Історії загиблих Героїв Нікопольщини. Серед полеглих Героїв, життя яких обірвала росія – Руслан Гурін з Нікополя. Він був досить відомою у місті людиною. А серед побратимів – дуже шанованим командиром: його називають легендарним. Двічі доброволець – адже за власним рішенням став на захист України у 2014 році, а потім – у 2022-му. На жаль, Руслан Гурін загинув на самому початку повномасштабної війни. При цьому рідні не мають можливості навіть відвідати його могилу, адже її просто немає. Зате у Нікополі є вулиця, названа на честь Руслана Івановича Гуріна.
Nikopolnews зібрав інформацію про Захисника, поспілкувався з його донькою. Ділимося з вами. Аби ми всі пам’ятали!
Історії загиблих Героїв Нікопольщини: Руслан Гурін
За словами доньки полеглого Героя Анастасії, батько дуже любив Нікополь, вулицю Шевченка, каштани, рибалку…
Анастасія розповіла нам, що Руслан Іванович Гурін не був корінним нікопольцем, проте більшість свого життя прожив тут.
Народився він 2 липня 1973 року у місті Дніпропетровськ (нині Дніпро) у родині металургів. З самого дитинства мав жагу до електроніки та легкої атлетики, мріяв про військову карʼєру. Після закінчення школи працював на Південному машинобудівному заводі. А у 18 років потрапив на строкову службу до армії у місто Нікополь. Руслан Іванович був наполегливою особистістю, і закінчивши службу, вирішив отримати звання прапорщика, тому поїхав на навчання до міста Керч.
Молодий Руслан Гурін (зліва) під час військової служби
Звісно, повернувся по закінченню вже не в Дніпро, а в Нікополь, який назавжди залишився у серці Руслана Івановича. Тут він знайшов друзів і зустрів майбутню дружину Олену, яка згодом теж стала військовою і прослужила 25 років у в/ч А0593. У пари народилось двоє дітей – донька Анастасія і син Олексій.
Наприкінці 90-х Руслан Іванович почав займатись інтернетом і по-справжньому цим захопився. Звільнився з армії та разом зі своїми компаньйонами заснував фірму «Експрес», яка донині є найбільшим інтернет-провайдером нашого міста і стала його «дітищем».
Руслан Іванович мав безліч хоббі, але найбільше його вабила спортивна рибалка. Він займався нею професійно, їздив на змагання по Україні і за кордон. Напередодні війни з другом почали виготовляти бойли власного виробництва під брендом «Carpe Diem», які вже набули популярності серед рибаків України.
Другою пристрастю стало карате, яким займалися діти Руслана Гуріна. Він всіляко підтримував доньку і сина на тренуваннях і на змаганнях, їздив з ними по всій Україні і за кордон.
Зробив колосальний внесок у розвиток карате у Нікополі.
Зараз син Олексій працює тренером у Києві і завдячує батьку за те, що той завжди був його найбільшим фанатом і підтримкою.
Отже, ми з вами бачимо портрет щасливої людини: улюблена справа, родина, діти, хобі…
Але ж настав буремний 2014 рік. Почалася гібридна війна росії проти України. І Руслан Гурін пішов добровольцем захищати Батьківщину на Донбасі. Він був серед тих, наших перших Героїв, які втримали фронт, коли професійна армія країни була розвалена, роздягнена і роззброєна…
Навіть після демобілізації залишився командиром і «батьком» для бійців
Руслан Гурін
На Донбасі Руслан Гурін з позивним «Тридцятий» у складі 37 ОМПБ прослужив рік.
Ось що розповідає про свого полеглого побратима і друга народний Герой України, командир в/ч пп В6266 (37 ОМПБ СВ ЗС України) 2014-2017 рр. полковник Лобас О.А.
Друг, побратим, підлеглий, талановитий командир з позивним «Тридцятий», легенда 37-го Окремого Мотопіхотного Батальйону. Завдяки його таланту, бойовому досвіду, знанням та неабиякій передбачливості всі сплановані військові операції, в яких брала участь група «Тридцятого», були проведені чітко, грамотно та злагоджено. Під керівництвом Руслана Гуріна піхотинці ставали справжніми професіоналами, розвідниками, корегувальниками, адже найперше, що він цінував як командир – це, за його словами, «навчання військовій справі дійсним чином». Руслан Іванович завжди оберігав своїх підлеглих, підбадьорював у найскладніші періоди, настановляв, вчив не тільки військовій справі, а й життю. До його порад завжди прислухалися, приходили на розмову як до мудрого, розважливого, чуйного наставника.
Олександр Лобас також каже, що навіть після демобілізації у 2015 році, «Тридцятий» залишався командиром для своїх підопічних, вважаючи, що назавжди несе відповідальність за своїх побратимів. В цивільному житті Руслан Гурін не забував про тих, хто потребує поради та наставництва, навчав та ділився досвідом на зборах, тренуваннях, особистих зустрічах, завжди був готовий відгукнутися на прохання про допомогу.
Руслан Іванович Гурін назавжди лишився у наших серцях, і біль від втрати побратима, який поліг в бою смертю хоробрих, не вщухає і донині, – зізнався Олександр
Полковник Лобас був серед тих, хто звертався до міського голови Нікополя Олександра Саюка з проханням, аби на честь Руслана Гуріна перейменували вулицю у місті.
