Сьогодні 106 років Нікопольському краєзнавчому музею: як все починалося (фото)

Про це нагадали у Нікопольській міській раді, передає Nikopolnews.

Міжнародний день музеїв 18 травня

Відзначення Міжнародного дня музеїв було започатковане у 1977 р. на ХІ Генеральній конференції Міжнародної ради музеїв (ІСОМ). А з 1992 р. ІСОМ запропонувала відзначати його за певною темою. В останні роки Міжнародний день музеїв відзначали майже 30 000 музеїв у більш ніж 120 країнах.

Музеї в Україні

В Україні у перше десятиліття ХХІ ст. налічувалося понад 450 музеїв державної і комунальної власності, у яких зберігається майже 12 млн музейних предметів.

Внаслідок бойових дій під час гібридної війни росії проти України з 2014 р. та її широкомасштабного вторгнення, 77 музеїв та галерей були зруйновані або пошкоджені (станом на 25 квітня 2023 р., за даними МКІП України).

Сьогодні 106 років Нікопольському краєзнавчому музею

18 травня 1919 р. у Нікополі був відкритий Народний музей витончених мистецтв, який у 1929 р. був реорганізований у краєзнавчий музей. Протягом його діяльності музей відвідали близько 2 млн осіб. У фондах музею зберігалося близько 45 000 предметів. На жаль, враховуючи безпекові ризики, на сьогодні музей у Нікополі зачинено.

Історія Нікопольського краєзнавчого музею

Як все починалося?

Про створення музею у Нікополі свого часу написав нині вже покійний його співробітник, історик Ігор Анцишкін.

Заклад був відкритий 18 травня 1919 року як народний музей витончених мистецтв.

В той час за ініціативою відділу народної освіти Нікопольської ради робітничих і селянських депутатів 29 березня 1919 р. було ухвалено рішення про створення народного музею витончених мистецтв на основі конфіскованої у поміщиків Нечаєвих художньої колекції та майна у конфіскованому будинку купця Гусєва. Музей був урочисто відкритий 18 травня 1919 р.

Саме тоді музейну експозицію оглянули перші відвідувачі із числа мешканців Нікополя. На той час музейний фонд налічував 688 експонатів.

Нікопольський музей було створено трьома художниками Д. Педенком, М. Ющенком та Я. Волошиним. Робота закладу в перші роки його існування була більш спрямована на естетичне, ніж історичне виховання відвідувачів. І це в принципі влаштовувало місцеву владу, яка не звертала особливої уваги на діяльність музею. Але така ситуація почала змінюватися у другій половині 20-х років.

Повідомлення в нікопольській газеті про відкриття Музею витончених мистецтв 18 травня 1919 року

У 1924 році Д.Педенка на посаді завідувача музею змінив Волошин Яків Петрович, теж художник, який закінчив середню художню школу в Петербурзі. Він працював у музеї з часу його заснування на посаді доглядача-співробітника. Очоливши музей, він почав змінювати його спрямованість. Музей було перейменовано і тепер він став – Народним музеєм мистецтв. Райвиконком, затвердивши його призначення, одразу ж зменшив штат. Залишився лише завідувач та сторож, водночас він же помічник (О. Євтушенко, теж художник). Обидва музейники отримували на місяць разом мізерну суму – 32 р. 50 к. Тому Волошину доводилося ще викладати у трудшколі, працюючи в музеї лише 18 годин на тиждень.

Але музейна робота не припинялася. Про це свідчить, наприклад, річний звіт музею за 1924/25 рр. За 160 днів роботи музею його відвідало 14 екскурсій, а всього відвідувачів було 6571 людина. З ними проводилися «розмови про мистецтво – класові ухили в мистецтві, про історію мистецтва, промислове мисте-цтво і його значення у виробництві, про розвиток культури кам’яної доби». Ці екскурсії та розмови проводилися за допомогою 896 експонатів, з них 73 були присвячені українській тематиці.

