У нашій постійні рубриці “Реконструкція. Нікополь” цього разу розкажемо історію проспекту Трубників у Нікополі. Це єдиний проспект у місті і найкрасивіша вулиця Нікополя, яку можна назвати його візитівкою. Вона велика, широка та пряма. Обсаджена деревами. Це діловий і торгівельний центр міста, тут багато магазинів, офісів, красивих і доглянутих будівель, у мирні часи завжди було велелюдно. Довжина проспекту – 5 км, ширина – 60 м.
Історія вулиці пов’язана з підприємством, завдяки якому місто почало бурхливо розвиватися у 20 столітті. Як завжди, в матеріалі покажемо реконструйовані фото.
Отже, починається проспект Трубників від будівлі міськвиконкому затишним сквером та Будинком водників зі шпилем за № 1, а закінчується заводоуправлінням ПТЗ та житловим масивом з будинком за № 105.
Історія проспекту Трубників у Нікополі
Перша назва проспекту – “Первая Продольная” вулиця, потім – імені Сталіна, потім з 1961 року – імені Леніна. У 1996 році за ініціативи та наполягання Генерального директора Південнотрубного заводу А.І. Куценка та рішенням міськвиконкому, вулиця отримала назву – «Проспект Трубників».
Народжувався проспект разом із Соцмістечком – так називалися в середині 30-х років десять чотириповерхових багатоквартирних житлових будинків, збудованих для робітників ПТЗ у степу, за 6 км від старого міста.
Першими спорудами на майбутньому проспекті були середня школа № 10 та будинки № 9, 10.
Будівництво школи № 10 в районі соцміста розпочалося ще в 1932 р., за ініціативою жінок-трудівниць ПТЗ і за індивідуальним проєктом. Школа-новобудова відкрила свої двері для учнів 1 вересня 1936 р. Просторі та світлі класи, широкі коридори, “багаті” навчальні кабінети, спортивний зал, їдальня – нічого подібного до тих пір у Нікополі до тих пір не бачили.
Старе приміщення школи №10 у Нікополі в районі Соцмісто
Перший випуск учнів відбувся в 1938 році, а всього школу до війни закінчило близько 400 учнів.
Під час окупації німці використовували шкільну будову як конюшні, гаражі, тощо. В ході визвольних боїв було зруйновано 3/4 шкільної споруди.
Але вже в лютому 1944 р. відновилися заняття в школі, а в 1945 р. відбувся перший післявоєнний випуск.
В 1979 р. міська влада прийняла рішення заснувати в центрі міста міжшкільний навчально-виробничий комбінат, де учні міста мали ознайомлюватися з різними професіями. Розміщено його було в приміщенні СШ № 10. А школа отримала нове приміщення в новому мікрорайоні, який на той час тільки будували.
Але повернемося до історії проспекту Трубників.
На фото вид з даху Палацу культури НПТЗ. Його було побудовано у 1956 році, на центральному проспекті міста, тоді – проспект Сталіна, а зараз Трубників (Художна реконструкція фото: Володимир Заграничний)
Шикарні, впорядковані квартири будинку № 9 (зараз № 41) були заселені трубниками у 1940-1941 роках, а будинок № 10 (зараз № 39) був готовий до заселення, вражав гарним оздобленням, небаченими зручностями, дивував незвичними для людей великими кімнатами, кухня, ванна кімната, туалети.
Але почалася війна. У перші місяці окупації міста німці використали десятий будинок для утримання в ньому полонених червоноармійців. Їх загнали в нові квартири, що виблискували свіжим фарбуванням і кахлем. Ані каналізація, ані водогін не працювали. Внизу вартували німецькі автоматники. Городяни (жінки та підлітки) встановили з полоненими контакт: на зв’язаних бинтах з вікон опускалися казанки, консервні банки, які наповнювалися їжею, водою, цигарками. Деякі жінки примудрялися забирати полонених, називаючи їх своїми чоловіками, батьками, братами…
Після звільнення Нікополя від окупантів 8 лютого 1944 року, разом із відновленням заводу швидкими темпами будувалося Соцмісто та його головна вулиця. План-проект забудови розробляла Ленінградська архітектурно-планувальна майстерня ДІПРОМЕЗу з 1946 року.
Перші житлові квартали, 2-га поліклініка та 2-га міська лікарня будувалися полоненими німцями. Потрібно віддати їм належне: будували добротно і міцно.
