Дружина полеглого Героя з Нікополя Василя Логвиненка Марина Ковальова розповіла журналістам Суспільного, як живе без коханого. Василь загинув ще у 14-му, пройшло вісім з половиною років, але час не лікує…
Нагадаємо, 29 серпня 2014 року Василь Логвиненко із побратимами намагався вийти з Іловайського котла. Він загинув, рухаючись так званим “зеленим коридором”, який розстріляли росіяни. Чоловіку було 35 років. За день до загибелі дружина змогла додзвонитися йому і повідомити, що вагітна двійнею. Дітей пара чекала довгих 12 років. Але Василю так і не довелося їх побачити…
Захисник народився в селі Криничувате Нікопольського району. У 1997 році закінчив Нікопольський центр професійної освіти. З 1997 по 1998 роки проходив строкову військову службу в армії. З 2003 року працював у ЗАО Нікопольський завод технологічної оснастки формувальником 6 розряду. Був мобілізований до лав ЗСУ 3 квітня 2014 року, брав безпосередню участь в Антитерористичній операції на сході України. Солдат, кулеметник 93–ї окремої механізованої бригади. Загинув 29.08.2014 року внаслідок розстрілу військової колони російськими військами під час виходу з Іловайського котла в районі с. Новокатеринівка. Похований у м. Нікополі на Алеї почесних поховань міського кладовища
Суспільне розповідає, що Марина та Василь познайомилися у 2002 році. Мали бути свідками на весіллі, натомість — стали парою. Марина вже мала сина від першого шлюбу. А ось завагітніти від Василя не могла 12 років. Пара планувала взяти дитину з сиротинця.
Дружина полеглого Героя з Нікополя розповіла, як живе без коханого
“Мій син Дімка закінчував школу і їхав навчатися в університеті. Ми залишалися самі, тому хотіли поділитися нашою любов’ю. Мріяли про звичайні речі: жити разом, розбудовувати будинок, мати дітей і бути щасливими”, — поділилася Марина з журналістами
У 2014 році Василь Логвиненко отримав повістку: тричі ходив до військкомату, але його не брали. Четверта спроба стала успішною. 3 квітня чоловік потрапив до 93-ої ОМБр.
“Свого часу я не пустила його на Майдан у Київ. А вже коли захопили Крим, почалася війна, бачила, що він вдома не всидить. У військкомат він ходив за моєю спиною. Але Нікополь — маленьке містечко, тож я все знала. Сподівалася, його не візьмуть”, — розповідає Марина
15 травня Василь уже був на Донбасі. Спочатку воював в Мирнограді, потім його батальйон просунувся до Пісок, і зрештою захисники потрапили в Іловайськ.
31 липня Василь на кілька днів приїхав на ротацію. Для родини ці дні стали часом важливих змін. 18 серпня о 10.30 Василь і Марина офіційно побралися. А вже о 13.00 чоловік повернувся до військової частини. Відтак, востаннє жінка бачила коханого на весіллі. А пробула дружиною лише 11 днів.
Дружина полеглого Героя з Нікополя Марина розповіла, як живе без коханого
Остання телефонна розмова відбулася 28 серпня. Тоді Марина повідомила, що вагітна двійнею. 29 серпня чоловік загинув. Проте спочатку доказів цьому не було, тож Марина 11 місяців шукала коханого. Свідчення були суперечливі: одні казали, що Василь живий, інші — клялися, що загинув на їхніх очах.
Рештки Василя поховали на кладовищі у Дніпрі, на могилі написали: “Тимчасово невідомий”. У вересні 2014-го його тіло ексгумували пошуковці місії “Евакуація-200”.
“Василь був сиротою. Не було навіть у кого ДНК взяти. Якби не наші двійнята, яких я народила вже після його смерті, ми б Васю так і не знайшли”, — говорить жінка.
“Висновок судмедексперта був таким: “Подроблене тіло”. Мені віддали фрагмент хребта з ребрами й кістку. 8 липня 2015 року я привезла рештки в Нікополь і поховала на Алеї Слави Загиблих Героїв на міському кладовищі”, — каже Марина
Жінка розповідає, що досі не може усвідомити, що Василя більше немає:
“Сама себе вмовляю: ще трішечки й буде легше. Але насправді — це як рана, що не заживає. Коли рідну людину ховаєш, бачиш тіло. А я поховала закриту труну. Що я ховала? Кого? Усвідомлення мені досі не прийшло”.
Марина каже, що ненавидить слова “тримайся”, “ти сильна”, “герої не вмирають”. Вони не допомагають. Що дійсно полегшує горе — обійми близьких і допомога, коли вона потрібна.
Марина займалася волонтерством з 2014 року. Після смерті чоловіка та лікування доньки, створила громадську організацію “Діти Героїв Нікопольщини”, де зібрала 28 дітей загиблих воїнів.
“У нас матері загиблих ставляться до тих, кому допомагають, як до синів. Ти прикипаєш душею до якогось хлопчика чи дівчини. І наче знаходиш сенс жити. Треба сітки плести, не тонути у думках. Намагатися просто відволіктися, якось себе зайняти. Бо інакше ніколи не вилізеш з горя”, — говорить жінка
Дружина полеглого Героя з Нікополя Марина і його діти, яких Герою не судилося побачити
У березні 2022 року Марина з дітьми залишила Нікополь. Зараз вони у Німеччині. Діти часто питають про тата. Марина розказує, яким він був, показує фотографії. Шкодує, що не взяла з собою більше. Адже тепер не знає, коли повернеться додому.
- Указом Президента України № 9/2016 від 16.01.2016 року Василь Логвиненко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
- Указом Президента України № 53/2016 від 17 лютого 2016 року нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (посмертно).
- Рішенням Нікопольської міської ради присвоєно звання “Почесний громадянин міста Нікополя” (посмертно).
- В 2016 році була встановлена меморіальна дошка по вул. Херсонська, 370, м. Нікополь, де працював Василь.
Історії загиблих Героїв Нікопольщини – це проект Nikopolnews, в рамках якого ми збираємо інформацію і розповідаємо про Захисників родом з Нікополя, Покрова, Марганця та інших населених пунктів району. Як вони жили, чим займалися і захоплювалися, про що мріяли, до чого прагнули… Ми хочемо зберегти пам’ять про них, адже вони – не цифри в статистиці. Кожен із них – неповторний Всесвіт, який передчасно зупинила росія.
Читайте також:
