Померла поетеса з Нікополя, яка все життя працювала машиністкою крану. А ще знала всі міфи про сузір’я.
Про смерть своєї мами повідомила Dominica Shen, передає Nikopolnews.
Пішла з життя Олександра Циганок (Стрижак, Леонова) 1947 року народження. Вона народилася у селі Олексіївка. Наприкінці 50-х років її батьки переїхали у Нікополі. З 18 років Олександра працювала машиністкою крану на Кранобудівному заводі. З 80-х років обіймала цю ж посаду на трубному заводі. Звідки і пішла на пенсію.
Жінка була доброю і чуйною мамою та бабусею. Писала вірші. А ще захоплювалася зірками. Дуже любила зоряне небо і знала всі міфи про сузірʼя. Любов до зірок Олександра Циганок передала своїм дітям та онукам. Домініка розповіла нашому сайту, що колись навіть була стаття у газеті присвячена захопленню її мами.
А ще пані Олександра писала гарні вірші, вміла посміхатися крізь фізичний і психологічний біль.
«…Її голос був завжди дзвінким, і молодим. Люди дуже дивувалися, що він належить літній жінці. Вона завжди тримала свій мозок в тонусі. Опанувала під 80 років соцмережі та месенджери, і навіть трошки вчила фінську мову, щоб вітатися», згадала донька.
Померла поетеса з Нікополя: вірші
Хліб
Хліб — всьому голова,
Найвірніші слова.
Він у кожній сім’ї
Головний на столі.
Шоколад та халва —
Частка їхня мала,
Бо тривкіше, що виросло
В рідній землі.
Золотаве колосся
У полі росло,
Від землі в себе силу
Вбирало й несло.
Колір золота —
Сонце яскраве дало,
Від руки хлібороба
Тепла діставало.
Ти в уклін мій приймаєш,
Хлібинко проста,
Рожевіє зоря
На скоринці.
Щоб здорова була
Та ще й швидко росла —
Ним з парним молоком
Годувала матуся в дитинстві.
Україна
Любіть Україну, всім серцем любіть —
Безмежні степи і зелені Карпати,
Дніпро, що на південь до моря біжить,
І маленькі українські мазанки-хати.
Любіть, як лелеки, що кожній весні
Дарують приліт свій з далекого краю.
Бо тут — Батьківщина, тут роси рясні
І духмяні світанки в квітковім розмаї.
Любіть за рубінові грони калини —
Їх смак з гіркотою, як наше життя.
Любов щоб була ця у кожній родині —
Нехай їй не буде в віках забуття.
Рушничок
За стежком стежок – вишила цветок.
И вложила душу мама в рушничок.
Дочке вышивала, счастье ей желала,
Чтоб цветной поляной доля расцвела.
Пусть любовь пылает ярким маком алым,
Нежной незабудкой верность, чтоб была.
Золотистый колос был достатком в доме.
День чтоб начинался караваем здобным.
Листопад
Листопад золотой — дворников несчастье.
Ну не сыпь, ну постой, придержи ненастье.
За тобою придут холода и слякоть,
Облака приплывут, будет небо плакать.
А потом снегопад закружит метелью,
Лишь порадует нас новогодней елью.
Вишня
Приговорили вишню, ветви обпилили,
И стоит, культяшки в небо возведя,
Словно просит небо, чтобы защитило,
Будто ими хочет оградить себя.
Я ведь вас кормила, я ведь вам тенила,
В кроне пташки вились, песнями звеня,
В мае лепестками весело кружила —
Так зачем сгубили заживо меня?
Уж прости, родная, жизнь она жестока,
Часто умираем, не дождавшись срока.
Ты ведь постарела, плодом поредела,
Ну а мы — корьістньі, – урожай давай.
Под твоею кроной пышной и зелёной
Выросла дочурка — место уступай.
Світла пам’ять! Щирі співчуття близьким…
Ще новини Нікополя: Діана щось робить, ми кричимо «Ура!»: як у Нікополі реабілітація допомагає дітям із ДЦП
