Жінки Нікополя: Ольга Вільямс – винахідниця

Nikopolnews продовжує серію публікацій до Міжнародного жіночого дня. Джерело матеріалів: Нікопольський краєзнавчий музей.

Черговий випуск присвячений Ользі Вільямс, яка народилася у Варшаві, але доля пов’язала її життя із Нікополем, а саме із Південнотрубним заводом.

Матеріал під назвою «Від Комінтерну – до науки» підготовлено за матеріалами співробітників музею М.П.Жуковського, І.В.Анцишкіна, журналіста Е.Фатєєва і відкритих джерел в інтернеті.

Бельгія, зима 1935 року. Тюремна варта відкриває ворота поліцейському автомобілю, в якому привезли нову засуджену – невисоку молоду брюнетку, одягнену в непомітний одяг. Начальник тюремної канцелярії, прийнявши документи, констатує про себе: «Небезпечна жінка. Вже другий раз судом засуджена за комуністичну пропаганду серед польських гірників, що працюють на бельгійських шахтах».

Цей момент для Ольги Вільямс, а так звали ув’язнену, став переломним в її житті. Вона народилася в 1911 р. в бідній багатодітній сім’ї у Варшаві. Дитячі роки пролетіли в період Першої світової війни і становлення (проголошеної в листопаді 1918 р.) незалежної Речі Посполитої Другої. Обдарована дівчина давала платні уроки молодим недоросткам з багатих сімей, і сама змогла закінчити середню школу.

У післявоєнній Польщі панував хаос, активні партизанські дії вели комуністичні загони. Порядок залізною рукою навів маршал Йозеф Пілсудський. Ось проти його режиму і виступила 16-річна Ольга Вільямс. Вона поширювала листівки і прокламації з антиурядовими закликами. І вже в 1928 р. польська дефензива (держбезпека) відправила її за грати. У 1930 році, після звільнення Ольга виїхала до Бельгії на заробітки і продовження навчання. Але вчитися їй не довелося, довелося заробляти на життя. Вільямс вступила в компартію Бельгії і брала участь в робочому русі. Як наслідок – в 1933 р. під час загального страйку гірників відбувся перший арешт, суд і в’язниця, після ще однієї страйкової акції на початку 1935 р. – другий арешт, знову суд і в’язниця.

Керівництво компартії Бельгії в жовтні 1935 р. таємними шляхами переправило в СРСР випущену на свободу Вільямс.

За путівкою Комінтерну в листопаді того ж року вона вступила до Дніпропетровського металургійного інституту, який відмінно закінчила через п’ять років. Молода спеціалістка отримала розподіл в Нікополь – на Південнотрубний завод. Тут для неї почалося нове життя – і як інженера-металознавця, і особисте. Вона вийшла заміж за товариша по роботі Олександра Дергача. У сумісному подружньому житті, що тривало багато десятиліть, вони народили і виховали трьох дітей.

У воєнні роки молодий інженер працювала в центральній лабораторії Новотрубного заводу на посаді інженера, старшого інженера, керівника групи.

У 1941 році Ольга Станіславівна разом із заводом була евакуйована до м. Первоуральск, де згодом був створений Первоуральський Новотрубний завод. Там у суворі воєнні роки вона брала активну участь в розробці та дослідженні нових сталей і труб спеціального призначення, які використовували для стовбурів різних знарядь, танків та іншої техніки. Їй неодноразово за дорученням директора заводу Тихонова Н.А., згодом Голови Ради міністрів СРСР, доводилося в суворі уральські морози їздити у відрядження на машинобудівні заводи, де вона успішно відстоювала високу якість продукції заводу. Прагнучи до нових знань, будучи на Уралі в евакуації, Ольга Станіславівна єдина з заводу вступила до аспірантури при Дніпропетровському металургійному інституті, який на час війни був евакуйований у м. Свердловськ, після важкого робочого дня на електричках їздила в інститут, здавала іспити, ставила експерименти.

У квітні 1946 р. Вільямс повернулася на Південнотрубний завод старшим інженером. У 1953 р. вона була призначена начальником металографічної лабораторії металознавства і термообробки й посідала цю посаду до виходу на пенсію в 1986 р.

Весь період роботи характеризувався невпинним і ретельним вивченням технології виробництва труб різного сортаменту і типорозмірів, результати якого мали величезне значення в масштабах всієї трубної промисловості СРСР. Це було втілено в сотнях науково-дослідних розробок. У квітні 1961 р. Ольга Станіславівна Вільямс стала лауреатом Ленінської премії. Робота в теоретичній сфері, підтверджена практичними позитивними результатами, лягла в основу її кандидатської дисертації, яку Вільямса успішно захистила в 1965 році, ставши першою жінкою – кандидатом технічних наук не тільки на Південнотрубному заводі, але й у Нікополі.

Вирішуючи питання трубного виробництва, Ольга Станіславівна особисто зареєструвала 18 винаходів і внесла більше 100 раціоналізаторських пропозицій.

Вона назавжди покинула світ епохи сталі в 2003 році.

To Top