Саме при Волошині фонди музею поповнилися унікальними експонатами.

Рішенням Криворізького окрвиконкому від 30.12.1925 р. було вирішено залишити у музеї два срібні кубки з Покровської січової церкви, що за легендою належали кошовому Сірку. У тому ж році музей отримав ще комплекс речей з січової церкви, передані до фондів кліром Свято-Покровської соборної козацької церкви, що відносилася до конфесії УАПЦ. Серед них були євангелія XVIII ст., аналой, ікона-ставротека 1747 р., плащаниці та інше культове начиння.

Поява унікальних історичних експонатів стимулювала Волошина в його роботі з перетворення музею на «краєвий», як тоді казали.

У 1925-26 рр. він разом з Євтушенком розпочав проводити експедиції по Нікопольщині.

Але такий напрямок розвитку музейної справи не міг задовольнити райком КП(б)У, особливо у світлі розпочатих процесів індустріалізації та колективізації.

Волошин будував явно не такий музей, який був потрібен більшовикам, тому не маючи можливості зняти його з посади за недоліки в роботі, райком пішов іншим шляхом. Зав. райвно Кірєєв М.І. та інспектор політосвіти Кошко звернулися до викладача геології і краєзнавства Нікопольського педтехнікуму Шапошнікова Георгія Сергійовича із завданням організувати краєзнавчу виставку, присвячену успіхам п’ятирічки на Нікопольщині. Було зобов’язано спеціальною постановою Райвиконкому керівників підприємств і установ подати докладні відомості в історичному аспекті про керовані ними установи, про народну освіту, охорону здоров’я. Базою для новоствореної виставки було вирішено зробити педтехнікум.

Райвиконком затвердив план організації краєзнавчої виставки, виділив для виставки приміщення райспоживспілки і подвір’я з усіма будівлями по вул. К. Лібкнехта, № 3.

Райвиконком затвердив відповідальну комісію з організації виставки на чолі з Шапошніковим Г.С., що працювала під керівництвом зав. райвно Кірєєвим М.І.

На подвір’ї педучилища була розміщена с/г техніка: трактор, плуги та інші знаряддя. В приміщеннях розміщувались експонати – промислові вироби, колекції с/г культур, діаграми, фото, малюнки, предмети побуту та ін. Діаграми показували зростання грамотності, ріст шкіл, лікарняних закладів тощо.

І ось тут комісія з організації виставки та відділ райнаросвіти звертається до райвиконкому з проханням, щоб зберегти експонати виставки та на їх базі організувати в м. Нікополі краєзнавчий музей.

На основі цього звернення у жовтні 1929 р. з’явився документ, направлений райвиконкомом до Наркомату Освіти у м. Харків:

«Никипільска РІНО повідомляє Вас, що на підставі постанови Призидії Никипільського РВКу № 27 від 20 серпня 1929 року зробленої за ухвалою низки зібрань робітників на руднях та по м. Никиполь, музей мистецтв який мешкає в м. Никиполі, через незадоволення вимог робітників і селян місцевого краю за обмеженістю кількості відділів реорганізовано в КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ.

Для початку організації останнього за ухваленням Президії Никипольского РВК, було організовано КРАЄНАВЧУ ВИСТАВКУ в м. НИКИПОЛЬ, що тривала від 23/8-29р. до 12/9-29 року.

Під час урочистого засідання Президії РВК, укупі з представниками партійних, професійних та громадських організацій в час відкриття КРАЄЗНАВЧОЇ ВИСТАВКИ, було попередню постанову про реорганізацію Музею мистецтв, підтверджено.

Через реорганізацію Музею був потрібний відповідний кваліфікований кадр робітників, а тому Президія РВК ухвалила завідувача Музеєм Мистецтв тов. Волошина Я.П. як такого, що не має відповідної кваліфікації та не проявив себе на роботі у Музеї Мистецтв (Замкнутість в роботі, жодної доповіді на робітничих зібраннях, брак організації мас на відвідування Музею та інш.) з роботи Завідувачем Музею зняти з 1/10-29р.

