[:ru]Женщины Никополя: Ольга Уильямс – изобретательница [:ua]Жінки Нікополя: Ольга Вільямс – винахідниця[:]

Очередной выпуск посвящен Ольге Уильямс, которая родилась в Варшаве, но судьба связала ее жизнь с Никополем, а именно с Южнотрубным заводом.

Материал под названием «От Коминтерна до науки» подготовлен по материалам сотрудников музея Н.П.Жуковского, И.В.Анцишкина, журналиста Э.Фатеева и открытых источников в интернете.

Бельгия, зима 1935 года. Тюремная стража открывает ворота полицейскому автомобилю, в котором привезли новую осужденную – невысокую молодую брюнетку, одетую в неброскую одежду. Начальник тюремной канцелярии, приняв документы, констатирует про себя: «Опасная женщина. Уже второй раз судом осуждена за коммунистическую пропаганду среди польских горняков, работающих на бельгийских шахтах».

Этот момент для Ольги Уильямс, а так звали узницу, стал переломным в ее жизни. Она родилась в 1911 г. в бедной многодетной семье в Варшаве. Детские годы пролетели в период Первой мировой войны и становления (провозглашенной в ноябре 1918 г.) независимой Речи Посполитой Второй. Одаренная девушка давала платные уроки молодым недоросткам из богатых семей и сама смогла закончить среднюю школу.

В послевоенной Польше царил хаос, активные партизанские действия вели коммунистические отряды. Порядок железной рукой навел маршал Йозеф Пилсудский. Вот против его режима и выступила 16-летняя Ольга Уильямс. Она распространяла листовки и прокламации с антиправительственными призывами. И уже в 1928 г. польская дефензива (госбезопасность) отправила ее за решетку. В 1930 году, после освобождения, Ольга уехала в Бельгию на заработки и продолжения обучения. Но учиться ей не довелось, пришлось зарабатывать на жизнь. Уильямс вступила в компартию Бельгии и участвовала в рабочем движении. Как следствие – в 1933 г. во время всеобщей забастовки горняков состоялся первый арест, суд и тюрьма, после еще одной забастовочной акции в начале 1935 г. – второй арест, снова суд и тюрьма.

Руководство компартии Бельгии в октябре 1935 г. тайными путями переправило в СССР выпущенную на свободу Уильямс.

По путевке Коминтерна в ноябре того же года она поступила в Днепропетровский металлургический институт, который отлично окончила через пять лет. Молодая специалистка получила распределение в Никополь – на Южнотрубный завод. Здесь для нее началась новая жизнь – и как инженера-металоведа, и личная. Она вышла замуж за товарища по работе Александра Дергача. В совместной супружеской жизни, которая продолжалась много десятилетий, они родили и воспитали троих детей.

В военные годы молодой инженер, работала в центральной лаборатории Новотрубного завода в должности инженера, старшего инженера, руководителя группы.

В 1941 году Ольга Станиславовна вместе с заводом была эвакуирована в г. Первоуральск, где впоследствии был создан Первоуральский Новотрубный завод. Там в военные годы она принимала активное участие в разработке и исследовании новых сталей и труб специального назначения, которые использовали для стволов разных орудий, танков и другой техники. Ей неоднократно по поручению директора завода Тихонова Н.А., впоследствии Председателя Совета министров СССР, приходилось в суровые уральские морозы ездить в командировки на машиностроительные заводы, где она успешно отстаивала высокое качество продукции завода. Стремясь к новым знаниям, будучи на Урале в эвакуации, Ольга Станиславовна единственная с завода поступила в аспирантуру при Днепропетровском металлургическом институте, который на время войны был эвакуирован в м. Свердловск, после тяжелого рабочего дня на электричках ездила в институт, сдавала экзамены, ставила эксперименты.

В апреле 1946 г. Уильямс вернулась на Южнотрубный завод старшим инженером. В 1953 г. она была назначена начальником металографічної лаборатории металловедения и термообработки и занимала эту должность до выхода на пенсию в 1986 г.

Весь период работы характеризовался непрерывным и тщательным изучением технологии производства труб различного сортамента и типоразмеров, результаты ее поисков имели огромное значение в масштабах всей трубной промышленности СССР. Это было воплощено в сотнях научно-исследовательских разработок. В апреле 1961 г. Ольга Станиславовна Уильямс стала лауреатом Ленинской премии. Работа в теоретической сфере, подтвержденная практическими положительными результатами, легла в основу ее кандидатской диссертации, которую Вильямс успешно защитила в 1965 году, став первой женщиной – кандидатом технических наук не только на Южнотрубном заводе, но и в Никополе.

Решая вопрос трубного производства, Ольга Станиславовна лично зарегистрировала 18 изобретений и внесла более 100 рационализаторских предложений.

Она навсегда покинула мир эпохи стали в 2003 году.

[:ua]Nikopolnews продовжує серію публікацій до Міжнародного жіночого дня. Джерело матеріалів: Нікопольський краєзнавчий музей.