Двічі доброволець
Коли 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення росії, Руслан Гурін вранці того ж дня пішов до військомату. Відстояв велику чергу. І поїхав у Донецьку область. Повернувся до своїх – у свою рідну бригаду…
А усього через неповні два тижні загинув…
Це сталося 6 березня 2022 року.
Про загибель Руслана Гуріна рідні знають зі слів побратимів. Тіло полеглого Героя не вдалося забрати з поля бою. Тоді на Донбасі коїлося справжнє пекло. Отже могили немає… Принаймні у Нікополі. Якщо раптом комусь і вдалося віднайти останки і поховати на Донеччині, то знаходиться це місце на зараз вже окупованій території. І нині нічого не можна зробити, аби щось з’ясувати…
Пам’ять має жити
Ми, друзі, партнери, командири, співслужбовці, підлеглі Гуріна Руслана Івановича з болем усвідомлюємо, що місце поховання нашого побратима знаходиться на окупованій Донеччині, і увічнення його пам’яті – наш святий обов’язок, – писала у своєму зверненні ще одна учасниця ініціативної групи щодо перейменування вулиці на честь Руслана Гуріна військовослужбовця ЗС України Дорофєєва А.В.
Також серед тих, хто звертався до міського голови Нікополя з цим проханням, були заступник командира в/ч пп В6266 2014-2017 рр, полковник у відставці Івко П.А, колективи військових частин, міської бібліотеки Нікополя, радіо «Ностальжі», провайдера «Експрес». Були і персональні звернення від інших військових та волонтерів з усієї України, які знали та поважали Руслана Івановича.
В силу того, що багато хто з нікопольців вимушено виїхали з рідного міста через обстріли, підписи на підтримку звернення щодо перейменування вулиці та вшанування славного мені Руслана Гуріна були надіслані з усіх куточків України: Полтави, Києва, Запоріжжя, Львова.
Крім того, в місті Нікополь майже на півроку у 2023 р співслужбовцями Тридцятого були розміщені борди з фотографією та інформацією про Руслана Івановича (р-н магазину «Апостолівський» та автовокзалу), з метою вшанування пам’яті побратима та командира.
Розвідники – не публічні люди, вони з тих, хто, за словами відомої пісні «тихо прийшов, тихо пішов»… Але ж не у безвість! Не мають шановані члени нашого суспільства непомітно йти у безвість, просто зникати з просторів буденності, віддаючи життя за нашу з вами свободу. Таким був Руслан Іванович Гурін. Розвідник, воїн, меценат, друг, батько, чоловік, наставник… Ми з болем усвідомлюємо, що останній спочинок він віднайшов на Донеччині, яку боронив з 2014 року. Нам гірко від того, що так далеко лінія розмежування від тих місць, де прийняв останній бій наш побратим. Ні ми, друзі, колеги, побратими, ні родина, ні місто, ні держава…. не попрощалися, не відспівали, не провели в останню путь, не висловили свій біль та не вшанували пам’ять. Ми не можемо прийти на Алею Слави, де спочивають наші захисники, ми тільки в молитвах звертаємося до Всевишнього із проханнями повернути нашого героя додому, – йшлося у тексті звернення ініціативної групи…
Іменем Руслана Гуріна названо вулицю у Нікополі
У листопаді 2023 року нарешті стартували громадські обговорення щодо присвоєння імені Руслана Гуріна одній із вулиць Нікополя. Пропозиції стосовно Першотравневої, Станіславського та Кооперативної були відхилені… І врешті вулиця Тургєньєва була перейменована на честь полеглого в бою Захисника Руслана Гуріна. Ініціативною групою було зібрано майже 1200 підписів на підтримку звернення.
На останок додамо, що героїчні вчинки Руслана Івановича Гуріна відзначені державними нагородами. Також вони закарбовані у спогадах бойових побратимів. Наприклад, про «Тридцятого» згадує у своїй книзі «Кофе с привкусом пепла» (видавництво ДІПА, 2018 р) Олексій Петров. А ще є документальна стрічка «Без права на славу» (із циклу “Я-війна”) від документалістів UΛ:Першого Сніжани Потапчук та Світлани Коваль. Матеріал було відзнято на бойових позиціях 37 ОМПБ під с. Широкіне Донецької області у 2014-2015 роках. І одним із героїв стрічки став нікополець Руслін Гурін.
Нижче у відео ви можете побачити фрагмент з його словами.
Вічна і світла пам’ять Герою-Захиснику, Руслану Івановичу Гуріну!
Історії загиблих Героїв Нікопольщини – це проект Nikopolnews, в рамках якого ми збираємо інформацію і розповідаємо про Захисників родом з Нікополя, Покрова, Марганця та інших населених пунктів району. Як вони жили, чим займалися і захоплювалися, про що мріяли, до чого прагнули… Ми хочемо зберегти пам’ять про них, адже вони – не цифри в статистиці. Кожен із них – неповторний Всесвіт, який передчасно зупинила росія. Інші історії можна побачити ТУТ.
Якщо ви хочете розповісти про свою близьку людину, пишіть нам на пошту nikopol.net@ukr.net. Ми підготуємо матеріал. Також Nikopolnews реалізує проект Загиблі Герої Нікопольщини, в рамках якого ми публікуємо інформацію про полеглих Захисників з Нікопольщини. У списку, на жаль, вже більше 400 імен. Якщо даних вашої близької людини немає серед оприлюднених на сайті, просимо зв’язатися з нами. Весь перелік – тут.
Наш Телеграм
