22 травня 2026 року від отриманих внаслідок удару ворожого БПЛА поранень помер нікополець Віталій Величко. Донька загиблого чоловіка надіслала редакції Nikopolnews листа, у якому розповіла про свого батька… Публікуємо розповідь і висловлюємо співчуття рідним і близьким.
Історія життя нікопольця Віталія, якого забрала війна
Минуло вже півроку від того страшного дня, який назавжди змінив життя нашої родини. Півроку, відколи внаслідок влучання російського безпілотника «Шахед» трагічно загинув мій батько — Віталій. Йому було лише 49 років…
Сьогодні я хочу розповісти людям не лише про його загибель, а насамперед про те, яким він був за життя. Адже за кожною новиною про загибель людини стоїть ціле життя, історія, родина, мрії, плани та люди, які безмежно його любили.
Мій батько був людиною з великим серцем.
Він був добрим, веселим, щирим, життєрадісним, товариським і надзвичайно працьовитим. Умів знаходити спільну мову з людьми, підтримувати розмову, жартувати та дарувати гарний настрій. Поруч із ним завжди було тепло. Він не любив залишатися осторонь, коли комусь була потрібна допомога. Завжди був готовий вислухати, підтримати, дати пораду або допомогти справою.
Мій батько був із тих людей, на яких можна було покластися. Якщо виникала якась проблема, він не відвертався і не шукав причин не допомогти. Навпаки, намагався знайти рішення, розібратися в ситуації та зробити все можливе, щоб допомогти. Його поради були важливими для нас, адже ми знали, що він завжди бажає тільки добра.
Він був дуже працьовитим і відповідальним. Працював на заводі феросплавів, сумлінно ставився до своєї роботи, виконував її старанно та відповідально. Користувався повагою серед людей, адже мав авторитет, умів спілкуватися та знаходити спільну мову з колегами. Для нього праця була не просто обов’язком, а частиною життя.
Але найголовніше місце в його серці завжди займала родина.

Мій батько був найкращим чоловіком і батьком. Для своєї дружини він був близькою людиною, підтримкою та надійною опорою. Для своїх двох доньок — людиною, яка завжди була поруч, яка навчала, пояснювала, підтримувала та допомагала долати життєві труднощі.
Він багато чого мене навчив. Завжди давав поради, допомагав розібратися в різних життєвих ситуаціях, підтримував мої рішення та допомагав тоді, коли здавалося, що виходу немає. Здавалося, що для нього не існує нерозв’язних питань. Він міг знайти рішення, підказати, як краще вчинити, і просто сказати ті слова, яких так не вистачало.
Знаєте, як багато означає мати батька, до якого можна звернутися з будь-яким питанням? Знати, що є людина, яка завжди підтримає, захистить, допоможе та не залишить сам на сам із проблемами. Тільки після такої втрати по-справжньому усвідомлюєш, наскільки безцінною була ця підтримка.
Він дуже любив збиратися з рідними та друзями. Його гостинність не мала меж. Він любив, коли всі разом, коли за столом лунають розмови, жарти та сміх. Умів створити затишок, об’єднати людей і зробити звичайний день особливим. Для нього були важливими рідні, близькі, дружба та людське спілкування.
Він залишив після себе не лише спогади, а й багато добра, життєвих уроків, порад і теплих моментів, які ми будемо берегти все життя.
Сьогодні після нього залишилися дружина, дві доньки та рідний брат. Залишилися люди, для яких його відсутність стала величезним болем. Залишилися нездійснені плани, мрії, сімейні зустрічі, на які він уже ніколи не прийде.
Пів року без тата…

Пів року, як я не можу просто зателефонувати й почути його голос. Не можу запитати поради, розповісти про свої переживання, поділитися радістю чи попросити допомоги. Не можу обійняти його та сказати, як сильно люблю.
Найболючіше — розуміти, що життя продовжується, минають дні, змінюються пори року, але людини, яка була такою важливою частиною нашого життя, більше немає поруч.
Йому було лише 49 років. Вік, коли ще стільки всього попереду. Він мав жити, радіти, бачити, як дорослішають його доньки, проводити час із дружиною, рідними та друзями, будувати плани й насолоджуватися життям.
Але ворожий удар забрав у нього майбутнє, а в нас — найдорожчу людину.
Я хочу, щоб люди пам’ятали: за словами «загинув унаслідок обстрілу» стоїть не просто статистика. Стоїть батько, чоловік, брат, друг, колега. Людина, яку чекали вдома, яку любили, яка мала своє ім’я, характер, звички, мрії та цілий світ близьких людей.
Мій батько був саме такою людиною. Доброю, щирою, веселою, працьовитою та завжди готовою прийти на допомогу.
Тату, минуло вже пів року, але я досі не можу прийняти, що тебе немає. Мені так не вистачає твоїх порад, твого голосу, твоєї усмішки та простого відчуття, що ти поруч. Дякую тобі за життя, за любов, за підтримку, за все, чого ти мене навчив. Я пишаюся тим, що ти мій батько.
Тебе неможливо замінити й неможливо забути. Ти назавжди залишишся нашим татом, коханим чоловіком, братом і людиною, яку ми будемо любити всім серцем.
Світла пам’ять тобі, наш дорогий. Твоє життя обірвалося, але пам’ять про тебе житиме вічно.
Ще новини Нікополя: Рятував родину з-під завалів у Нікополі та працював під ударами дронів: історія рятувальника з Нікопольщини
Наш Телеграм



