Є волонтери Нікополя, яких знають усі, або багато хто. Вони регулярно роблять дописи у соціальних мережах, оголошують збори чи звітують про надану допомогу. Їх внесок у справу нашої Перемоги дуже великий. Але не менша пошана й тим зовсім маловідомим людям, які, залишаються в обстріляному місті й протягом усієї війни продовжують тихенько допомагати.
Їх багато. Ми можемо навіть не підозрювати, скільки. Адже ключове тут – «тихенько». Вони, ніби мурахи, щодня тягнуть якісь пакети, пакунки, коробки… Плетуть сітки і шкарпетки, варять компоти і печуть пиріжки. «Щоб хлопчикам було тепло, затишно і смачно» – кажуть.
А коли пропонуєш їм: «А давайте про вас напишемо», – довго відмовляються. Або погоджуються, але «тільки ж не називайте мого прізвища, і фото, ні, ні – не треба».
Саме так у нас сталося і з пані Валентиною. Про її діяльність дізналися від спільних знайомих. Попросили її про інтерв’ю. Вона погодилася, але «без прізвища».
Ім’я назвати у статті дозволила.
Познайомилися на ґрунті любові до квітів
Пані Валентина – пенсіонерка. У неї добрі очі і гарна посмішка. З Нікополя не виїжджала і не планує, хоча живе у одному із найнебезпечніших районів міста, який обстрілюється росіянами постійно. До початку повномасштабної війни двір її багатоповерхівки завжди був зразком доглянутості. Потопав у зелені і квітах. Жителі дуже старались.
Навіть зараз, коли багато хто звідси виїхав, а вибухи лунають щодня, територія все одно виглядає охайно.
Пані Валентина волонтерить з першого дня повномасштабного вторгнення.
З самого початку я носила пиріжки хлопцям на блокпости. Потім їх перевели вже на передову, то я почала носити продукти на пункти збору. Звідти вже смаколики відправляли військовим на фронт. Потім плела шкарпетки – їх відносила до української церкви, на Богуна… – розповідає жінка
Вона каже, що таких, як вона – багато. Тільки у її мікрорайоні – ціла команда.
Наталя Федорівна пече пиріжки, Наташа і Віра в’яжуть, Маринка шиє труси. Тканину знаходимо в секнд-хендах. Хтось компоти варить, варення закриває…. Нам всім за 60, тільки Маринка – молода, – розповідає з теплою посмішкою про своїх подруг пані Валентина
Каже, що познайомилися на ґрунті любові до квітів. І вже з цього колективу однодумців потім «сколотилася» команда волонтерів. Вони постійно на зв’язку і постійно в русі. Адже потреб та замовлень багато. Весь час потрібно щось «діставати» і видумувати.
«Ставлять на лавочку пакетик, бо вже знають, що я тут живу»
Люди вже знають, що я тут живу. Тож часто приносять речі, ставлять пакети з тканиною чи якимось речами просто на лавочку під під’їздом, а я потім забираю і перебираю, – ділиться пані Валентина
За її словами, такі волонтерські команди, утворені з простих мешканців, працюють у багатьох мікрорайонах міста. Між собою спілкуються, обмінюються інформацією, і часто – необхідними речами. У них ціла мережа.
У кожного свій райончик, так би мовити. Перетинаємося, зустрічаємося періодично. Щоправда, не всі зважуються приходити до нас сюди. Бо страшно. Тут багато стріляють, – розповідає пані Валентина
На наше запитання, чи не страшно їй, вона відповідає, що звикла. Каже, що ті, хто повертається додому або приїжджає на певний час – жахаються, звісно. А ті, хто з самого початку не виїжджав, давно призвичаїлися до обстрілів…
Спитали ми у пані Валентини ще й про таке.
Часто у соцмережах можна побачити скарги мешканців на те, що дуже важко, обмаль грошей, немає або не вистачає гуманітарної допомоги. А вам не важко? Звідки ви берете сили, ресурси не просто виживати під обстрілами, а ще й волонтерити?
Ми допомагаємо одне одному. Наприклад, ділимося тією ж гуманітаркою – віддаємо продукти, кому потрібніше, у кого маленька пенсія. А бувало, що й солдатам передавали продукти з тих коробок… Влітку, у кого дачі, городи – ділимося фруктами, овочами. З них же і готуємо смаколики для бійців, – сказала жінка
Розвивати тему про «ресурси, сили» та про те, чому хтось скаржиться, а хтось допомагає, вона не стала. Можливо, через скромність, толерантність і тактовність. А, можливо, у неї просто було обмаль часу. Бо ж купа справ.
Непомітні волонтери Нікополя: розкажіть про них!
Таких, як пані Валентина – у Нікополі багато. На них, нібито непомітних, але дуже важливих людях, тримається місто, Україна та й взагалі – світ.
Якщо ви теж їх знаєте, «непомітних волонтерів Нікопольщини», пишіть нам на пошту. Ми з радістю розкажемо про них нашим читачам.
Основне фото – ілюстративне, колаж Nikopolnews, решта – з архіву мешканців будинку пані Валентини.
Ще новини Нікополя: «Навчаю дітей доброті, квітів та подарунків не приймаю»: вчителька з Нікополя стала зіркою Тік-ток
Читайте також: Державна політика підтримки ВПО повністю провалена, люди повертаються на ТОТ – голова партії «Слуга народу» Олена Шуляк