Також було вирішено призначити з 1/10-29 року на посаду Завідувача Краєзнавчим Музеєм тов. Шапошнікова Г.С.»

Так, райком партії, прикрившись рішеннями райвиконкому та демагогічними посиланнями на робітничі збори, ліквідував негативну тенденцію у Нікопольському музею на вивчення минувшини і перевів його на рейки соціалістичної побудови експозиції.

Отже, наприкінці 1929 р., року «великого перелому», Нікопольський музей перетворився на краєзнавчий, у якому запанував на багато років марксистсько-класовий підхід до фальсифікації історії.

Недарма, що у 1954 р., коли Довженко відвідав Нікополь і познайомився з музеєм, то назвав його «убогим, нехочу-знавчим музеєм». Але ця біда була не лише одного Нікопольського краєзнавчого музею, а й усіх інших музеях України, що були поставлені в жорсткі рамки комуністичного агітпропу.

Реорганізувавши музей, влада зразу ж забула про нього. Свідченням цього є лист перевіряючого з НКО УСРР, що подає картину занепаду музею у 1930 році.

«… Існує секція історії Запоріжжя з самих давніх часів, є досить цінні розкопки і передбачається розкопки продовжувати. Є секція побуту, вона реорганізовується і розширюється. Є дуже цінні зразки народного мистецтва. Існує церковний відділ и поряд з ним організується антирелигійний відділ. Організується добрий, досить багатий відділ природознавства і т.д. Але я хочу особливо підкреслити улаштування марганцевої шахти, що в точності відтворює шахти, що є на ст. Марганець, тут відвідувач зможе ознайомитися детально, як влаштована справжня шахта, так і з усіма видами робіт пов’язаних з добуванням і обробком марганця… Але кожному кроці такі перепони: а) нема грошей, б) нема робочих рук, в) кожен день погрожують відібрати відведене приміщення. Шапошников вимотався, готовий втекти. Правління марганцевої шахти дає гроші і матеріали для улаштування зразка шахти, та нема робітників, а поки то той то інший погрожує відібрати видані матеріали. Одна з кімнат була зайнята кооперативом, відбулася пожежа, пожежники розвалили стелю, де і стіни не пожаліли, кооператив переїхав в інше приміщення, залишивши свій архів, все гниє, на підлозі ростуть гриби, залишки кімнати, у тому числі і підлога загрожують обвалом, але цього не досить – загнивають сусідні кімнати, суміжні з цією, в одній з них стоять дорогі бронзові репродукції і Шапошникову доводиться у дощові дні, викочувати звідси воду ганчіркою. Вже цвяхи не тримаються у стінах, доводиться заклеювати тріщини папером. Влада змінюється чи не кожен тиждень і ніхто нічого не робить. Останнє же «начальство», до якого Ш., як і до попередніх пішов рапортувати про своє нещастя і прохати допомоги, просто розкричалось не вислухавши доповіді і погрожувало віддати під суд самого же Шапошникова, який не зумів зберегти приміщення. Ш. відповів проханням віддати його під суд і чим раніше тим краще… Шапошников прохає: 1-е, щоб надіслали сюди з Харкова людину культурну, який зможе зрозуміти і значення і потреби музею і 2-е узяли би музей на держбюджет, все інше він зробить сам. Зараз він один на увесь музей разом з прибиральницею»

Від наслідків реорганізації Нікопольський музей оговтався лише у 1932 р., коли було набрано колектив, який зміг зайнятися планомірною музейною роботою. Звісно, в обмежених рамках, але все ж таки розбудовуючи музей.

Музей під час Другої світової війни

У 1940 році музейний фонд налічував близько 5000 експонатів.

