У нікопольському Сентравісі розповіли, як переорієнтували логістику перед війною і як тепер це допомагає підприємству. Розповідь Олени Ломаки – керівниці управління з планування та логістики «Сентравіс», оприлюднив gmk.center, передає Nikopolnews.
Ще до війни «Сентравіс» передбачливо переорієнтував морську логістику з українських на європейські порти
Нижче розповідь Олени Ломаки:
“Військова агресія РФ проти України поставила перед бізнесом чимало проблем. Однією з найскладніших для вирішення стала проблема логістики – створення нових маршрутів доставлення сировини та експорту продукції, оптимізація логістичних витрат, які зросли у рази через війну.
«Сентравіс» в середньому щороку виробляє та постачає замовникам близько 20 тис. т продукції, понад 90% з якої йде на експорт. Географія напрямків охоплює майже увесь світ: це країни Європи, Північної та Південної Америки, Близький Схід, Австралія, Корея, Японія, Китай.
Наприкінці січня 2022 року, аналізуючи інформацію про можливе військове вторгнення, ми вирішили переорієнтувати наші морські відправлення та спрямували готову продукцію через європейські порти замість українських. Була думка: «Зробимо це про всяк випадок, а коли небезпека мине – повернемося назад».
Життя показало, що це було правильне рішення – дослухатися до попереджень і мати у запасі «план А» та «план Б».
24 лютого в портах України застрягла значно менша кількість наших контейнерів, аніж могло б бути, якби ми нічого не робили напередодні. Не скажу, що у нас не було шоку. Був, як і у всіх українців вранці 24 лютого, коли російські ракети почали летіти у наші міста.
У цей день на шляхах країною була 21 вантажівка з нашою продукцією. Наші партнери-перевізники зупинили рух, убезпечили вантажі. Ми ж не зволікаючи почали шукати оптимальні рішення, як доставити продукцію у складних умовах. Протягом тижня вантажівки рушили до клієнтів, почали відновлюватися ланцюжки руху товару до замовника.
Як у перші дні війни, так і зараз, нам дуже допомагають багаторічні партнерські відносини з перевізниками.
Перевізники приймали вантаж не просто як той, що потрібно перевезти з одного пункту в інший, а пропонували перевірені варіанти маршрутів, вболівали за те, аби не було затримок у дорозі й клієнти вчасно отримали продукцію. Завдяки спільним зусиллям вдалось зберігати вартість доставлення та умови оплати вигідніше ринкових.
З нашої логістичної команди також були залучені всі, у кожного були свої задачі за місцем знаходження. Ті, хто виїхав до Європи, налагоджували нові зв’язки у портах та логістичних хабах. Співробітники, що залишилися у Нікополі, забезпечували планування і комплектацію виробництва та відвантажень, митне оформлення, взаємодію із руху вантажівок країною.
Пам’ятаю випадок, як один водій у лютому вирішив скоротити шлях до Нікополя і поїхав через населені пункти, де точилися бої. Це був стрес, але нам вдалося телефоном вивести його на безпечнішу дорогу і допомогти дістатися заводу.
Ми намагаємося працювати з перевізниками як одна команда. Без цього було б важко досягти результату в умовах такого форс-мажору як війна. Нам це і досі сильно допомагає, адже кількість перевізників помітно зменшилася, а процес пошуку відповідальних підрядників може зайняти багато часу, якого зазвичай просто немає.
Загалом ми адаптувалися до роботи у новій реальності. У кожного з нас своя мотивація, але всіх працівників компанії об’єднує стійке бажання зберегти Нікополь, зробити усе від нас залежне, щоб місто жило. Що неможливо без підприємств, що працюють, та експорту за кордон.
Ще одна мотивація – наші клієнти. У лютому-березні ми отримували багато вдячних відгуків: «У вас в країні війна, але ви зуміли доставити вантаж? Вау, дякуємо», – часто писали нам клієнти.
Зараз війна, на жаль, певною мірою стала нашою рутиною. Традиційні логістичні маршрути зазнали змін. Весь морський експорт та імпорт йде через європейські країни. Географію портів ми розширили завдяки таким країнам, як Польща, Нідерланди. Якщо є термінове замовлення невеликого обсягу, ми інколи послуговуємося авіаперевезенням. Вартість доставлення зросла майже вдвічі через здорожчання пального, додаткове транспортне плече до європейських портів. Але строк доставлення не змінився.
Як і раніше, ми робимо все, щоб відповідати репутації якісного виробника та надійного постачальника. Попри війну, попри обстріли нашого рідного міста. Нам вдається розв’язувати логістичні питання, завдяки чому ми продовжуємо отримувати нові замовлення.
Звісно, нам легше це робити, ніж колегам з галузі чорної металургії, де вироблена продукція налічує сотні тисяч тонн, хоча і вони знаходять шляхи.
Думаю, висловлю нашу спільну думку – для всіх виробників, чи то металургів, аграріїв, чи харчової промисловості, дуже важливо, аби почали працювати українські порти для імпорту сировини та експорту готових товарів. Сподіваємося, найближчим часом так і станеться, і Україні вдасться зберегти свою промисловість»
