Старий Нікополь: вулиця Микитинська від Отаманської до Херсонської – екскурсія в минуле (фото)

Nikopolnews продовжує подорожувати в минуле Нікополя. Екскурсії ми здійснюємо завдяки матеріалам співробітників Нікопольського краєзнавчого музею.

На цей раз пропонуємо пройтися вулицею Микитинською (відрізок Отаманської та Херсонської) і подивитися, як вона виглядала багато років тому. Цікавий і пізнавальний матеріал з фото підготував Павло Фірсов.

Отже, запрошуємо на екскурсію!

Зараз ми пройдемося по колишній Катеринославській вулиці до Базарної площі, звідки вона починається. До революції це був діловий та торговий центр Нікополя. Тут знаходилися магазини, друкарні, готелі, фотоательє, перукарні, православна церква, комерційний банк, жіноча гімназія та поліцейська частина.

Перехрестя вулиць Кріпака та Карла Лібкнехта (Отаманської та Микитинської). Листопад 1953 р

 

Перехрестя вул. Кріпака та Карла Лібкнехта (Отаманської та Микитинської). Початок 1960-х років

Сквер праворуч від нас був тоді цілком забудований. На північно-східному куті стояла найстаріша у містечку приватна аптека провізора Самуїла Горнштейна, відкрита у 1899 році. За переказами, він дуже любив дітей та інколи міг прийняти до своєї аптеки з їх рук впійманого жука в обмін на цукерку-лакрицю. В продаж цей жук звісно не йшов, та діти відчували свою потрібність і дуже любили та поважали аптекаря Горнштейна.

Син власника приватної аптеки Самуїла Горнштейна. 1915 рік

На жаль, будівля аптеки до наших часів не збереглася. Вона була зруйнована разом з колишньою Міською Думою у серпні  1941 року під час нальоту ворожої авіації. Старожил міста Нікополя Юрій Васильович Чернявський згадував, що праворуч від аптеки Горнштейна по вулиці Думській була в’їзна арка у великий внутрішній двір кварталу, в якому з дозволу міської влади влаштовувалися виступи гастрольних труп артистів, цирку «Шапіто», зупинялися табори циган, а напередодні Різдва ставилася міська ялинка.

Перехрестя Катеринославської (Микитинської) та Херсонської вулиць. 1914 р.

 

Перехрестя Катеринославської (Микитинської) та Херсонської вулиць. 1914 р.

За аптекою Горштейна на місці автобусної зупинки стояв півтораповерховий готель «Європейський», що належав А. Т. Тхорову, з двома напівпідвалами. Один напівпідвал орендував Анапольський, який влаштував тут буфет з випивкою та закускою, в іншому працював годинниковий майстер Баркан.

Лист до Ганни Тхорової, дружини володаря готелю “Європейський” (Микитинська, 27). Листопад 1916 р.

У 40-50-ті роки минулого століття в напівпідвальних приміщеннях готелю розміщувалися молочний та винний магазини. Готель був націоналізований ще в перші роки радянської влади, щасливо пережив громадянську та радянсько-німецьку війни. Належав міському комунальному господарству та вірою і правдою служив місту до 1958 року. Під час реконструкції площі Визволення цю частку царських часів знесли, оскільки по сусідству був побудований новий радянський готель «Батьківщина».

На протилежній стороні вулиці з кінця XVIII століття височіла Свято-Покровська церква. Вона була побудована у 1795 році коштом запорозьких козаків, яких переселили до Нікополя після знищення царським урядом останньої Покровської Січі. Ця дерев’яна п’ятикупольна споруда у чудовому стилі козацького бароко протягом 140 років була справжньою прикрасою нашого міста.

За розпорядженням губернатора Новоросійського краю Миколи Язикова сюди були перенесені цінності з Покровської січової церкви. Два брати-козаки Іван та Яків Шияни придбали за свої кошти церковне начиння та дзвін вагою 45 пудів (720 кг), який називали «цар-колокол». Священик Іоанн Карелін зі Свято-Покровської церкви став першим краєзнавцем, який займався вивченням минулого Нікополя і публікував наукові роботи. Частими гостями тут були високопоставлені особи та члени археологічних комісій з Москви, Петербургу, Одеси, Харкова, які приїздили у Нікополь, щоб подивитись на давні запорозькі святині. У 1890 році в церкві сталася пожежа, під час якої загинула жінка, після чого будівлю було зачинено.

Свято-Покровська церква до перебудови. 1890 рік

У 1898 році на місці застарілої Покровської церкві побудували нову, у так званому єпархіальному стилі на підставі доопрацьованого зразкового проекту.

