Як у Нікополі працюють підземні освітні простори для дітей, розповіли на сайті «Радіо свобода». Повідомляє Nikopolnews.
З липня 2022 року Нікополь щоденно обстрілює армія рф з протилежного берега Каховського водосховища. З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у місті дистанційно працюють школи та дитячі садки. Попри складу безпекову ситуацію у прифронтовому Нікополі залишаються понад 7 тисяч дітей. Їм потрібні надійні локації для позакласних зустрічей з педагогами, психологами, спілкування з однолітками.
Підвал одного з ліцеїв Нікополя до початку повномасштабної війни був приміщенням, непридатним для перебування людей, розказують вчителі. Земляна підлога, купи глини, захаращеність і вологість. Влітку минулого року тут облаштували під укриття, а в жовтні – відкрили безпечний простір для дітей «Чарівна парасолька».
Благодійники допомогли з меблями, інвентарем, іграми, іграшками, а також матеріалами для творчості. Зараз у ньому проводять позакласні заходи: майстер-класи з малювання та рукоділля, спортивні «руханки», групові та індивідуальні психологічні консультації тощо. Але є умова – діти мають приходити сюди разом з батьками і лише тоді, коли дозволяє безпекова ситуація в місті.
Директорка ліцею Наталія Полякова говорить, що на кожен захід стараються збирати не більш 20 дітей. Цей простір відвідує близько пів тисячі хлопчиків та дівчаток – як учнів ліцею, так і дітей з прилеглих районів.
Спілкування – це те, чого найбільше зараз не вистачає дорослим і дітям.
«Діти розучуються спілкуватися. Вони приходять сюди – одне на одного дивляться, бо місяцями одне одного не бачать. І в нас, вчителів, немає персонального, емоційного контакту з ними. Очі в очі – це одне, а спілкування через екран гаджета – зовсім інше. Тому й діти, і батьки дуже раді, що є така можливість, – збиратися тут. Вони розуміють: хоч і війна, але життя продовжується, і можна мати позитивні емоції. І нам вже одного приміщення замало – ми хочемо облаштувати ще одну таку ж кімнату, ще 40 квадратних метрів», говорить Наталя Полякова.
Вона говорить, що жити під щоденними обстрілами страшно. У її багатоповерхівку росіяни вже двічі влучали дронами. Був «приліт» і поблизу навчального закладу весною 2023 року. Тоді осколками повибивало вікна.
«Ми живемо в стані постійного страху. «Розкладу» обстрілів нема. Я сама – буває, серце в грудях стискається від страху. Лягаю спати після першої години ночі, коли «ті» відстріляються. Вони можуть стріляти щоночі – то о дев’ятій, то об одинадцятій, або о першій. Але немає вибору: ти працюєш – бо ти потрібен тут. У мене тут родина, дитина, онук, як я їх кину? І робота. Хтось має залишатися», додала Полякова.
В іншому ліцеї Нікополя працює ще один безпечний простір «Кенгурушка». Він також – у підвалі, в укритті. Директорка закладу Поліна Записочна говорить, що збираються декілька разів на тиждень групами – по 10-15 дітей. Проводять не лише позакласні заняття, а й підготовку до шкільних олімпіад і самі олімпіади.
Простір для розваг та спілкування є, говорить директорка, але самі діти – дуже змінилися через війну.
«Ми прибираємо столи – тут діти й танцюють, і співають, і бігають. Маленькі – дуже полюбляють гратися з кінетичним піском, в іншій зоні – займаємося зі старшими. Дітям бракує елементарного – спілкування. Коли починається заняття, вони хоч трохи жвавішають, згадують, що вони діти, починають бігати, стрибати, гратися», каже Поліна Записочна.
>
«Діти дуже змінилися за два роки війни. Я не скажу – налякані. Ми побачимо ці наслідки через роки. Діти стали більш байдужими. Це помічаю й на уроках. Вони байдужі до емоцій, до веселощів, до інформації, їх важко насмішити, розворушити. А ще – діти ще мало розуміють загрозу і вірять, що ми, дорослі, їх захистимо», говорить директорка.
Як говорить Поліна Записочна, у кожного, хто залишається в місті є свої на те причини.
«У нас, наприклад, тут бабуся, 86 років, ми її не кинемо. І так у кожної родини – квартира, будинок, родичі. Допомагають вижити – родина, робота, колектив», додала жінка.
Начальник відділу освіти і науки Нікопольської міської ради Валентина Сафонова говорить, що всі навчальні заклади міста працюють дистанційно. У Нікополі залишається понад 7 тисяч дітей: 6,5 тисяч школярів і близько тисячі дошкільнят.
Із 58 шкіл, дитсадків та закладів позашкільної освіти міста, 42 – пошкоджені через обстріли. У декілька були прямі влучання.
Як у Нікополі працюють підземні освітні простори для дітей
Найскладніше – це психоемоційні травми, які переживають діти й дорослі, погоджується вона з колегами-вчителями.
«Перш за все, діти переживають психологічну травму. Ми ж розуміємо, що батьки на роботі, а діти залишаються вдома самі. Коли оголошують загрозу артобстрілу, уроки припиняються, вони ховаються за «двома стінами» або йдуть в укриття. І все ж це – стрес. Страшно дорослим, а що вже говорити про дітей… Але в кожного з нас є те, що нас тут тримає, – дім, рідні. Кажуть же: де народився – там і згодився. Тримаємося – згуртованістю, допомогою одне одному. Живемо, працюємо, тримаємо освітянський стрій», каже Валентина Сафонова.
На Нікопольщині вже облаштували чотири безпечні простори для дітей. Гроші надійшли від міжнародних організацій з Великої Британії, США та Німеччини. Їх залучив до співпраці фонд «За майбутнє України» з Дніпра.
Його керівниця Олена Лучко працює з дітьми з прифронтових територій з 2014 року. Вона говорить, що схожі простори також створюють на деокупованих територіях Харківщини та Херсонщини й у громадах Дніпропетровщини, що найбільше постраждали від війни. Загалом уже є понад 30 таких локацій.
Незабаром у Нікополі планують відкрити ще щонайменше три безпечні простори для дітей. Також один облаштовують у селищі Південному Нікопольського району.