Черговий випуск присвячений Ользі Вільямс, яка народилася у Варшаві, але доля пов’язала її життя із Нікополем, а саме із Південнотрубним заводом.

Матеріал під назвою «Від Комінтерну – до науки» підготовлено за матеріалами співробітників музею М.П.Жуковського, І.В.Анцишкіна, журналіста Е.Фатєєва і відкритих джерел в інтернеті.

Бельгія, зима 1935 року. Тюремна варта відкриває ворота поліцейському автомобілю, в якому привезли нову засуджену – невисоку молоду брюнетку, одягнену в непомітний одяг. Начальник тюремної канцелярії, прийнявши документи, констатує про себе: «Небезпечна жінка. Вже другий раз судом засуджена за комуністичну пропаганду серед польських гірників, що працюють на бельгійських шахтах».

Цей момент для Ольги Вільямс, а так звали ув’язнену, став переломним в її житті. Вона народилася в 1911 р. в бідній багатодітній сім’ї у Варшаві. Дитячі роки пролетіли в період Першої світової війни і становлення (проголошеної в листопаді 1918 р.) незалежної Речі Посполитої Другої. Обдарована дівчина давала платні уроки молодим недоросткам з багатих сімей, і сама змогла закінчити середню школу.

У післявоєнній Польщі панував хаос, активні партизанські дії вели комуністичні загони. Порядок залізною рукою навів маршал Йозеф Пілсудський. Ось проти його режиму і виступила 16-річна Ольга Вільямс. Вона поширювала листівки і прокламації з антиурядовими закликами. І вже в 1928 р. польська дефензива (держбезпека) відправила її за грати. У 1930 році, після звільнення Ольга виїхала до Бельгії на заробітки і продовження навчання. Але вчитися їй не довелося, довелося заробляти на життя. Вільямс вступила в компартію Бельгії і брала участь в робочому русі. Як наслідок – в 1933 р. під час загального страйку гірників відбувся перший арешт, суд і в’язниця, після ще однієї страйкової акції на початку 1935 р. – другий арешт, знову суд і в’язниця.

Керівництво компартії Бельгії в жовтні 1935 р. таємними шляхами переправило в СРСР випущену на свободу Вільямс.

За путівкою Комінтерну в листопаді того ж року вона вступила до Дніпропетровського металургійного інституту, який відмінно закінчила через п’ять років. Молода спеціалістка отримала розподіл в Нікополь – на Південнотрубний завод. Тут для неї почалося нове життя – і як інженера-металознавця, і особисте. Вона вийшла заміж за товариша по роботі Олександра Дергача. У сумісному подружньому житті, що тривало багато десятиліть, вони народили і виховали трьох дітей.

У воєнні роки молодий інженер працювала в центральній лабораторії Новотрубного заводу на посаді інженера, старшого інженера, керівника групи.

У 1941 році Ольга Станіславівна разом із заводом була евакуйована до м. Первоуральск, де згодом був створений Первоуральський Новотрубний завод. Там у суворі воєнні роки вона брала активну участь в розробці та дослідженні нових сталей і труб спеціального призначення, які використовували для стовбурів різних знарядь, танків та іншої техніки. Їй неодноразово за дорученням директора заводу Тихонова Н.А., згодом Голови Ради міністрів СРСР, доводилося в суворі уральські морози їздити у відрядження на машинобудівні заводи, де вона успішно відстоювала високу якість продукції заводу. Прагнучи до нових знань, будучи на Уралі в евакуації, Ольга Станіславівна єдина з заводу вступила до аспірантури при Дніпропетровському металургійному інституті, який на час війни був евакуйований у м. Свердловськ, після важкого робочого дня на електричках їздила в інститут, здавала іспити, ставила експерименти.

У квітні 1946 р. Вільямс повернулася на Південнотрубний завод старшим інженером. У 1953 р. вона була призначена начальником металографічної лабораторії металознавства і термообробки й посідала цю посаду до виходу на пенсію в 1986 р.

Весь період роботи характеризувався невпинним і ретельним вивченням технології виробництва труб різного сортаменту і типорозмірів, результати якого мали величезне значення в масштабах всієї трубної промисловості СРСР. Це було втілено в сотнях науково-дослідних розробок. У квітні 1961 р. Ольга Станіславівна Вільямс стала лауреатом Ленінської премії. Робота в теоретичній сфері, підтверджена практичними позитивними результатами, лягла в основу її кандидатської дисертації, яку Вільямса успішно захистила в 1965 році, ставши першою жінкою – кандидатом технічних наук не тільки на Південнотрубному заводі, але й у Нікополі.

Вирішуючи питання трубного виробництва, Ольга Станіславівна особисто зареєструвала 18 винаходів і внесла більше 100 раціоналізаторських пропозицій.

Вона назавжди покинула світ епохи сталі в 2003 році.

[:]