Під час війни СРСР з нацистською Німеччиною у зв’язку із наближенням німецьких військ частину найцінніших музейних експонатів (золото, зброю запорозьких козаків, ікони тощо) було вивезено на північ Кавказу в м. Моздок, де вони безслідно зникли.

Під час нацистської окупації краєзнавчий музей, якому було присвоєно ім’я кошового отамана І.Д.Сірка, продовжував працювати. Восени 1943 р., його було закрито, експозицію демонтовано, а в приміщеннях було розташовано німецький військовий шпиталь. Частину музейних фондів було розграбовано.

Після війни

Відновлення діяльності Нікопольського краєзнавчого музею почалося після вигнання нацистських окупантів у лютому 1944 р. Музей було відремонтовано, його експозиції було відкрито 7 листопада 1946 р. У 1950-ті – 1970-ті роки вони тричі змінювались на виконання директивних вимог ідеологічних органів компартії.

Згідно з висновками фахівців та відповідно до рішення органів влади щодо історико- архітектурної цінності, будівля музею отримала статус пам’ятки історії та культури, а згодом – архітектури і містобудування.

Переїзд

Будинок, в якому був заснований Нікопольський музей витончених мистецтв

Відповідно до рішення Нікопольського міськвиконкому  у зв’язку з аварійним станом основного корпусу музей було закрито з 1 січня 1977 р. на капітальний ремонт і реконструкцію. У 1990-1995 рр. здійснювались будівельно-монтажні роботи у приміщенні музею, побудовано новий корпус, гараж, трансформаторний пункт. Але в зв’язку з припиненням фінансування історична будівля музею до сьогодні залишилась довгобудом.

Музейні фонди було передислоковано в колишню військову казарму у центральній частині  міста. У середині 1980-х рр. тут було відкрито постійно діючу експозицію музею  у виставковому варіанті .

Після проголошення Незалежності України

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. для Нікопольського краєзнавчого музею розпочався період реорганізації, змін форм і змісту науково-дослідницької та науково-просвітницької роботи тощо.

Нікопольський краєзнавчий музей має статус 3-ї категорії і знаходиться в системі Міністерства культури та інформаційної політики України, та як комунальний заклад, на балансі Нікопольської міської ради, яка забезпечує його діяльність.

До широкомаштабної агресії Російської Федерації 24 лютого 2022 р. основними напрямками Нікопольського краєзнавчого музею була активна науково-дослідницька, науково-фондова, науково-експозиційна, науково-просвітницька робота тощо.

Постійно діюча експозиція складалася із експозиційних розділів таких відділів:

• природа та екологія краю – «Природа рідного краю».
• давня, середньовічна та нова історії краю – «Давня історія краю», «Запорозьке козацтво та Запорозькі Січі на території краю», «Нікопольський край під владою Російської імперії в1775-1917 рр.»
• новітня та сучасна історія краю – «Наш край під час української революції 1917-1921 рр.». «Нікопольський край у 1920-ті – 1930-ті рр.» «Нікопольщина в часи Другої світової війни 1939-1945 рр.», «Нікополь у 1945-1991 рр.», «Нікопольский край в часи незалежності України з 1991 по 2019 рр.».

Відділ мистецтв щорічно організовував експонування тимчасових стаціонарних виставок з художньої і етнографічної тематики.

Відділ науково-просвітньої роботи на основі комплексних програм  організовував проведення оглядових і тематичних екскурсій, читання лекцій, експонування пересувних виставок, огляд відеофільмів, різноманітних тематичних заходів, а також автоекскурсій по історичним пам’яткам міста і району.

Загальна кількість осіб, які були охоплені всіма формами науково-просвітницької роботи Нікопольського краєзнавчого музею становить починаючи з 1919 р. до 24 лютого 2024 р. близько 3,5 млн.

