Купити квартиру в Дніпрі

Допомога населенню
1608
1608

«Наша Перемога буде подією тисячоліття» – інтерв’ю з нікопольським добровольцем Сергієм Голтвою

«Наша Перемога буде подією тисячоліття» - інтерв’ю з нікопольським добровольцем Сергієм Голтвою
14.06.2014

Інтерв’ю з нікопольським добровольцем у День українського добровольця – ексклюзив Nikopolnews.

9 років тому почалася російсько-українська війна. Росіяни захопили Крим, «іхтамнєти» зайшли на Донбас. Наша країна виявилася абсолютно не готовою до такого розвитку подій, адже під час правління Януковича особливо активно і системно розвалювали армію.

Але вже на початку березня 2014 року під військоматами стояли тисячі українських добровольців, які прагнули захищати свою Батьківщину. Саме ці героїчні люди «в шльопках» – погано озброєні, без належної екіпіровки – прийняли на себе перший удар агресора. І дали країні час хоч трохи мобілізуватися. Тепер щороку 14 березня ми відзначаємо День українського добровольця.

Серед добровольців, тоді, навесні 2014 року, був і нікополець Сергій Голтва – ветеран АТО, відомий у місті волонтер.

«Наша Перемога буде подією тисячоліття» - інтерв’ю з нікопольським добровольцем Сергієм Голтвою

Сьогодні Сергій знову на захисті України. Тому спілкувалися ми з ним фактично похапцем. У військовослужбовців зараз немає часу для розгорнутих інтерв’ю.

Інтерв’ю з нікопольським добровольцем Сергієм Голтвою

– Сергію, скажіть, чому Ви вирішили у 14-му піти добровольцем на фронт? Розкажіть, як це було?

– Ну, тоді в 14-му, я ще жив у Києві. Протягом 6 років на той момент. Тоді ми пережили Майдан, вистояли, ну, а тут же ж війна. 1 березня, наскільки я пам’ятаю, все почалося. Звісно, одразу ж пішли до військомату. Але в Києві не брали. Сказали їхати до Нікополя чи Дніпра. Тому я закрив свій бізнес, забрав речі і повернувся в Нікополь. Але і тут спочатку не брали, бо 45 років.

А потім зателефонував мені Льошка Савченко – ви його знаєте всі. Він сказав, що набирається 20-й добровольчий батальйон у Дніпрі. Каже, мовляв, хто такі не знаю, але набирають. Я спитав, чи дають зброю. Льоша відповів, що так. І ми поїхали. Дали нам дві години на збори, і все… Отакий був перший добровольчий крок.

«Наша Перемога буде подією тисячоліття» - інтерв’ю з нікопольським добровольцем Сергієм Голтвою

Дніпро

– Чи було страшно? Чи відмовляли близькі від такого кроку?

– Ні, близькі не відмовляли. Просто не встигли. Батьки з дачі приїхали за півгодини до мого від’їзду. Я сказав, що збираюся. А також сказав, що буду охороняти аеропорти тощо – на території Дніпропетровської області. Тому вони не знали, куди я насправді їду.

«Наша Перемога буде подією тисячоліття» - інтерв’ю з нікопольським добровольцем Сергієм Голтвою

Жовтень, 2014, Красногорівка

– Хто ще був з Вами з Нікополя?

– З Нікополя, кого я пам’ятаю і з ким воювали в одному батальйоні – це Олексій Савченко, Валєрка Голда, Вовка Федоров, Влад Васильцов, Паша Компанієць… Всіх не згадаю… Оце всі хлопці, які самі поприходили. І ми самі вимагали від військомату, щоб нас взяли. Нам казали, що є кому воювати. Але, як з’ясувалося, не дуже то і було…

«Наша Перемога буде подією тисячоліття» - інтерв’ю з нікопольським добровольцем Сергієм Голтвою

04.10.2014, Красногорівка

– Сергію, чи мали Ви досвід служби в армії до цього?

– Так, я служив ще за радянських часів. Два роки. Зброю я добре знав. Я її знав ще з третього класу. У нас було НВП, і я вмів розбирати-збирати. А по стрільбі у мене було відмінно. Тому почував себе відносно впевнено.

Вірогідно, до потрапляння на фронт у Вас були якісь уявлення про війну. Цікаво, чи співпали вони з реальністю?

