Кожна людина – це Всесвіт. А коли людина помирає, зникає цілий світ. Це правда. Але правда й те, що людина живе стільки, скільки про неї пам’ятають… І ще – можна спробувати підхопити та зберегти світло, яке вона несла… Про вбитого у Нікополі 30-річного лікаря Олександра Баранова раніше вже написано багато добрих спогадів. Адже він був не тільки професіоналом своєї справи, а й гарною людиною.
Але мало хто знає про його велику мрію, про його зворушливий проєкт, який Олександр натхненно реалізовував разом із дружиною. У молодої пари були грандіозні плани, але російський снаряд обірвав політ одного із подружжя…
Писати про це дуже боляче. А ще боляче усвідомлювати – яку людину втратив Нікополь.
Дружина вбитого у Нікополі лікаря розповіла про їх спільний зворушливий проєкт
Вбитий росіянами сімейний лікар Олександр Баранов разом із дружиною створювали дитячі казки. У них був спільний проєкт @kazka_ukraine. Вони встигли зробити досить багато для його реалізації. І прихильникам здавалося, що над проєктом працює ціла команда людей. Насправді ж їх було лише двоє. А тепер Ірина залишилася сама.
Про це молода жінка розповіла на сторінці проєкту @kazka_ukraine в Інстаграмі.
Не таким чином повинно було відбутися знайомство з засновником проєкту @kazka_ukraine Барановим Олександром, – каже Ірина
Олександр Баранов
Вона розповіла, що перший допис на їх сторінці з’явився 6 березня 2023 року, буквально через декілька годин після виникнення ідеї створити дитячий простір з казками.
Ми з чоловіком їхали на дачу за місто після буденного робочого дня, щоб вночі не думати про те, що по нам прилетить снаряд. Усі дні до цього здавалися монотонними, оскільки постійні обстріли міста змінювали настрій, – пригадала Ірина той період
А далі була публікація, текст, ілюстрація. І авторів одразу підтримали незнайомі люди, при тому що в них навіть ще не було казок. Це дало Олександру та Ірині віру в проєкт і в себе. Так все і почалося..
Вранці ми йшли працювати лікарями в амбулаторії, а вночі створювали казки
Вранці ми йшли працювати лікарями в амбулаторії, а вночі створювали казки. Кожного дня до двох-трьох годин ночі ми працювали над проєктом, даруючи безкоштовні казки для малят. Ми поринали в цей світ. За рік життя на дачі ми змогли створити і випустити книгу «Історії кролика» та розмальовку «Морські мешканці» для дітей. Ми змогли зробити індивідуальні книги для діток і створити багато мультяшних ілюстрацій, – розповіла Ірина
Вона каже, що з часом Нікополь звик жити під обстрілами. І подружжя повернулося додому у вересні 2024 року.
Цей проєкт став для нас надією, і ми почали працювати над ним активніше. Багато чого вивчали нового, почали створювати аудіоказки, анімувати персонажів та пробувати інші стилі, – каже жінка
А з 2024 року цей проєкт став для них ще ріднішим, адже пара чекала на дитину.
Більшість казок виходила вночі, бо це був вільний час від роботи. З народженням донечки чоловік почав створювати казки з відповідями для маленьких “чомучок”. Він зробив самостійно сайт і налаштував так, щоб ви мали змогу отримувати безкоштовні персональні казки в директ. А я повністю зайнялася дитиною, – розповіла Ірина
Вона підкреслює, що над @kazka_ukraine працювало лише дві людини.
Багато хто думав, що в нас ціла команда професіоналів, – зазначає Ірина
У Олександра залишилася двомісячна донечка
11.11.24 російським снарядом на робочому місці амбулаторії 2, міста Нікополь було вбито Олександра Баранова.
Одного з найкращих лікарів міста, люблячого чоловіка, батька і засновника проєкту, на якому трималися всі складники. В тому числі й наше життя, – написала Ірина
Вона просить підтримати їх з чоловіком про проєкт, придбавши створену ними продукцію на сайті або написавши у директ на сторінці
Скрін з сайту-магазину казок Олександра і Ірини
Ірина обіцяє, що створення казок для діток продовжиться. Вона каже, що дуже постарається, «оскільки саме дітки є продовженням нашого життя».
Nikopolnews готує інтерв’ю з Іриною, в якому ми детальніше розкажемо про проєкт Ірини та її чоловіка Олександра. І, можливо, хоча б трошечки допоможемо, аби їх справа жила.
Ще новини Нікополя: «Ставлять на лавочку пакетик, бо вже знають, що я тут живу»: непомітні волонтери Нікополя – хто вони
