Батько відомого волонтера з Нікополя розповів про болісний шлях повернення сина на «щиті». А також його поховання.
Про це пише сайт «Відомо», передає Nikopolnews.
Олег Селянінов, батько полеглого Захисника з Нікополя Якова Селянінова. Чоловік зустрів початок повномасштабного вторгнення в Польщі. Там у нього було постійне місце проживання та безпека. Він уже будував плани, щоб перевезти туди всю родину. Але 24 лютого 2022 року стало для нього точкою старту для повернення додому.
«Я патріот своєї держави, я інакше не міг вчинити. Тим паче тут залишалися дружина та син. З сином ми спілкувалися, він тоді сказав: “Тату, я вже обрав свій шлях, я буду захищати Україну”. Я так само не міг інакше. Я повернувся і пішов у ТЦК та СП. Мені спочатку казали: “Навіщо ти приїхав? У твоїм віці вже не беремо”. Але я чекав. Згодом мене викликали, коли почала формуватися 151-ша бригада. Я пройшов співбесіду і був там від самого початку», – говорить Олег Селянінов.
Батько волонтера з Нікополя розповів про повернення сина на “щиті”
Поки батько-офіцер звикав до реалій фронту та боронив країну, його син Яків став волонтером. Він працював у волонтерській ГО «Будуємо Україну Разом», возив допомогу у громади Нікопольського району, Лиман та Херсон. Разом із американськими офіцерами проводив майстер-класи, навчав такмеду та евакуації. Але гуманітарна місія була лише перехідним етапом. Яків мав бронь і членство в молодіжній раді міста Нікополь. Хлопець кожного місяця ходив до військкомату, поки не домігся свого – став оператором БПЛА у 63-й бригаді.
Співробітник ТЦК повідомив про зникнення сина
Трагедія сталася у травні 2025 року. Лиманський напрямок. Пряме влучання КАБу в бліндаж, де перебував Яків зі своїм побратимом. Олег Селянинов згадує, що зв’язок із сином обірвався у середу 14 травня. У четвер та п’ятницю батько вже обдзвонював побратимів, відчуваючи біду. Але замість поважного, особистого сповіщення, Олег отримав сухий дзвінок від співробітника ТЦК.
«Мене дуже обурило те, що біду повідомили з ТЦК, а не з його рідної частини. Дзвонять і кажуть: «Ваш син зник безвісти». І все. А ти просто не розумієш, як це зник… Ми ж з ним спілкувалися лише кілька днів тому. Усередині – порожнеча. Невже не можна це зробити якось не так травматично? Особисто приїхати в родину, взяти з собою психолога, найти якісь слова… Я вважаю, що повага до загиблого Героя і до його родини повинна починатися саме зі сповіщення. А повідомити батькам телефоном про смерть сина – це ненормально»
Тіло Якова знайшли під завалами в понівеченому бліндажі лише через неділю після його загибелі. Його батько з болем розказує як їздив, щоб впізнати сина. Проте це був лише початок довгого та болісного шляху. На той час він з родиною перебрався з Нікополя, який постійно потерпав від ворожих обстрілів, до Харкова. У Харкові було спокійніше, та й до місця служби сина – ближче. У загиблого Героя попереду був довгий шлях додому, щоб завершити свій земний шлях на рідній Дніпропетровщині.
Але найстрашніше для батьків почалося в Дніпрі, у морзі лікарні Мечникова. Для системи Яків Селянінов став «номером тіла». І хоча батько впізнав сина, але система вимагала аналіз ДНК.
«У морзі нам кажуть: «А чого ви сюди приїхали? Звідки ви знаєте, що тіло тут?». Я кажу: «Я знаю номер тіла». І тут починається: «Це не ваш син, треба проводити ДНК”. З нами був мій побратим Якова, який поїхав з нами і допомагав . Ми наполягли на експрес-ДНК. Минає 10 днів, 20… Дзвоню слідчому, а мені кажуть: «Неможливо провести експрес експертизу, чекайте пів року або вісім місяців». Хоча у нас була навіть його медична картка зі стоматології на диску – за зубами ж можна впізнати!», розповідає чоловік
Байдужість системи ледь не призвела до того, що Героя могли поховати як невідомого солдата. У Дніпрі морги переповнені, і якщо документи затримуються, тіла вивозять на цвинтар під безіменні хрести. Олег Селянінов, офіцер зі сталевим характером, буквально штурмував кабінети судмедекспертизи та слідчого.
«Вони виправдовуються, що у них багато роботи, а людей не вистачає. А виявляється, що аналіз ДНК був готовий 20 липня, про це батько дізнався лише 30 липня, коли сам приїхав до центру, де роблять експертизу! Десять днів висновок просто лежав, а слідчий його не забирав і нам не казав. Це просто пофігізм. Я тоді сказав: «Я звідси не поїду, поки не отримаю на руки папери, що це мій син», говорить батько полеглого Захисника.
Метелик на труні
Якова поховали у рідному Нікополі лише 5 серпня 2025 року. Майже три місяці родина перебувала в пеклі невідомості та бюрократичних перепон. Місто-герой Нікополь щоденно потерпає від ворожих обстрілів. Але батьки вирішили поховати Якова там, де він виріс, де він вчився у школі і гартував свій характер. Провести Героя в останній путь прийшли десятки людей, місцева влада допомогла в організації поховань Героя. Під час поховання стався той самий епізод, який часто називають дивом. Але для вбитого горем батька став своєрідним доказом того, що душа його сина нарешті знайшла спокій.
«Знаєте, коли його ховали, прилетів метелик. Сів на труну, літав поруч… Я ще так здивувався. Можливо це знак, що він усе це бачив. Можливо, його душа так заспокоїлася», сказав Олег Селянінов.
Ще новини Нікополя: Вбиті росією мешканці Нікопольщини: Захисник з Нікополя Максим Мудрий сьогодні відзначав би 35-річчя
