Жінки Нікополя: Валентина Скаржинська – доктор філософських наук (фото)

Мешканкою Нікополя Валентина Скаржинська була не так вже довго. Тут минуло лише кілька її дитячих років. Дуже рано вона «полетіла» з батьківського гнізда – будучи вундеркіндом, достроково стала студенткою. А потім почалася війна.

Біографічні відомості про цю непересічну жінку у різних джерелах дуже суперечливі. В рамках серії публікацій «Жінки Нікополя», приуроченої до 8 березня, Nikopolnews пропонує вашій увазі матеріал, підготовлений нікопольським істориком, співробітником Краєзнавчого музею Ігорем Анцишкіним.

Що ж пише автор про Валентині Данилівні Скаржинської?

“Валентина Данилівна Скаржинська народилася 1 липня 1926 року – в Куколівці Олександрійського району Кіровоградської області.

Батьки майбутнього доктора філософських наук Данило Федотович і Антоніна Григорівна Сперисенко (автор пише, що їх прізвище було Тітенко, але у всіх інших джерелах вони вказані саме як Сперисенко. Дівочим прізвищем матері син Валентини Андрій у передмові до своєї книги теж називає Сперисенко – від ред.) були вчителями однієї з шкіл на околиці Олександрії. З ранку до вечора – робота. Два сини і три дочки вчителів батьківською увагою були не розпещені. У 30-ті роки народного вчителя Данила Сперисенко призначили директором школи в Кам’янці Черкаської області. А потім сім’я переїхала в Нікополь.

За роботу в нікопольському освіту Антоніна Григорівна Сперисенко у вересні 1940 р. отримала звання заслуженого вчителя УРСР. Її чоловік теж отримав це звання. У той час це був феномен.

Валя осягали науку з учнями різних класів. У вісім років з відмінним знанням навчального матеріалу дівчинка була прийнята в четвертий клас школи, що її образило – вона вважала, що її місце – у п’ятому. За рік Валентина закінчила відразу четвертий і п’ятий класи, які навчалися в різні зміни. Десятирічку вона пройшла у 12 з половиною років. Про здібну дівчинку в ті роки писала «Піонерська правда». Це додало їй впевненості в собі, і вона подала документи на вступ у Київський державний університет. У приймальній комісії столичного вузу над дівчинкою посміялися і порадили ще підрости, набратися сил. Але їй вдалося переконати самого ректора, і він дозволив їй здавати іспити відразу на три факультети – фізико-математичний, юридичний та історичний. На всі три факультети 14-річна Валентина була прийнята. Закінчити університет завадила війна.

На фронт Валя пішла в 15 років добровольцем, пред’явивши у військкоматі паспорт старшої сестри. Була медсестрою, виносила з поля бою поранених, переживала гіркі почуття під час вимушеного відступу.

«Тоді, щоб не впасти духом, ми дні і ночі читали вірші Симонова», – згадувала В. Скаржинська.

Незабаром її обрали комсоргом, а потім вона пішла вище по партійній лінії. Пішла на війну старшою медсестрою, а закінчила замполітом Політвідділу фронту по комсомольській роботі, капітаном. Нагороджена орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни ІІ ст., медаль «За визволення Белграда» та іншими нагородами.

Збереглося досить багато фронтових знімків Валентини Скаржинської. Вона була справжньою красунею

Під час війни Валентина приймала саме брала активну участь в порятунку поранених. Отримувала поранення і сама, але залишалася в строю, відмовляючись від госпіталізації, що, загалом-то, для фронтовиків було типовим явищем. Брала участь у боях на Північно-Західному, Другому Білоруському, Першому Українському фронтах, пройшла Україну, Польщу і дійшла до Берліна. Коли прийшов довгоочікуваний День Перемоги, Валентині Скаржинської було всього 19.

Вона стала начальником політвідділу Вищого Військового політичного училища м. Києва. Потім старший інструктор з політроботи при ЦК ВКП(б) (Москва), Кандидат філософських наук Інституту філософії і економіки АН СРСР, Заступник редактора видавництва “Соцегіз” та ст. викладач філософії Державного Університету р. в КНР Пекін (1955-1959р.р.). Зав. відділом філософії в Празі ЧССР (1960-1967р.р.) журналів “Проблеми світу і соціалізму”, “Питання філософії” та газетою ЦК КПЧ “Rude Pravo”. Слід зауважити, що журнал «Проблеми світу і соціалізму» був розвідувально-аналітичним відділом радянських спецслужб.

 

З 1967 по 1993р.р. – зав. кафедрою марксизму-ленінізму інституту філософії АН СРСР. Професор, Академік, Доктор філософських наук АН СРСР. Учасник “Гегелевских конгресів”, неодноразова Голова кінофестивалів у Карлових Варах ЧССР. Автор книг: “Роль праці у вихованні молоді”, “Звичайний ревізіонізм”, “Змова проти майбутнього”.

Зустрічалася і розмовляла з Фіделем Кастро, Жаном Маре, королевою Бельгії, Софі Лорен. Про Валентину Скаржинську знято кінофільм, написані вірші й оповідання.

Вийшла заміж, народила двох синів. Встигла все.

У 1984 р. Скаржинська приїжджала в Нікополь шукала могили своїх батьків. Міськком партії Нікополя поставив всіх на вуха, і могили були знайдені. Батьки померли через деякий час після війни. А їх донька пішла з життя 16 січня 1993 року після інфаркту. Похована в Підмосков’ї.

P. S. У біографії Скаржинської, написаній нею і знайденій в різних джерелах, занадто багато протиріч і неузгодженостей. Викликає подив – чому вона не була на похоронах батьків? Все стає на свої місця, якщо припустити, що філософ була одночасно і співробітником зовнішньої розвідки. А контакт з батьками, що були в окупації, керівництвом не вітався. І тільки вийшовши у відставку, Валентина Данилівна приїхала в Нікополь…”

To Top