– Справа в тому, що я читав дуже багато документальної літератури про війну. Мені цікаво було, зокрема, про Другу Світову – як там відбувалося. Не художню літературу, а саме документальну. Тому трошки мав уявлення. Але звісно, все було не так, як уявляв. Мене, пам’ятаю, завжди бентежило питання, от що дядьки у Другу Світову робили, коли немає активних бойових дій, коли не обстрілюють.

Тож мав можливість дізнатися про це на практиці. І коли дивився, як хтось пере, хтось чистить автомат, хтось валяється в періоди затишшя, то згадував оті свої запитання і думав: «Ну ось – дізнався те, що хотів». Як то кажуть: «Будьте обережні зі своїми бажаннями – вони збуваються».

«Наша Перемога буде подією тисячоліття» - інтерв’ю з нікопольським добровольцем Сергієм Голтвою

02.01.2015 р, Авдіївка

Що найскладніше на війні?

– Мені непросто відповісти на це питання. Я якось не замислювався… Звісно, дуже важко втрачати свого побратима. Дуже важко. Але це не найскладніше. Всі ми різні, кожен сприймає загрозу для свого життя по-різному. І різні наслідки пережитого. Хтось спивається. Починає просто бухати, і потім його і не повернеш…

Дуже важко звикнути до обстрілів. Майже не виходить звикнути. Мені було важко звикнути, коли біля вуха працює ЗУ-шка (від ред. – радянська зенітна установка). Це страшне! Або танк. Виїхав – і як гахне! Але я не знаю. Не можу дати відповідь на це питання. Дуже багато таких моментів, які важкі.

Але ти звикаєш, якось переналаштовуєш себе на це все і йдеш далі. Десь побратими тебе підтримують, десь ти їх. Так, одне одного підтримуємо і йдемо.

«Наша Перемога буде подією тисячоліття» - інтерв’ю з нікопольським добровольцем Сергієм Голтвою

16.10.2014 р, Красногорівка

«Наша Перемога буде подією тисячоліття» - інтерв’ю з нікопольським добровольцем Сергієм Голтвою

05.08.2014

– Чим Ви займалися після повернення з АТО?

– Волонтерив. Їздив спочатку до своїх хлопців – в «двадцятку», допомагав, чим міг. Підтримував команду швидкої допомоги «Вітерець», яка вивозила поранених з передової. Я був у якості водія. А з 19-го року став організовувати спортивні змагання всеукраїнського рівня у Нікопольському районі.

Хотілося людей долучати до активного здорового способу життя, об’єднувати їх. Дитячий спорт дуже хотілося підняти. Такі плани великі були, але ці пі…рги нам все поламали. Але нічого – ми їм теж поналамуєм…

«Наша Перемога буде подією тисячоліття» - інтерв’ю з нікопольським добровольцем Сергієм Голтвою

Зустріч з Народним Героєм Галіною Алмазовою – керівником і засновником команди швидкої допомоги “Вітерець”, Авдіївка, 26.03.2015

«Наша Перемога буде подією тисячоліття» - інтерв’ю з нікопольським добровольцем Сергієм Голтвою

«Наша Перемога буде подією тисячоліття» - інтерв’ю з нікопольським добровольцем Сергієм Голтвою

Авдіївка, дівчата місцеві волонтери

“Був впевнений, що вони дійдуть до Нікополя”

– Чи передбачали ви повномасштабне вторгнення росії?

– Ну, як передбачав? Я розумів, що це надовго. Не думав, що буде прямо ПОВНОМасшабне…. Але десь за півроку, коли почали вже західні розвідки попереджати…. Пам’ятаєте? От тут я вже замислився. А на початку 22 року, в січні, вже був упевнений. Щоправда, я не уявляв такого масштабу великого, але знав, що це вже війна, це вже буде 100-відсотково війна.

– Які були перші думки 24 лютого 2022?

– Та я навіть не пам’ятаю ці перші думки 24 лютого. Але скажу чесно – було страшно. Так, трошечки страшно, бо я уявив масштаб. І то, я ще не усвідомив його повністю… Коли почалися ракетні обстріли, коли техніка пішла, я навіть не уявляв, як це буде складно нашим ЗСУ стримувати цей тиск.

