[:ru]Женщины Никополя и окрестностей: помещица Ангелина Григорьевна Нечаева[:ua]Жінки Нікополя і околиць: поміщиця Ангеліна Григорівна Нечаєва[:]

Первый рассказ будет об Ангелине Григорьевне Нечаевой (она же Августина Генриховна Миллер), которая попала в наши края после замужества. Проживала в селе Лукиевка (ныне территория Никопольского района). Семья помещиков Нечаевых примечательна тем, что собрала большую коллекцию предметов искусства. Многие из них сегодня находятся в Никопольском краеведческом музее.

Nikopolnews предлагает вашему вниманию материал об Ангелине Григорьевне Нечаевой, подготовленный сотрудником музея Игорем Анцышкиным:

Она была помещицей, она была торговкой, она была баронессой, она была матерью, она была женой, но прежде всего она была женщиной. Женщиной, на хрупких плечах которой лежало все – и села с крепостными крестьянами, и заключение контрактов на торговлю шерстью, и смерть детей, и постоянные отлучки мужа, и забота о единственном сыне. Она упорно тянула все эти тяготы, ибо она была АНГЕЛИНА ГРИГОРЬЕВНА НЕЧАЕВА.

Хотя на самом деле она была не Ангелиной, не Нечаевой, и не Григорьевной. Ее звали Августина Генриховна Миллер. А вот ее отец Миллер фон Ревенштейн действительно был барон. Он имел земли в Бессарабии, но рано ушел из жизни. Оставив троих детей – Августину, Фани и их старшего брата Иосифа.

Брат постарался поскорее устроить брак своих сестер. В ноябре 1827 г., брат благословляет брак сестры с Глебом Васильевичем Нечаевым. Нечаевы – это старинный украинский дворянский род. Они ведут свои корни от черниговских князей. Во время оккупации запорожских земель Василий Нечаев, как офицер российской армии, вместе с братьями в 1775 г. получает землю на Екатеринославщине. Он отдает сына Глеба учиться в Харьковский университет. Однако, когда отец умирает в 1821 г., Глебу приходиться из-за хозяйства бросить учебу. Вскоре уходит из жизни его мать. Обширному поместью нужна хозяйка. Во время поездки по торговым делам в Одессу он знакомится с Иосифом Миллером и тот предлагает Глебу жениться на его сестре. Подумав, Нечаев дает согласие.

Августине тоже надоело жить приживалкой у брата, и она с радостью соглашается. Она переходит в православие и становится Ангелиной. Свадьбу сыграли в Одессе, и счастливые молодожены отбыли к себе в село Лукиевку, где была главная усадьба. Но еще года два шла переписка с Миллером, который как опекун своей сестры не хотел отдавать полностью приданое, и только через суд Нечаев добился выплаты ему всех денег. Ловкому Иосифу удается избавиться и от второй сестры. Фанни выдают замуж тоже за екатеринославского помещика Яновского.

А деньги нужны были Глебу на прогрессивный экономический прожект – разведение овец-мериносов в никопольских степях. Со временем дело пошло, но таких сильных прибылей как он ожидал шерсть не принесла, хотя в убытке он не оставался.

В целом его ждало разочарование от брака с Ангелиной. Как и Ангелину от мужа. У них родилось трое детей. Выжил один – Андрей, родившийся в 1835 г. Кстати, сестра Фанни родила Яновскому 7 детей, и все умерли. Эпидемии оспы, холеры и даже чумы волнами прокатывались по украинским степям. Поэтому так много места в переписке Ангелины занимают рецепты лечебных декоктов.

А переписку она вела обширную и, главным образом, с мужем. Тесно ему было в родной Лукиевке. Хозяйствовать было скучно. Поэтому почти все время он проводил в губернском центре, где вращался в дворянском обществе. О жене вспоминал лишь тогда, когда кончались деньги. Несколько раз Глеба избирали предводителем уездного екатеринославского дворянства и нужно было соответствовать. Плюс Нечаев выбрасывал большие деньги на различные картины, скульптуры, гравюры, саксонский и английский фарфор, которые отсылал в поместье для украшения.

А Ангелина крутилась как белка в колесе. Собрать пшеницу, выгодно продать ее в Никополе. Провести стрижку овец и отправить шерсть концессионеру в Одессу для продажи за границу. Купить еще несколько крепостных. Наказать девку за амуры с конюхом. Найти Андрюше хорошего учителя, а не полупьяного дьячка из церкви Бориса и Глеба. Ее письма неизменно начинались фразой  Mon sher ami! Мой дорогой друг. А дальше она выливала на мужа ушат хозяйственных проблем, по причине которых отсылка денег ему задерживается. Иногда в минуту волнения она писала письма на французском языке.

