Попри складну безпекову ситуацію у Нікополі продовжує працювати реабілітаційний центр. У ньому надають допомогу дітям з ДЦП.
Однією з тих, хто відвідує реабілітаційний центр є 11-річна Діана. Її історію розповіли на сторінці НСЗУ у соцмережі «Фейсбук», передає Nikopolnews.
Діана народилася на 8-му місяці вагітності. Лікарі не давали жодних надій. Дівчинці поставили безліч діагнозів: ДЦП, гідроцефалія, косоокість, затримка розвитку. Дівчинка не тримала голову, не переверталася, не ковтала.
Протягом року родині було важко зорієнтуватися, що робити далі. Але коли вони дізналися про реабілітаційний центр у Нікополі, то одразу почали працювати з дитиною.
Зараз дівчинці 11 років. Вона користується активним кріслом колісним і навчається в школі за інклюзивною програмою. Історією реабілітації дівчинки з НСЗУ, поділилася її бабуся. Її історію читайте нижче.
Як у Нікополі реабілітація допомагає дівчинці із ДЦП
У реабілітаційному центрі ми з онукою проводили майже кожен день. У Діани було багато процедур: лікувальна фізкультура, вертикалізація та інші заняття. Крок за кроком вона почала тримати голову, дивитися в очі, реагувати на звуки.
Були й операції — зокрема, виправляли двобічну косоокість. Але не завжди доводилося вдаватися до хірургічного втручання. Наприклад, проблему з кульшовим суглобом вдалося вирішити без операції: фахівці підібрали правильні вправи, і результат був просто неймовірний.
Добре пам’ятаю день, коли прийшла забирати онуку після заняття й побачила, що вона повзе. Їй тоді було п’ять років. Я не могла повірити своїм очам і навіть перепитала: «Вона справді повзе?». Реабілітолог усміхнулася й відповіла: «А ви хіба не бачите?». Я одразу розплакалася — це був величезний прорив. Для нашої сім’ї кожен новий рух — справжнє свято. Коли Діана щось робить, ми кричимо «Ура!», плескаємо в долоні, а вона сміється разом із нами.
Після початку повномасштабної війни нас евакуювали до Німеччини. Там у Діани стався серйозний відкат у розвитку. З’ясувалося, що для таких дітей система реабілітації майже не працює: усе — за записом на місяці вперед, а стан дитини тим часом погіршується.
Перед виїздом ми встигли зробити в Україні операцію, а згодом потрібно було видаляти спиці з кісток. У Німеччині на прийом до ортопеда-хірурга ми чекали три з половиною місяці й потрапили лише тому, що нас прийняли поза чергою. Потім ще кілька місяців домагалися самої операції. Це були два роки боротьби, розгубленості та постійного очікування. Зрештою ми вирішили повертатися додому.
Після повернення в Україну спеціалісти реабілітаційного центру побачили стан Діани й одразу взялися до роботи. Уже за три місяці вона значно відновилася. Та сама команда знову зробила, здавалося б, неможливе.
Зараз Діані 11 років. Вона навчається у звичайній школі за інклюзивною програмою. Удома безоплатно користується ходунками, має спеціальні крісла для сидіння, ортези, а також підйомник на четвертий поверх.
Нещодавно на вулиці зустріла сусідів, які не впізнали онуку. Перепитували, чи це моя дівчинка. Коли я підтвердила, почула слова захоплення: які ж ми молодці, що не здалися й змогли підняти її на ноги.
Сили мені дають любов і почуття обов’язку. Дитина не винна в тому, що народилася такою. І якщо я не підніму її — то хто? Бувають дні, коли не можеш ні плакати, ні говорити. Одного разу я зачинилася у ванній і просто кричала від утоми й безсилля. Але потім згадуєш, заради кого все це, і знову йдеш далі. Дуже допомагає і психологічна підтримка, яку я отримую в реабілітаційному центрі.
Для мене реабілітаційний центр — це щось неймовірне. Я всім мамам і бабусям кажу: не сидіть удома, їдьте туди, не бійтеся. Там є все: консультації, направлення, повне обстеження. Роблять кардіограму, перевіряють щитоподібну залозу, беруть аналізи — і все це безоплатно.
Під час курсу дітей годують п’ять разів на день, а якщо поруч перебувають дорослі, для них також передбачене харчування. Є пральня, зручні ліжка, бомбосховище, облаштоване з урахуванням потреб дітей.
Для важких дітей передбачені підйомники, щоб мамам і бабусям не доводилося носити їх на руках. Є спеціальні кабінети для занять, столи, розмальовки, олівці — усе, щоб дитині було цікаво.
І наостанок хочу сказати: фахівці завжди підтримують, радять, допомагають підібрати правильне обладнання. Реабілітаційний центр у Нікополі — це місце, де справді допомагають із великою любов’ю до дітей. Не слухайте тих, хто каже: «Нічого не буде». Йдіть, шукайте, пробуйте.
Якби я могла щось сказати нашій команді, то просто низько вклонилася б. Завдяки їм моя онука живе зовсім іншим життям — не таким, яке їй прогнозували в перші дні після народження.
Як потрапити у реабілітаційний центр
Послуги з реабілітації в Україні надаються безоплатно в межах пакетів Програми медичних гарантій: амбулаторно, стаціонарно, для всіх, хто цього потребує.
Щоб отримати направлення на реабілітацію, зверніться до свого сімейного або лікуючого лікаря. Щоб дізнатися більше про те, як пройти реабілітацію, звертайтеся в контакт-центр НСЗУ за номером 1677.
Ще новини Нікополя: Директор ліцею з Нікополя отримала грамоту Верховної Ради України (фото)