Я був впевнений на 100 відсотків, що вони дійдуть до Нікополя. Розумів, що потім будуть битви, але думав, що до Нікополя дійдуть. Тому я дякую усім нашим хлопцям, дядькам, хто прийшов до ТРО в такі важкі часи, щоб захистити нікопольців. Також дякую волонтерам – молодці. Така єдність була! Дуже неочікувано і дуже приємно було.

– Що відбуваєтся у Вашому житті зараз?

– Зараз знову на війні. До того ж я ще й намагаюся виступати у якості волонтера. Раніше, коли ми стояли в Нікополі, допомагав 93-й бригаді, а тепер в основному – своєму підрозділу. Хлопці з 93-ї телефонують, пишуть – машини потрібні тощо. А я кажу «Пацани, вибачте, я вже тут, мені треба своїм допомагати». Але намагаюся – і там допомогти, і тут… Чим можемо. Дуже хочеться швидше наблизити нашу перемогу. Дуже!

Коли і чим завершиться війна?

– Чи є власні прогнози – коли і чим завершиться війна?

– Знаєте, щоб робити прогнози, потрібно володіти інформацією… Треба більше інформації. Не те, що ми отримуємо з телебачення. Тим паче такого обрізаного телебачення. «Якісь канали я люблю – дозволяю, а якісь не люблю – не дозволяю»… Розумієте, треба шукати інформацію – де хто каже правду. А це дуже важко в таких умовах. Але давайте так. Те, що я бачу – це не закінчиться швидко. На жаль. Я впевнений, що ми зможемо ще атакувати і звільняти свої території, але так швидко, як хочеться, на жаль, не буде. Тому що там теж, ви ж бачите, – щось і китайці вже туди лізуть… Дуже важко буде.

Готуємося всі. Не налаштовуємося на те, що завтра перемога. Хоча ми всі про це мріємо, повірте. Постійно про це говоримо – коли ж ті падли всі здохнуть. Тільки і розмов у нас, між військовими, про перемогу. Питаємо одне одного: «А що б ти робив, якби перемога?». Тішимо себе тим, що вона буде – перемога. Так, не скоро, але буде.

Але, якщо чесно, я не уявляю, що буду відчувати і робити, коли мені скажуть: «Все, перемога». Я, мабуть, буду сидіти і довго усвідомлювати, ЩО сталося. Адже це буде не просто перемога, а подія тисячоліття. Це буде перемога добра над злом. Скільки сотень років ми не можемо викарабкатися, і тут отримали ТАКИЙ шанс. Всі наші діди, прадіди, пращури, я впевнений, заздрять нам. Заздрять, що ми зараз так гарно б’ємо тих клятих москалів. І пишаються нами.

– Що побажаєте нікопольцям і всім українцям?

– Я дуже-дуже-дуже сильно люблю своє місто. Я не знав, що я його так люблю. Ні, не саме зараз я його полюбив, а ще до 14-го. А коли повернувся з Києва, зрозумів, що я його обожнюю. З усіма його недоліками – яке б воно не було. Я люблю Нікополь, я люблю наших людей. У нас дуже багато добрих людей. І ці добрі люди заслуговують на гарне життя під мирним небом, без обстрілів, без вибухів, без смертей, без руйнувань – у вільній країні.

Бажаю нікопольцям і всім українцям триматися. І підтримувати одне одного. Особливо літніх людей. Не думайте, що, от я пройду повз, а хтось інший допоможе. Не треба так. Підійдіть, допоможіть, вислухайте, розрадьте. Особливо, якщо це літня людина. Всім зараз важко, і ми потрібні одне одному. Якщо дуже важко, подзвоніть комусь, поговоріть. Спілкування допомагає. Просто поговорили, посиділи в кафе, виматюкали цих клятих москалів, щось згадали – і вже легше.

А от з інтернетом – обережно. Бо там багато неправдивої інформації і такої, що сіє зневіру, розпач, відчай. А ще є люди в мережі, які живляться чужими стражданнями, чужою енергією. Ви нервуєте, а йому в кайф. Краще зверніться до того, кого добре знаєте, кому довіряєте. Просто поговоріть. Тримайтеся одне одного. Вірте в себе, вірте в своїх сусідів, допомагайте їм, вірте в ЗСУ!

– Дякуємо за інтерв’ю і за захист. Повертайтеся всі живими і з Перемогою!

Читайте також:

To Top
Розділи
Назад
Важливі
Новини
Lite
Допо-га
×