Поэтому в 1847 г. Ангелина с облегчением вздохнула. Она уехала с сыном в Одессу. Андрюше надо было получить приличное образование. Она записала его в гимназию при Ришальевском лицее, на домашнее обучение. Она не хотела, чтобы ее сын, наследник князей и баронов общался – фи, какой моветон!, с детьми купцов и маклеров. Но учителя, как и в наше время, брали за индивидуальное обучение хорошие деньги. Финансовой основой должна была стать продажа шерсти. Но когда спрос на нее падал или качество было плохим, Ангелина с мстительным удовольствием писала письма дорогому другу с требованием выслать денег. Тому волей-неволей приходилось окунаться в хозяйственные проблемы. Кстати, стоило Ангелине уехать из Лукиевки, как крестьяне начали волнения и поставили вопрос руба – отчего это они крепостные, а не вольные? Ответ давал им становой пристав с помощью розг и кнутов. Это к тому, что Ангелина своей маленькой баронской ручкой держала подданных в полном повиновении.

Как бы там ни было, судьбу единственного сына она устроила. В 1851 г. Андрей закончил гимназию. Уже отроком самостоятельно поступил в школу гвардейских подпрапорщиков. Сделал блестящую карьеру – уже в 1864 г. стал гвардейским полковником и женился на княгине Вяземской.

Ангелина доживала свой век в Лукиевке. Она со слезами на глазах читала письма сына и радовалась его успехам. Глеб тоже стал чаще бывать дома, чем на выезде. Чтобы сын не ударил в грязь перед родственниками жены, супруги решили перестроить поместье и на полученные после реформы 1861 г. деньги за выкупленную крестьянами землю разбить в Лукиевке роскошный английский сад с прудами и лебедями.

Ангелина Григорьевна не дожила до воплощения проекта в жизнь. И хоть год ее смерти неизвестен, зато известно, что похоронили баронессу в ставшей для нее родной Лукиевке. Сейчас ее наследники, тоже бароны Боссе, живут в далекой Нормандии, но наши степи не забывают.[:ua]До Міжнародного жіночого дня 8 березня Нікопольський краєзнавчий музей підготував серію публікацій про представниць прекрасної половини людства, які проживали в різний час у Нікополі або його околицях, і чиї імена зберегла історія.

Перша розповідь буде про Ангеліну Григорівну Нечаєву (вона ж Августина Генріхівна Міллер), яка потрапила в наші краї після заміжжя. Проживала у селі Лукіївка (нині територія Нікопольського району). Родина поміщиків Нечаєвих примітна тим, що зібрала велику колекцію предметів мистецтва. Багато речей сьогодні перебувають у Нікопольському краєзнавчому музеї.

Nikopolnews пропонує вашій увазі матеріал про Ангеліну Григорівну Нечаєву, підготовлений співробітником музею Ігорем Анцишкіним:

Вона була поміщиця, вона була торговкою, вона була баронесою, вона була матір’ю, вона була дружиною, але перш за все вона була жінкою. Жінкою, на тендітних плечах якої лежало все – і села з кріпаками, і укладання контрактів на торгівлю вовною, і смерть дітей, і постійні відлучки чоловіка, і турбота про єдиного сина. Вона вперто тягнула всі ці труднощі, бо вона була АНГЕЛІНА ГРИГОРІВНА НЕЧАЄВА.

Хоча насправді вона була не Ангеліною, не Нечаєвою, і не Григорівною. Її звали Августина Генріхівна Міллер. А от її батько Міллер фон Ревенштейн дійсно був барон. Він мав землі в Бессарабії, але рано пішов з життя. Залишивши трьох дітей – Августину, Фані і їх старшого брата Йосипа.

Брат постарався скоріше влаштувати шлюб своїх сестер. У листопаді 1827 р. брат благословляє шлюб сестри з Глібом Васильовичем Нечаєвим. Нечаєвы – це старовинний український дворянський рід. Вони ведуть свої коріння від чернігівських князів. Під час окупації запорозьких земель Василь Нечаєв, як офіцер російської армії, разом з братами у 1775 р. отримує землю на Катеринославщині. Він віддає сина Гліба вчитися в Харківський університет. Однак, коли батько помирає у 1821 р., Глібу доводитися через господарство кинути навчання. Незабаром йде з життя його мати. Великому маєтку потрібна господиня. Під час поїздки по торгових справах в Одесу він знайомиться з Йосипом Міллером і той пропонує Глібу одружитися на його сестрі. Подумавши, Нечаєв дає згоду.

