заявляючи, що провести його не вдасться, всі штучки і підводи йому відомі. Так іде читати лекцію досвідчений викладач, який не дозволяє жодної поблажки смішливим, хитроглазим студентам. І його зустрічають тишею і повагою…» Латишев — єдиний у світі суддя, який дозволив собі за удар у живіт «супротивнику» — видалити з поля Льва Яшина! Він був арбітром фінального поєдинку на чемпіонаті світу того ж 1962 року, після чого став володарем спеціального призу «Золотий свисток».
Отже, Микола Латишев і судив у Нікополі гру «Трубника» з «Чорноморцем», у якій ми перемогли з рахунком 2:1. Ось такий був наш подарунок Одесі-мамі на День Військово-морського флоту.
А що стосується Льва Яшина, то він теж був у Нікополі. У 1960-му ми грали товариський матч з «Динамо» (Москва). Я готувався до матчу тим, що з якогось журналу вирізав гарне фото Яшина. З ним і прийшов на стадіон. Після матчу до Льва Івановича не пустили — вже надто багато було бажаючих потиснути йому руку і взяти автограф. Яшин з тренером «Динамо» Костянтином Бєсковим відразу сіли в наш заводський автобус. Я скористався знайомством з водієм, який і передав вирізане фото воротареві. Цей автограф я бережно зберігаю в своєму домашньому архіві…
“У нас була вода, але піч топили вугіллям”: Борис Рейтблат про життя в будинку на Проспекті Трубників
Художня реконструкція фото – Володимир Заграничний
Борис Львович з великою теплотою згадував про свою улюблену вулицю – Проспект Трубників.
Про це він говорив у іншому інтерв’ю.
Ось що казав старожил:
Мій батько був військовим. У 1957 році ми приїхали в Нікополь і оселилися в щойно побудованому будинку №29. Житлові умови в ньому на ті часи були чудові. У будинку була вода. Правда, піч топили вугіллям, яке знаходилося в підвалі. А за гасом для керогазу я бігав у район колишнього кафе «Алі паруси».
Проспект Трубників у Нікополі. Художня реконструкція фото – Володимир Заграничний
Після переїзду в Нікополь я пішов у 5-й клас школи №22, яка тоді знаходилася в будівлі нинішнього інтернату «Гармонія».
Борис Львович розповідав, що добре пам’ятає вигляд проспекту в ті роки. Як між будинками росла кукурудза, як на місці пам’ятника «Танк» зупинявся трудовий поїзд, а за нинішнім магазином «Меблі» був їхній город.
Трудовий поїзд у Нікополі: Художня реконструкція фото – Володимир Заграничний
Борис займався легкою атлетикою і, як багато нікопольських хлопців, днями пропадав на стадіоні «Металург», де в той час просто вирувало спортивне життя міста. А його сестра займалася в балетній студії ПК ПТЗ. Тоді у Нікополі можна було побачити справжній балет…
ПК ПТЗ у Нікополі (нині – “Еліт-Клуб”). Художня реконструкція фото – Володимир Заграничний
Проспект завжди був головною вулицею міста, не дивно, що саме він став місцем для проведення демонстрацій у травневі та жовтневі свята. Добре пам’ятаю, як зводилася будівля нинішньої податкової інспекції. До речі, спочатку це мав бути готель ПТЗ з рестораном на першому поверсі? Ось чому там великі вікна… – ділився цікавою інформацією старожил Нікополя…
Проспект Трубників у Нікополі в районі податкової. Фото Nikopolnews
Борис Рейтблат любив Нікополь і своїх земляків, а вони відповідали йому взаємністю. Сьогодні десятки нікопольців сумують та висловлюють співчуття з приводу смерті Бориса Львовича, діляться своїми спогадами про гарного тренера, затятого футбольного уболівальника, патріота міста і дуже мудру людину…Згадують свою юність і Нікополь у ті часи, коли вони були молодими…
Ще новини Нікополя: Був душею компанії, працював у кінотеатрі, грав у ВІА… Про вбитого на вулиці у Нікополі чоловіка розповіли однокласники
До речі, можливо, вам буде цікаво: «Полонених загнали в нові квартири, внизу вартували автоматники»: історія проспекту Трубників у Нікополі (фото)