У проекті ГІПРОМЕЗа записано:
«…характер архитектуры принятых типовых двух- и трехэтажных домов – обилие террас и балконов, уютность их расположения, возможность их озеленить вьющейся зеленью, как нельзя более подходят к условиям жизни южного города, каким и является Никополь».
Такими зручними будинками було забудовано ліву сторону проспекту від вул. Миронова до вул. Альпова, а також багатожитлових масивів “Соцміста”.
Контури головної вулиці “Соцміста” позначалися дедалі виразніше. Осьовою лінією майбутнього проспекту була залізнична гілка, якою регулярно курсував «Трудовий» потяг «ПТЗ – Місто». Він доставляв робітників на зміни і додому після роботи.
Проспект продовжував забудовуватися гарними та добротними житловими будинками з просторими квартирами з високими стелями, але вкраплювались у житлові масиви й будинки-хрущоби – мабуть, через недомисли тодішніх керівників.
Стадіон “Металург”. 1957 р. (Художна реконструкція фото: Володимир Заграничний)
Окрасою проспекту став Палац культури Південнотрубного заводу, який був центром відпочинку мешканців міста. А ділянка тротуару від вул. Героїв Чорнобиля до вул. Миронова у молоді отримала назву «Брод» (скорочено від американського Бродвею), тобто місце, де гуляють, відпочивають. Вечорами біля ПК ПТЗ грав духовий оркестр, молоді танцювали, літні люди відпочивали у затишному сквері. Тут призначалися побачення, відбувалися знайомства. Життя вирувало!
Палац культури Південнотрубного заводу. Побудований 1956 р. (Художна реконструкція фото: Володимир Заграничний)
Тепер у приміщенні “Палацу культури Південнотрубного заводу” розміщується “Еліт-клуб”.
Соцмісто активно будувалося і розросталося. У місті почав працювати регулярний автобусний пасажирський рух, маршрути №1 та №2 проходили проспектом. «Трудовий потяг», який прослужив городянам близько 30 років, було скасовано. У свій останній рейс «Трудовий» вирушив зі станції «Місто» 31 липня 1958 року, прощаючись із містом та своїми пасажирами гучними та протяжними гудками. Рейки зняли, шпали прибрали, насип розрівняли. На маршруті залізничної гілки згодом виросла тіниста алея-бульвар.
Проспект Трубніков створювався багато років працею робітників ПТЗ та учнів шкіл Соцміста. Вони висаджували дерева, чагарники, квітники. Бульвар прикрасили чавунною, фігурно-декоративною огорожею та емблемами із символікою Південнотрубного заводу та історичними атрибутами українського козацтва.
Січень 1954 року. Скоро добудуть відомий всім будинок зі Шпилем на проспекту Трубників (Художна реконструкція фото: Володимир Заграничний)
Великою популярністю у городян завжди мав стадіон «Металург», побудований на проспекті. Спорткомплекс починався з простого футбольного поля та невеликого будиночка – роздягальні для футболістів. Потім тут було збудовано чудовий стадіон-чашу на 12,5 тис. місць, спортивний зал, легкоатлетичний манеж та інші спортспоруди. У дні футбольних матчів тисячі нікопольців та жителів регіону заповнювали проспект, прямуючи на стадіон вболівати за трубників.
Поступово Соцмістечко з’єдналося з рештою міста. На проспекті з’явилися такі значні для нікопольців будівлі як центральний гастроном, Палац одружень, банк, металургійний технікум, СПТУ-42, дитяча та стоматологічна поліклініки, ресторани, кафе, культурно-спортивний комплекс заводу феросплавів… Біля Палацу одруження збудували і першу у місті дев’ятиповерхівку.
Два парки – Перемоги та Металургів – розташовуються на початку та наприкінці проспекту.
Парк Металургів, наші дні
Крім них, проспект по всій п’ятикілометрової довжині прикрашений сімома скверами, багатьма квітниками, клумбами, які у поєднанні з розкішною каштановою та акацієвою алеєю створювали прекрасне зелене, а восени золоте, намисто, що прикрашає проспект Трубників та все місто.
Проспект Трубників восени, наші дні
У матеріалі використано спогади спогади Шеремета Спартака Васильовича, а також інформація з сайту школи №10 (тепер це гімназія).
Можливо, вам також буде цікаво: Як виглядала колишня вулиця Усова у Нікополі 40 років тому (фото)