Фонди музею налічують понад 45000  експонатів. Серед яких цінні колекції археологічних пам’яток, кераміки, живопису і скульптури, предметів побуту, українських рушників і озброєння запорозьких козаків, рідкісних стародруків, культове начиння Запорозької Січової Свято-Покровської церкви. Безцінними реліквіями українського народу та його держави є такі: виготовлена в 1747 р. на кошти Війська Запорозького Низового ікона-ставротека із часткою животворного древа хреста Господнього, подарованого запорожцям Ієрусалимським патріархатом; аналой видатного богослова і патріарха канонічної    християнської церкви Іоанна Златоуста IV-V ст. від Р.Х., подарунок запорожцям від Вселенського Константинопольського Патріарха, баневий хрест із Січової Микитинської Свято-Покровської церкви, під яким молився Гетьман України Богдан Хмельницький, який був обраний 30-ти – тисячною козацькою радою в Микитинській Січі 29 квітня 1648 р. (за н.ст), унікальна плащаниця, виготовлена в 1756 р. на кошти козака Тимошівського куреня Нової Січі Івана Гаркуші тощо.

Музей має науковий бібліотечний фонд, який налічує з понад 10 тисяч книг, брошур, журналів. У музейному лапідаріумі представлені кам’яна пластика часів індоарійської спільноти (ІІІ-ІІ тис. до Р.Х.), скіфів (ІV-ІІІ тис. до Р.Х.), половців (ХІІ-ХІІІ ст.), кам’яні хрести з могил запорозьких козаків ХVIII ст.

Нікопольський краєзнавчий музей був дипломантом і переможцем у різних номінаціях І, ІІ, ІІІ, ІV та V Всеукраїнських музейних фестивалів, які проходили в Дніпропетровському національному історичному музеї ім.Д.І.Яворницького.

Як провідний музейний центр Нікопольського краю краєзнавчий музей надає науково-методичну допомогу близько 20 народним і громадським музеям. Нікопольський краєзнавчий музей – єдиний в Україні що організував і провів у 2010-х роках сім регіональних музейних фестивалів «Україна – козацька держава», у яких взяли участь місцеві й провідні музеї Придніпровського краю.

За грантовою допомогою Уряду Сполучених Штатів Америки Нікопольська археологічна експедиція, яка була створена на базі наукової частини краєзнавчого музею, провела археологічні дослідження, під час яких виявлено  на острові Томаківка Нікопольського району й м. Марганця місце першої Запорозької Січі (1568-1593 рр.) і на території м. Нікополя Микитинської Запорозької Січі (1639-1652 рр.),  що була першою столицею  гетьмана Б. Хмельницького та Війська Запорозького (1648-1775 рр.), які вважалися в історичній науці затопленими водами Каховського водосховища. Також були локалізовані місця перших Православних храмів міста – Свято-Покровської церкви (1795-1934 рр) та преподобного Іоана Дамаскіна (1858-1943 рр).

Вшановуючи пам’ять видатних вчених, які побували у свій час у Нікопольському краєзнавчому музеї, на його тимчасовій будівлі за підтримки виконкому Нікопольської міської ради та спонсорів було урочисто відкрито меморіальні дошки: у 2015 р. – на честь академіка Д.І.Яворницького, у 2016 р. – археолога і поета Б.М.Мозолевського.

Під час нової війни

Проте з 24 лютого 2022 р. музей опинився в умовах воєнного стану в Україні, а з липня того ж року у зоні активних бойових Збройних Сил України проти російських окупаційних військ, які знаходяться на лівому березі Дніпра на ТОТ Запорізької області.

Місто потерпає від ракетно-артилерійських обстрілів та повітряних атак ворога.

В цих умовах працівники музею, які залишилися на своєму посту, що став бойовим, продовжують свою роботу по збереженню музейних цінностей, складають літопис основних подій воєнного часу Нікопольського краю.

У матеріалі використано інформацію з праці Ігоря Анцишкіна та дані, оприлюднені Нікопольським краєзнавчим музеєм.