[:ru]Старый Никополь: улицы Никитинская и Атаманская – экскурсия в прошлое (фото)[:ua]Старий Нікополь: вулиці Микитинська і Отаманська – екскурсія в минуле (фото)[:]

Предлагаем вашему вниманию серию публикаций Павла Фирсова «Старый город». Это пешеходная экскурсия по улицам той части Никополя, которая является его душой. А когда-то здесь был его центр.

Начнем с улиц Никитинской и Атаманской.

Итак, перед вами главная улица старого города — Никитинская, которую столетие назад никопольчане гордо называли «проспектом».

Она шла от Базарной площади до современного железнодорожного переезда на ул. Героев Чернобыля, откуда начинался почтовый тракт до столицы нашей губернии — Екатеринослав (сейчас – г. Днепра). Из-за этого улица получила название Екатеринославской. В 1894 году ее проезжую часть вымостили булыжником, но тротуары оставались деревянными.

В феврале 1919 года большевики переименовали ее в улицу Карла Либкнехта в честь теоретика марксизма и одного из основателей Коммунистической партии Германии. В конце 70-х годов улица была фактически разрезана массовой застройкой на две части. В 1986 году ее отрезок от площади Богдана Хмельницкого к улице Виктора Усова получил название Никитинской улицы в честь Запорожской Сечи, которая в 1639-1652 гг. находилась на месте современного Никополя. Часть же от улицы Виктора Усова до переезда четыре года назад, во время декоммунизации, стала улицей Патриотов Украины.

Улица Атаманская (бывшая Крепака и Думская)

До Первой Мировой войны Никополь имел статус местечка. Здесь действовало упрощенное городское управление — дореволюционный орган местного самоуправления. Пятнадцать городских уполномоченных во главе со старостой решали все текущие дела и насущные проблемы Никополя, начиная от борьбы с пожарами и отловом бродячих собак и заканчивая городским бюджетом.

Уполномоченные избирались из числа наиболее зажиточных граждан города, преимущественно купцов, но избирателями были только государственные служащие и никопольчане, которые имели недвижимость стоимостью от 100 рублей.

20 августа 1914 года по новому стилю Никополь получил статус города, а через полгода здесь прошли первые общегородские выборы двадцати гласных — членов Никопольской городской думы, прообраза современной городской рады. Городским головой стал купец первой гильдии Яков Федорович Вотчинкин.

Здание Никопольской городской Думы было одноэтажным, в неоклассическом стиле и находилось на месте современного жилого дома №4 по ул. Атаманской, которая за это получила название Думской.

Первая демократическая Дума закончила свою работу 31 декабря 1918 года, уже при УНР, пережив две революции, большевиков и оккупацию города австрийскими войсками. Выборы новой Думы были назначены на 9 февраля 1919 года, но Никополь накануне захватили большевики, которые вновь установили в городе советскую власть.

Во время антибольшевистского Троицкого восстания 8 июня 1919 года в подвале бывшей Думы сидели в ожидании народного приговора арестованные большевистские руководители Евдокимов, Родионов, Калашников и Загребельный. 12 июня 1919 года они были расстреляны за участие в организации переписи имущества, изъятии хлеба и отправке его в Россию.

В 1920 году улица получила имя военного комиссара Крепака, также погибшего во время Троицкого восстания, а в здании бывшей Думы в середине 20-х годов открылся клуб завода им. Ленина.

Во время бомбардировки Никополя немецкими самолетами 15 августа 1941 года здание было уничтожено. В 1944-1945 годах руины убрали. На их месте развернулось строительство четырехэтажного жилого дома с гастрономом и аптекой, которое было сдано в эксплуатацию в 1957 году.

На месте соседнего дома №2 по Атаманской улице находилась гостиница «Россия», которая принадлежал Петру Петровичу Нейштетеру. Любой зажиточной никопольчанин или гость города мог по телефону №64 заказать там себе роскошную ванну, поскольку в холодное время года купальни на Днепре закрывались, и помыться можно было только в городской бане.

На первом этаже гостиницы располагалась лучшая никопольская булочная-кондитерская Пащина. Летом 1919 года большевики переименовали здание в Советский дом №3. С 1921 года здесь находилась Американская миссия помощи голодающим, которая спасла сотни жителей Никополя от созданного большевиками искусственного голода.

В 1926 году началось заселение свободных земель Никопольщины еврейскими выходцами из западных областей Украины. Обживаться им помогал Американский объединенный комитет по поддержке евреев и Американское колониальное общество «ОБЪЕКТ-Джойнт». Их объединенное Никопольское управление располагалось в здании бывшей гостиницы «Россия».

Во время войны здание было разрушено. В начале 50-годов здесь появился детский сквер.

В 1958 году на этом месте построили отель «Родина» с рестораном «Волной».

Отель уже два года не работает, а часть первого этажа занимает Управление труда и социальной защиты населения Никопольского городского совета.

 

 

[:ua]Nikopolnews продовжує подорожувати у минуле Нікополя, знайомлячи читачів з цікавими фактами історії міста. Таку можливість ми отримали завдяки Нікопольському краєзнавчому музею, співробітники якого діляться цінною (а точніше, безцінною) інформацією.