Августині теж набридло жити біля брата, і вона з радістю погоджується. Вона переходить у православ’я і стає Ангеліною. Весілля зіграли в Одесі, і щасливі молодята відбули до себе в село Лукієвку, де була головна садиба. Але ще два роки точилася переписка з Міллером, який як опікун своєї сестри не хотів віддавати повністю придане, і тільки через суд Нечаєв домігся виплати йому всіх грошей. Спритному Йосипу вдається позбутися і другої сестри. Фанні видають заміж теж за катеринославського поміщика Яновського.

А гроші потрібні були Глібу на прогресивний економічний прожект – розведення овець-мериносів у нікопольських степах. З часом справа пішла, але таких сильних прибутків як він очікував шерсть не принесла, хоча в збитку він не залишався.

В цілому його чекало розчарування від шлюбу з Ангеліною. Як і Ангеліну від чоловіка. У них народилося троє дітей. Вижив один – Андрій, народився в 1835 р. До речі, сестра Фанні народила Яновському 7 дітей, і всі померли. Епідемії віспи, холери і навіть чуми хвилями прокочувалися українськими степами. Тому так багато місця в листуванні Ангеліни займають рецепти лікувальних декоктів.

А вона вела жваве листування і, головним чином, з чоловіком. Тісно йому було в рідній Лукієвці. Господарювати було нудно. Тому майже весь час він проводив у губернському центрі, де обертався в дворянському суспільстві. Про дружину згадував лише тоді, коли закінчувалися гроші. Кілька разів Гліба обирали предводителем повітового катеринославського дворянства і треба було “тримати марку”. Плюс Нечаєв витрачав великі гроші на різні картини, скульптури, гравюри, саксонський і англійський фарфор, які посилав до маєтку для прикраси.

А Ангеліна крутилася як білка в колесі. Зібрати пшеницю, вигідно продати її у Нікополі. Провести стрижку овець і відправити шерсть концесіонеру в Одесу для продажу за кордон. Купити ще кілька кріпаків. Покарати дівку за амури з конюхом. Знайти Андрійкові хорошого вчителя, а не напівп’яного дяка з церкви Бориса і Гліба. Її листи незмінно починалися фразою Mon sher ami! Мій дорогий друже. А далі вона виливала на чоловіка відро господарських проблем, з причини яких відсилання грошей йому затримується. Іноді  вона писала листи французькою мовою.

Тому в 1847 р. Ангеліна з полегшенням зітхнула. Вона поїхала з сином в Одесу. Андрійкові треба було отримати пристойну освіту. Вона записала його в гімназію при Ришальевском ліцеї, на домашнє навчання. Вона не хотіла, щоб її син, спадкоємець князів і баронів спілкувався – фі, який моветон!, з дітьми купців і маклерів. Але вчителі, як і в наш час, брали за індивідуальне навчання хороші гроші. Фінансовою основою мала стати продаж вовни. Але коли попит на неї падав або якість було поганою, Ангеліна з мстивим задоволенням писала листа “дорогому другу” з вимогою вислати грошей. Чоловікові волею-неволею доводилося занурюватися в господарські проблеми. До речі, варто було Ангеліні виїхати з Лукієвки, як селяни почали хвилювання і поставили питання руба – чому це вони раби, а не вільні? Відповідь давав їм становий пристав з допомогою різок та батогів. Це до того, що Ангеліна своєї маленької баронської ручкою тримала підданих в повній покорі.

Як би там не було, долю єдиного сина вона влаштувала. У 1851 р. Андрій закінчив гімназію. Вже юнаком самостійно вступив до школи гвардійських подпрапорщиков. Зробив блискучу кар’єру – вже в 1864 р. став гвардійським полковником і одружився на княгині Вяземський.

Ангеліна доживала свій вік у Лукієвці. Вона зі сльозами на очах читала листи сина і раділа його успіхам. Гліб теж став частіше бувати вдома, ніж на виїзді. Щоб син не зганьбився перед родичами дружини, Нечаєви вирішили перебудувати маєток і на отримані після реформи 1861 р. гроші за викуплену селянами землю розбити в Лукієвці розкішний англійський сад зі ставками і лебедями.

Ангеліна Григорівна не дожила до втілення проекту в життя. І хоч рік її смерті невідомий, зате відомо, що поховали баронесу у Лукієвці, що стала для неї рідною. Зараз її спадкоємці, теж барони Боссе, живуть в далекій Нормандії, але наші степи не забувають.[:]