Купити квартиру в Дніпрі

Допомога населенню
1732
1732

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

В мережі оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року. Фото архівних матеріалів опублікував у Фейсбуці Дмитро Москаленко, передає Nikopolnews.

У довіднику ми бачимо не тільки прізвища приватних осіб, а й назви різних організацій і підприємств. Зокрема таких як бібліотека, лазарет, епідемічний барак, банки, санітарна лабораторія, рятувальна станція тощо.

В кінці матеріалу – фото телефонного довідника. А про те, як розвивався телефонний зв’язок у Нікополі, писав свого часу нині, на жаль, покійний нікопольський історик Ігор Анцишкін. Ми переклали його матеріал з російської на українську і пропонуємо вашій увазі цікаву публікацію.

Поява телефонного зв’язку у Нікополі: як це було і хто отримав перший номер

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

Ігор Анцишкін писав, що  у 1903 р. на вимогу агентів 2-ї Катеринославської залізниці між їхньою конторою в Нікополі та залізничною станцією Нікополь (станція знаходилася за межами міста і до неї добиралися крутою Кримською вулицею, нині вул. Шевченка) була встановлена ​​телефонна лінія. Ймовірно, це була перша телефонна лінія у місті.

Потім за справу взялися купці та земство, яке вони контролювали. Телефонна приватна станція ІІ-го розряду була обладнана в будинку купця Ігната Єрлашова, на розі Херсонської та Преображенської (нині Сірка). На телефонному комутаторі сиділи жінки – спочатку Милославська, потім Степанова та Круглова.

У Нікопольській мережі номер 1 отримав активний земець купець Йосип Шор, який жив на Запорізькій вулиці (історик зауважує, що не слід плутати його з іншим Оською Шором, якого деякі джерела вважають прообразом Остапа Бендера).

Ігнату Єрлашову, незважаючи на те, що станція була в його будинку, навскіс від будинку Шора дістався номер 3.

Власником останнього, 189-го номера став банк Юлія Цепелінського.

Усі аптекарі та лікарі Нікополя мали телефони, щоб пацієнти могли зробити терміновий виклик чи отримати консультацію.

Скільки коштувало користування телефоном

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

Серед безкоштовних абонентів Катеринославської окружної телефонної станції, визначених Правилами встановлення та користування земським телефонним зв’язком у Катеринославській губернії від 22 червня 1913 р., були волосні правління Борисівки, Городища, Новопавлівки, Олексіївки, Покровського, Шолохово, Нікополя, Новопокровського. Також не платили Нікопольські земські лікарні та бібліотека, Шолоховська земська лікарня, всі п’ять приставів, Лапінський відділ кінної поліцейської охорони, земські начальники 3-ї та 4-ї дільниць.

У правилах, затверджених 1916 р., говорилося, що земська телефонна мережа Катеринославського повіту призначена для зв’язку урядових установ і посадових осіб як між собою, так і з приватними особами у справах їх відомств. У повіті було засновано три центральні станції – в Катеринославі, Хортиці та Нікополі. Земство несло всі витрати на проведення телефонних ліній та влаштування комутаторів, тому плату воно стягувало у відшкодування витрат.

Так, телефон, що знаходиться за 3 версти від станції, підключався безкоштовно, а далі ціна різко зростала – по 50 рублів з версти. Абонентна плата була 60 руб. на рік для квартир і 75 рублів для фабрик, заводів та копалень. Платили абоненти двічі на рік – 20 січня та 20 червня. Боржникам відключали телефон без жодних жалю.

Кожен абонент – стукач

Кожен, хто мав телефон, згідно з правилами користування ставав… офіційним стукачом. Абонент був зобов’язаний «в інтересах загального користування повідомити про вбивства, пожежі, конокрадство, різні злочини, окремі випадки серйозних захворювань тощо… Передача по телефону відомостей, зміст яких противний закону, громадському порядку, спокою та моральності не допускається».

Комутатор працював з 7 ранку до 11 вечора, ночами можна було лише кричати у темряву. З 8 до 8.15 ранку завжди проводилася технічна перерва.

За кожні три хвилини розмови платили додатково 20 коп., тож розмови були заздалегідь продуманими, змістовними та короткими.