Пропонуємо вашій увазі серію публікацій Павла Фірсова «Старе місто». Це пішохідна екскурсія вулицями тієї частини Нікополя, яка є його душею. А колись тут був його центр.

Почнемо з вулиць Микитинської та Атаманської.

Отже, перед вами головна вулиця старого міста — Микитинська, яку сторіччя тому нікопольці гордо йменували «проспектом».

Вона йшла від Базарної площі до сучасного залізничного переїзду на вул. Героїв Чорнобиля, звідки починався поштовий тракт до столиці нашої губернії — Катеринослава (зараз – м. Дніпра). Через це вулиця отримала назву Катеринославської. У 1894 році її проїзну частину вимостили бруківкою, але тротуари залишалися дерев’яними.

У лютому  1919 року більшовики перейменували її у вулицю Карла Лібкнехта на честь загиблого теоретика марксизму та одного з засновників Комуністичної партії Німеччини. Наприкінці 70-х років вулиця була фактично розрізана масовою забудовою на дві частини. У 1986 році її відрізок від площі Богдана Хмельницького до вулиці Віктора Усова отримав назву Микитинської вулиці на честь Запорозької Січі, яка у 1639-1652 роках знаходилась на місці сучасного Нікополя. Решта від вулиці Віктора Усова до переїзду чотири роки тому, під час декомунізації, стала вулицею Патріотів України.

Вулиця Отаманська (колишня Кріпака та Думська)

До Першої Світової війни Нікополь мав статус містечка. Тут діяло спрощене міське управління — дореволюційний орган місцевого самоврядування. П’ятнадцять міських уповноважених на чолі зі старостою вирішували всі поточні справи та насущні проблеми Нікополя, починаючи від боротьби з пожежами й відловом бродячих собак і закінчуючи міським бюджетом.

Уповноважені обиралися з числа найзаможніших громадян міста, переважно купців, але виборцями були лише державні службовці та нікопольці, які мали нерухомість вартістю від 100 рублів.

20 серпня  1914 року за новим стилем Нікополь отримав статус міста, а через півроку тут пройшли перші загальноміські вибори двадцяти гласних — членів Нікопольської міської думи, прообразу сучасної міської ради. Міським головою став купець першої гільдії Яків Федорович Вітчинкін.

Будівля Нікопольської міської Думи була одноповерхова, у неокласичному стилі та знаходилась на місці сучасного житлового будинку №4 по вул. Отаманській, яка через це отримала назву Думської.

Перша демократична Дума закінчила свою роботу 31 грудня 1918 року, вже при УНР, переживши дві революції, більшовиків та окупацію міста австрійськими військами. Вибори нової Думи були призначені на 9 лютого 1919 року, але Нікополь напередодні захопили більшовики, які знов встановили у місті радянську владу.

Під час антибільшовицького Троїцького повстання 8 червня 1919 року у підвалі колишньої Думи сиділи в очікуванні народного вироку заарештовані більшовицькі керівники С.М. Євдокимов, М.Л. Родіонов, М.З. Калашніков та П.П. Загребельний. 12 червня 1919 року вони були розстріляні за участь в організації перепису майна, вилученні хліба та відправці його до Росії.

У 1920 році вулиця отримала ім’я військового комісара Кріпака, також загиблого під час Троїцького повстання, а в будівлі колишньої Думи у середині 20-х років відкрився клуб заводу ім. Леніна.

Під час бомбардування Нікополя німецькими літаками 15 серпня 1941 року будинок було знищено. У 1944-1945 роках руїни прибрали. На їх місці розгорнулося будівництво чотирьохповерхового житлового будинку з гастрономом та аптекою, який було здано в експлуатацію у 1957 році.

На місці сусіднього будинку №2 по Отаманській вулиці знаходився готель «Росія», який належав Петру Петровичу Нейштетеру. Будь-який заможній нікополець або гість міста міг за телефоном №64 замовити там собі розкішну ванну, оскільки в холодну пору року купальні на Дніпрі закривалися, і помитися можна було тільки в міській лазні.

На першому поверсі готелю розташовувалась найкраща нікопольська булочна-кондитерська Пащина. Влітку 1919 року більшовики перейменували будівлю на Радянський будинок №3. З 1921 року тут знаходилась Американська місія допомоги голодуючим, яка врятувала сотні мешканців Нікополя від створеного більшовиками штучного голоду.

У 1926 році почалося заселення вільних земель Нікопольщини єврейськими вихідцями з західних областей України. Обживатися їм допомагав Американський об’єднаний комітет з підтримки євреїв та Американське колоніальне товариство «ЄКТ-Джойнт». Їх об’єднане Нікопольське управління розташовувалося в будівлі колишнього готелю «Росія».

Під час війни будинок було зруйновано. На початку 50-років тут з’явився дитячий сквер.

У 1958 році на цьому місці побудували готель «Батьківщину» із рестораном «Хвилею».

Готель вже два роки не працює, а частину першого поверху займає Управління праці та соціального захисту населення Нікопольської міської ради.

 

[:]