6 листопада Нікополь провів в останню путь полеглого Захисника. Він тривалий час вважався зниклим безвісти.
Про це повідомляє міська рада, передає Nikopolnews.
Сьогодні рідні, близькі, друзі, представники міської влади та небайдужі мешканці Нікополя провели в останню путь нашого земляка, солдата Гарькавого Едуарда Івановича (15.01.1971 р.н.).
Едуард народився і виріс у Нікополі. Навчався у загальноосвітній школі №19.
«У дитинстві був активним, непосидючим і життєрадісним хлопцем. Захоплювався футболом та велоспортом, брав участь у спортивних змаганнях, за успіхи в яких отримував грамоти», — йдеться у повідомленні.
Любов до футболу перейняв від батька: не лише сам грав у цю гру, а й із задоволенням дивився матчі та вболівав за улюблені команди.
Коли Едуарду виповнилося 15 років, батько помер. Ця втрата змусила юнака рано подорослішати. Він став більш стриманішим, мовчазним і серйозним.
Після закінчення школи вступив до ПТУ №34, де здобув професію кухаря. Однак за фахом працювати не став.
«Брався за різну, нерідко важку роботу, аби підтримувати родину, допомагати матері та сестрі», — йдеться у повідомленні.
Певний час Едуард працював слюсарем-ремонтником на підприємстві «Інтерпайп Ніко Тьюб». Його професійні здобутки неодноразово відзначали до Дня металурга почесною грамотою «Кращий за професією», а світлину розміщували на дошці пошани. Едуард мав і активну громадянську позицію: регулярно здавав кров, за що отримав звання «Почесний донор».
«Він завжди дбав про рідних, облаштовував житло, а особливо ніжно любив своїх чотирьох онучок, балував їх, купував смаколики», — йдеться у повідомленні.
Крім того, Едуард був надзвичайно щедрим та доброзичливим, мав багато друзів, яким ніколи не відмовляв у допомозі.
Згодом Едуард працював за кордоном далекобійником. Та з початком повномасштабного російського вторгнення повернувся додому. 27 грудня 2022 року добровільно став до лав Збройних сил України. Служив стрільцем-помічником гранатометника механізованого відділення 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади.
Серед побратимів Едуард мав позивний «Бабуля». Так його називала наймолодша онука, якій на той час було лише півтора року. Дівчинці пояснювали, що це її дідусь, однак вона вперто продовжувала називати його бабулею. Коли цю історію почули побратими, кумедне дитяче слово стало його військовим позивним.
26 листопада 2024 року Едуард загинув унаслідок скиду вибухового боєприпасу з ворожого безпілотника поблизу населеного пункту Терни Краматорського району Донецької області. Тривалий час він вважався безвісти зниклим. Рідні чекали, сподівалися на диво та вірили, що він повернеться додому. На жаль, надії не справдилися…
У захисника залишилися мати, сестра, племінники та онучки.
«Низько схиляємо голови у скорботі за Гарькавим Едуардом Івановичем, який віддав своє життя за свободу та незалежність України. Герої не вмирають, вони залишаються в наших серцях назавжди!», — міський голова Олександр Саюк.
Нікополь провів в останню путь полеглого Захисника: фото
Ще новини Нікополя: Готував для побратимів плов та борщ: Нікополь провів в останню путь полеглого Захисника (фото)