Трихвилинна розмова з Нікополя з Томаківкою коштувала 15 коп., з Катеринославом – 60, з Каменським – 75, причому на міжміську розмову треба було заздалегідь подати заяву.

Користування апаратом чітко регламентувалося. Щоб зателефонувати, треба було 4-5 разів повернути ручку і чекати, коли відгукнеться телефоністка: «Центральна. Що потрібно?’ При розмові рекомендувалося ‘не напружувати голос, а говорити, як завжди, але намагатися кожне слово вимовляти чітко, не поспішаючи і не зливаючи мови’. З телефоністкою вимагали розмовляти ввічливо. Так само і телефоністки в жодному разі не могли грубити абоненту. Після закінчення розмови знову потрібно було 2-3 рази повернути ручку.

Під час грози дзвонити заборонялося.

Між війнами

Телефон щасливо пережив громадянську війну.

«По ньому матюкалися більшовики, григорівці, махновці, білі, австрійці та інша озброєна наволоч, а він усе терпів», – жартував Ігор Анцишкін.

У 1919 р., виконуючи заповіти свого вождя – «захоплювати банки, телег-гаф і телефон», зв’язок міцно взяли до рук більшовики. Телефонну станцію передали у відання технічно-будівельного відділу Нікопольського раднаргоспу. Щоб поставити чи перемістити апарат, тепер необхідно було звертатися з письмовою заявою до райраднаргоспу. За заяву брали гербовий збір 4 руб. Усні заяви не приймалися, проте «мудро» вказувалося, що «заяви про псування апарату чи його частини та про погане функціонування такого можна робити телефоном». А особисто сказати було неможливо, так як ‘вхід у приміщення телефонної станції, безумовно, забороняється’.

Розцінки за телефонний зв’язок зросли. Якщо апарат стояв у радіусі 2-х верст від станції, установи платили 500 крб., а приватні особи 250 крб. За кожні 100 сажень понад 2 версти – по 20 руб. Плюс ще брали із кожного апарату 25 руб. військового податку рік.

Громадянська війна закінчилася, телефон продовжував працювати. На 1 січня 1921 р. телефонною мережею в Нікополі займалися: завідувач, сім кваліфікованих спеціалістів, наглядач, два монтери та некваліфікований працівник. Штат зріс, проте число абонентів станції скоротилося з 189 до 48. І хоча комутаторів стало два, в середньому за місяць по мережі проходило лише 2 700 розмов (900 на день).

З 30 вересня 1921 р. завідувачем Нікопольської окружної телефонної мережі працював Микита Євсійович Тимошенко. Він народився 1888 р., освіта – 3-класне училище, за спеціальністю – механік. Свою трудову діяльність розпочала 1908 р. поштово-телеграфним чиновником VI розряду.

Додатковий розвиток телефонна мережа Нікополя отримала після початку будівництва ПТЗ та колективізації. Начальства побільшало, уповноваженим треба було отримувати зведення щодо збирання врожаю – тож без телефону як без рук. У 1930 р. було телефонізовано 8 сільрад (30%), а у 1934 р. – 23 (100%). Телефони отримали два радгоспи (100%), чотири колгоспи (70%), три МТС (100%). У 1934 р. було розпочато роботи з підготовки приміщення нової напівавтоматичної телефонної станції, монтаж якої було проведено у 1-му кварталі 1935 р. Ця була станція на 800 номерів. Витрати на будівництво та пуск становили 660 тис. рублів.

Від трофейних комутаторів – до телефонів-автоматів

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

Під час війни та окупації телефонний зв’язок значно постраждав, особливо під час боїв зі звільнення Нікопольщини. Було знищено лінії зв’язку між Чкалово та населеними пунктами району (47 телефонних точок). Крадії румуни вивезли в Бухарест комутатор ЦБ 100х2 і 150 телефонів ЦБ.

З 10 лютого 1944 р. відновленням телефонного сполучення зайнявся начальник Нікопольської контори зв’язку Олег Опанасович Канівець. Під контору віддали колишню будівлю гестапо (тут відомості істориків різняться: це або колишня прокуратура, що навпроти бібліотеки №1, або колишня поліклініка – окрема будівля на набережній – підкреслював Анцишкін). Працівники контори зв’язку у неробочий час відмивали приміщення від залишків людської крові та нечистот, упорядковували кабінети та двір.