Вид з Дніпра на Свято-Покровську церкву. 1914 рік

 

Свято-Покровська церква. Вулиця Карла Лібкнехта (Микитинська). 1920-і роки

 

Перехрестя вулиць Свердлова та Кріпака (Запорізької та Отаманської). Праворуч – Свято-Покровська церква та колишній готель “Росія”, ліворуч – колишній готель Мілкова. 1930-1932 рр.

8 червня 1919 дзвони Покровської церкви подали сигнал до народного Троїцького повстання проти більшовицького терору. У 1925 році речі, що належали запорожцям, були подаровані Нікопольському музею витончених мистецтв. На початку 30-х років Свято-Покровську церкву закрили, а у 1934 році її було знищено за наказом місцевого комуністичного керівництва. Частина церковного начиння була передана до Спасо-Преображенського собору, а цінну деревину використали на будівництві будівлі міськвиконкому.

Сквер на місті Свято-Покровської церкви. 1957 р.

Зараз від церкви  залишився лише фундамент, який було досліджено у 90-і роки. На початку 2000-х років на місці церкви було збудовано капличку «Покрова Пресвятої Богородиці (Заступниці)», що належить Українській православній церкві Московського патріархату. У квітні 2019 року поряд була побудована капличка Православної церкви України. А на п’єдесталі, де до 2014 року розміщувалася фігура вождя світового пролетаріату В. І. Леніна, тепер встановлено православний хрест.

Обезголовлений пам’ятник Леніну. 20 серпня 1941 року.

 

Пам’ятник Леніну на місці Свято-Покровського собору. Листопад 1941 року

В одноповерховому будинку, де зараз знаходиться кафе-бар «Сємьорочка» та більярдний клуб «Нікіта», до революції була паперова крамниця та друкарня Юлія Михайловича Цепелинського. Друкарня працювала до середини 1919 року, виконуючи дрібні закази, а також друкувала відкриті листи з нікопольськими краєвидами. Юлій Цепелинський після смерті батька успадкував його банківський бізнес.

Юлій та Анна Цепелинські. 1910 рік

Для своєї улюбленої жінки, яка захворіла на сухоти, він побудував в Алушті, на березі Чорного моря розкішну двохповерхову віллу, яку назвав на честь дружини «Анною». Півроку родина проводила в Криму, а восени поверталася до Нікополя.

Вілла “Анна” в Алушті. Належала родині нікопольського банкира Юлія Цепелинського. 1910 рік

Після громадянської війни Цепелинські переїхали до Москви. За радянські часи в їх колишній крамниці працював центральний гастроном. У 1958 році він переїхав до будинку №4 по Отаманській вулиці, а замість нього відкрився взуттєвий магазин.

Головна вулиця міста – Катеринославська (Микитинська). Ліворуч – будинок Михайла Цепелинського. Праворуч будується дохідний будинок купця Дмитра Гусєва (зараз – Медичний коледж) 1907 рік.

Наступний двохповерховий будинок на розі Херсонської та Микитинської вулиць побудовано у 1900 році. Він належав батьку Юлія Михайловича, банкіру Михайлу Цепелинському, який приїхав із Польщі. До початку 2000-х років на даху ще красувалися його ініціали — «М.Ц.», але потім, під час ремонту, місцеві штукатури грубо замазали їх цементом. Другий поверх будівлі до революції був житловим, а на першому знаходились галантерейний магазин Свірського та тютюнова лавка Ротшильда. На світлині 1914 року поряд з нею можна побачити рекламу американських гумових калош. Після смерті батька Юлій Михайлович продав будинок братам Варшавським. У 1919 році будівля була націоналізована. В повоєнний час там відкрили ресторан «Дніпро», у 1957 році — молодіжне кафе «Чайку», а у 1970-і роки — їдальню №5. Після пожежі 1996 року від будинку залишилися лише стіни та дах.

Ресторан “Дніпро” (вул. Карла Лібкнехта, 64). 1950-і роки

Книжкова крамниця Юлія Цепелинського. 1908 рік.

 

Їдальня №5 (вул. Карла Лібкнехта, 64). 1970-і роки

Навпроти, на південно-східному куті знаходився приватний магазин М.М. Безпалова. У 30-і роки його будо знесено, а після війни і до кінця  1950-х років на цьому місці було влаштовано літнє кафе «Води-морозиво».

Кафе “Води-морозиво”, перехрестя Антипова та Карла Лібнехта. 1950-і роки

Перехрестя вулиць Карла Лібкнехта та Антипова (Микитинської та Херсонської). Лютий 1944 року

 

Катеринославська (Микитинська) вулиця. 1910-і роки

 

Колона спортсменів біля Центрального гастроному (вул. Карла Лібкнехта, 66). Початок 1950-х років

To Top