Поранена людина може стекти кров’ю за 1-3 хвилини. А швидка у найкращому випадку здатна дістатися на виклик за 7. Тому мешканцям обов’язково слід опановувати навички першої домедичної допомоги. Медик з Нікополя Андрій Мірошниченко розповів про свою роботу у прифронтовому місті. Також пригадав, яким був особисто для нього перший день повномасштабної війни. Розповів про початок обстрілів Нікополя і про специфіку роботи зараз, коли ворожі атаки посилилися і безпечно просто не буває… Коли у місті проблеми зі зв’язком, а в небі постійно ворожі дрони…
Про все це парамедик виїзної бригади інтенсивної терапії та реанімації Дніпропетровського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Андрій Мірошниченко розповів в інтерв’ю журналістці видання Відомо Ірині Кузминій, передає Nikopolnews.
Андрій працює на Нікопольській станції вже майже 24 роки. Проте за час повномасштабного вторгнення робота у прифронтовому місті – змінилася кардинально. Іншими стали причини викликів, медичні рішення, уніформа медика швидкої і звісно змінилося саме поняття “безпека”, – пише автор матеріалу
Медик з Нікополя про роботу у прифронтовому місті під час великої війни

Про 24 лютого 2022 року
– Дуже гарно пам’ятаю той день. Я заступив на чергування. Мене зранку розбудила донька, сказала, що бомблять всю Україну. Приїхав на роботу, всі в такому ж стані: сидимо і не розуміємо, що відбувається. Десь по обіді прийшов наказ з Дніпра: кільком бригадам виїхати на евакуацію поранених. Поїхали, робили свою роботу. Тож перший день війни я зустрів на чергуванні.
Про початок обстрілів Нікополя
– Багато людей після початку обстрілів Нікополя побули в евакуації кілька місяців і повернулися, працюють і зараз. Навчилися з цим жити. У мене думок змінити місце чи роботу не було. Пам’ятаю літо 2022-го: тоді обстрілювали здебільшого вночі. Коли сідало сонце, всі морально готувалися, місто ніби завмирало, людей на вулиці не було. Перші виїзди на обстріли були шоком, але ми працювали і продовжуємо працювати.
Про зміни алгоритму виїзду під час війни

– Треба розуміти: Нікополь близько, від берега до берега 4-5 км мінімум. При артобстрілах попередити майже неможливо, куди і коли прилетить. Коли є поранені, це координується з відповідними службами і диспетчерською. Диспетчерська може підняти: “Є виклик, готуйтесь, одягайтесь”. Ми одягаємось, сідаємо в авто і чекаємо дозволу виїхати. Бувають затримки, бо може бути так: людина постраждала від першого прильоту, а далі ще летить і летить. Є правило: постраждалих не повинно стати більше, ніж уже є. Безпека місця події – перший пункт протоколів надання екстреної меддопомоги. Тому виїжджаємо з дозволу, коли відносно безпечно, але ризик все одно є завжди. Ми ніколи не знаємо куди прилетить – тому на всі виклики, не тільки на обстріли їздимо в спеціальному спорядженні. Оснащення – протиуламковий бронежилет і шолом Це наша особиста безпека.
Про виклики, які стали нормою
– До 2022-го для мене, умовно, не існував діагноз “мінно-вибухова травма”. Зараз це звичний діагноз після обстрілів. Часто є контузії, проникаючі осколкові поранення, будь-які осколкові поранення. Раніше переважали побутові травми, ДТП, інколи хуліганські. А уламкових поранень від вибухів майже не було. Тепер це норма.
Про необхідність змінювати медичні рішення через воєнні реалії

– Є пацієнти, наприклад, з хронічними станами, яких треба стабілізувати вдома і тільки тоді везти до медзакладу. Але коли є ризик повторного удару чи дрона, ми можемо одразу забрати такого пацієнта в автомобіль швидкої і надавати допомогу вже в дорозі. Інколи треба приймати нестандартні рішення, викручуватися, щоб не нашкодити пацієнту і самим лишитися цілими.
Про випадки, коли нікопольці викликають екстрену медичну допомогу, бо бояться бути самі під час небезпеки
– Таке було, особливо у 2022-2023 роках. “Стрес-стан після обстрілу”: люди лякалися, підіймався тиск, треба було заспокоїти. Зараз менше, мені здається, люди трохи адаптувалися. Але буває, коли самотні бабусі й дідусі залишилися одні в місті, бо їх рідні, молодші, виїхали. Приїжджаєш, міряєш тиск, робиш кардіограму. Швидка взагалі не повинна цим займатись, але куди діватись. Я ставлюся з розумінням, якщо люди не зловживають такими викликами.
Чи є в Нікополі особливо небезпечні райони, куди медики не їдуть

– Ні. Ми їдемо туди, де живуть люди. Але, як казав, координуємося з різними службами: ДСНС, поліцією, “Білими янголами”. Якщо фізично можемо доїхати – їдемо і рятуємо людей.
Про технічні проблеми, які найбільше заважають роботі екстреної допомоги
– Перебої зі зв’язком у місті. Нам важко додзвонитися до того, хто викликав, уточнити, як заїхати, особливо якщо адреса нестандартна: дачі, промзона. І починаються пошуки. На станції у нас є генератори, Старлінки, ми працюємо за будь яких умов. Але на території міста зв’язок реально ускладнює роботу.
Людина може стекти кров’ю за 1-3 хвилини: про помилки, які люди найчастіше роблять, поки чекають швидку

– Якщо говорити про обстріли – найголовніша помилка: нічого не роблять. Треба вміти зупиняти кровотечу хоча б мінімально, бо людина може стекти кров’ю за 1-3 хвилини, а швидка навіть в ідеальних умовах приїде за 7 хвилин. І важливо пам’ятати про повторний обстріл: постраждалого і себе треба сховати у безпечніше місце.
А з “мирних” викликів мене досі дивує історія з судомами (епілепсія). Чомусь вважають, що треба розкривати рот і пхати туди все, що є. Так ламають зуби, щелепи, травмують рот, язик, і ми приїжджаємо з кровотечею, яку важко зупинити. Робити цього не можна. Треба притримати голову, щоб людина не вдарилась, а після нападу перевернути на бік, щоб нормально дихала.
Про «ідеальну швидку» для прифронтового міста
– Ідеально, щоб не було прифронтових міст. А якщо про швидку – треба весь час навчатися, тренуватися та постійно взаємодіяти з іншими рятувальними службами. Комунікація – наше все. Важливо бути на зв’язку з ДСНС, поліцією, знати контакти, працювати майже без слів. Підготовка має бути на високому рівні. Ми проходимо навчання, є тренувальні відділи, курси, співпраця з різними організаціями.
Побажання землякам
– Навчайтесь надавати допомогу самим собі в першу чергу. Носіть із собою елементарні речі: турнікет, рукавички під свій розмір, бинт або бандаж. Для Нікополя це дуже важливо. Людина, яка вміє і має це при собі, може врятувати життя іншому. Хотілося б, щоб люди вчились, вміли рятувати і не боялись цього робити.

Ще новини Нікополя і району: Знайшла сили тихо подякувати…: «Білі янголи» встигли врятувати 90-річну жінку у майже знищеній старій частині Нікополя (фото, відео)