Канівець наводив дисципліну у колективі жорсткою рукою. Понад 50 (!) наказів за 1944 р. свідчать про звільнення працівників – за розпивання спиртних напоїв, запізнення на роботу, дезорганізацію робочого процесу, розкрадання.

У лютому 1944 р. було встановлено трофейний комутатор на 10 номерів. До нього підключили керівництво міста та начальника контори зв’язку. До квітня 1944 р. було створено лінійно-технічну ділянку ГТС. У штаті було 6 телефоністів МТС та 6 телефоністів ГТС. До кінця 1944 р. вже було встановлено міський комутатор типу МБ-50/100 з гніздами та бленкерами. Зв’язок абонентів йшов через телефоністку. Було по одному каналу на Дніпропетровськ, Марганець, Томаківку та Кривий Ріг. За розкладом працювали з Донецьком, Одесою, Ніколаєвим, Москвою, Мінськом.

Було збудовано лінію Нікополь – Марганець (довжиною 18 км), Нікополь – Чкалово (18 км), Нікополь – ст. Нікополь (4 км), Нікополь – Шолохове – Михайлівка (70 км). З 16 сільрад 7 мали телефонний зв’язок, був телефон у трьох МТС, з 60 колгоспів телефонізований був лише один, а три радгоспи зв’язку не мали. На 1 січня 1946 р. було 110 платних абонентів телефону.

27 грудня 1948 р. ввели у дію нову телефонну станцію. Її будівництво обійшлося в 314 262 руб., Перевищивши первісну вартість за кошторисом на 50 тисяч. У новому приміщенні було встановлено телефонну станцію ЦБх3 на 480 номерів. Це дозволило прискорити телефонізацію колгоспів, чого загрозливо вимагало обласне керівництво. У листопаді 1949 р. телефонізували Борисівську сільраду. Готові до здачі Покровський, Капулівський, Дмитрівський. Роботи проводилися швидкими темпами, незважаючи на нестачу стовпів: у вересні не вистачало 718 штук, у жовтні – 284 шт.

Після введення в дію станції ЦБх3 було створено шість робочих місць телефоністок, по 100 абонентів на кожну. Крім цього був міжміський і районний зв’язок, тобто. один комутатор для МТС, один – для зв’язку з районом. Лінійні споруди зв’язку складалися із чотирьох шафових районів. Розподільні шафи розташовувалися біля заводу ім. Леніна, готелю «Батьківщина», на перехресті вул. Шевченка та Михайличенка (знесеної під час будівництва мікрорайону п’ятиповерхівок), у підвальному приміщенні вузла електрозв’язку по вул. К. Лібкнехта (нині Патріотів України).

У Нікополі того часу було три телефони-автомати – у будівлі Держбанку, готелі «Батьківщина» та біля контори зв’язку. Повітряні лінії зв’язку обслуговували чотири наглядачі, пізніше їх почали називати монтерами.

50-ті – 70-ті роки 

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

У 1950 р. абонентів ГТС у Нікополі було вже 336 – удвічі більше, ніж до революції 17 року.

До 1951 р. практично всі сільські ради та колгоспи мали зв’язок із райцентром. Весь міжміський зв’язок здійснювався через Дніпропетровськ. Обласний центр надавав Нікополю за розкладом канали: 3 години на добу – Москва, увечері – Одеса, Херсон, Донецьк, Сімферополь. Москва приймала замовлення від Нікополя і через годину відповідала, на який день і час призначено з’єднання. Так здійснювався зв’язок із багатьма обласними центрами СРСР.

Під час будівництва Каховського водосховища потрапили до зони затоплення внутрішньообласні лінії зв’язку: Нікополь – Кривий Ріг (300 м біля с. Олексіївка), Нікополь – Запоріжжя (200 м біля с. Новопавлівка). На ділянці Нікополь – Кам’янка-Дніпровська лінія зв’язку у плавнях уся пішла під затоплення. Лінії довелося виносити та реконструювати. У самому Нікополі перенесення ліній обійшлося майже у 100 тис. руб.

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

Під час будівництва Каховського водосховища потрапили до зони затоплення лінії зв’язку

У 1962 р. абонентів ГТС було 780, довжина проводів ГТС – 775 км. Дохід від справляння плати за телефонну точку становив 48 413 крб.

У 1960-х гг. були змонтовані телефонні станції виробництва НДР: АТС-1 (в будівлі районного вузла зв’язку) та АТС-2 (по пр. Трубніков, 24). Посаду телефоністки на внутрішніх лініях було ліквідовано, так як зв’язок став автоматичним. Жінок, що звільнилися, перекинули на роботу в будівлю РУС – на «міжмістечко» і на довідкову службу 09.

Розквіт дротової телефонізації

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

До 1970 р. АТС-1 та АТС-2 збільшили свої ємності до 5 000 номерів. У грудні 1972 р. вітчизняну декадно-крокову АТС-54 заводу «Червона Зоря» на 4 000 номерів було змонтовано на АТС-3.

Телефон із розряду розкоші перейшов у розряд гострого дефіциту. Мати вдома телефон стало не лише зручно, а й престижно. Особливо приємно було показати гостям апарати, випущені в Югославії чи НДР, а якщо хтось примудрявся поставити телефон, привезений бог знає якими шляхами із «загниваючого Заходу», то це була вершина щастя.

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

За телефонною точкою стояли у черзі. На вузол зв’язку з проханням направляли дідів-ветеранів, які дзвеніли медалями. Номерами торгували, спекулювали. Установка телефону бартером для працівників торгівлі була поширеним явищем. І все одно до 1990-х років домашній телефон був у дефіциті.

З другої половини 1970-х років з’явилися перші канали напівавтоматики, що дозволяло телефоністці безпосередньо з’єднувати абонентів із Нікополя з іншими містами області. Натомість з’явилися міжміські телефони-автомати. Поступово всі повітряні лінії зв’язку замінили на кабельні і, відповідно, апаратура ущільнення цих ліній – на велику канальність.

Зі збільшенням каналів автоматичного набору зменшилася необхідність у наданні зв’язку ручним методом, тому кількість робочих місць телефоністок МТС на міжміських лініях була зменшена.

У 1985 р. було включено вітчизняне обладнання – апаратура автоматичного зонового телефонного зв’язку, але її якість себе не виправдала. У 1987 р. до Нікополя надійшло електронне обладнання зонового зв’язку югославського виробництва для автоматики. У ці роки паралельно задіялися 300-канальна система виробництва НДР і 300-канальна апаратура ущільнення болгарського виробництва. Це обладнання дозволило значно збільшити кількість каналів та підвищити надійність зв’язку.

У 1992 р. на Північному селищі почала працювати квазіелектронна АТС-АТСКЕ «Квант». Це був пік розвитку телефонного зв’язку в Нікополі: Працювали АТС-1 – 6000 номерів, АТС-2 – 7000, АТС-3 – 9300, АТС-4 – 8000, АТС 94/90 – 1700, АТС 92 – 1400, АТСКЕ «Квант» – 1000 номерів. Разом – 34,5 тис. номерів!

Криза

У 1995 р. утворився Нікопольський райтелеком, потім плавно переведений на Укртелеком.

У 1990-ті роки. почалося вбивство стаціонарних телефонів. «Кілерами» стали стільникові телефони, які на початку 2000-х років перетворилися на масове явище. Потім додали жару постійні підвищення тарифів, незрозумілі приватизації, перенесення служби 09 до Дніпропетровська та перехід її на платну основу. А ще як щури розплодилися «металісти», що вирізають де тільки можна кабелі з кольоровим металом. За останні два десятиліття Нікополь майже повністю переключився на мобільний телефонний зв’язок.

Телефонний довідник Нікополя 1916 року

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

Оприлюднено телефонний довідник Нікополя 1916 року – як розвивався зв’язок у місті

Джерело фото старого Нікополя – І стар, і млад

Ще новини Нікополя:

To Top
Розділи
Назад
Важливі
Новини
Lite
Допо-га
×