В ексклюзивному матеріалі від журналістів The Wall Street Journal зібрані свідчення топменеджерів та співробітників станції про жахливі звірства окупантів на ЗАЕС. Журналісти зібрали свідчення тих, кому вдалося виїхати на підконтрольні Україні території та хто пережив жахи окупації. Говорять вони й про тих, хто досі в російському полоні, про місця утримання викрадених людей та умови, в яких вони перебувають.
Про знущання та катування українського персоналу ЗАЕС читайте в українському перекладі статті WSJ «Яма»: з української атомної електростанції з’явилися жахливі свідчення про російську окупацію».
Посилання на матеріал оприлюднив Енергоатом. Nikopolnews пропонує його вашій увазі.
Артилерійські обстріли навколо Запорізької АЕС неодноразово «відключали» її від електромережі, що загрожувало безпеці станції
Працівники, починаючи з генерального директора, стверджують, що їх викрадали і утримували в підземних камерах, піддаючи побиттю та тортурам; «дух деяких людей було зламано».
Запоріжжя, Україна. У капюшоні та наручниках Ігор Мурашов, генеральний директор найбільшої в Європі атомної електростанції, лежав на кам’яній підлозі підвалу-в’язниці, звинувачений людьми в масках у зраді росії. Він чув, як викрадачі допитували його шофера.
Охоронці, розмахуючи зброєю, наказали 46-річному пану Мурашову, який сім місяців очолював окуповану Запорізьку АЕС, стати перед об’єктивом відеокамери. Він пригадав, що один з охоронців сказав йому:
«Те, що ти зараз скажеш, визначить твою долю».
За словами пана Мурашова і більше десятка його підлеглих, що були опитані газетою The Wall Street Journal, росія, намагаючись взяти електростанцію під свій контроль і придушити політичне інакомислення, затримала та у багатьох випадках катувала сотні її працівників. Знущання почали з нижчого технічного та ремонтного персоналу. Відтоді вони дійшли до найвищого керівництва станції, включаючи пана Мурашова, якого затримали 30 вересня і звільнили минулого місяця завдяки лобіюванню Організації Об’єднаних Націй і президента Франції Еммануеля Макрона.
Зараз, знаходячись на підконтрольній Україні території, пан Мурашов та інші працівники атомної станції, які повернулися з інтернування, розповіли, що підрозділ фсб влаштував поблизу станції підземні в’язниці, де били затриманих працівників прикладами рушниць та кийками, стріляли їм в ноги та лікті, позбавляли їх їжі та прикріплювали електроди до вух та пальців.
Деяких з працівників утримували та катували у підземному об’єкті, який росіяни називали «Яма». За словами працівників станції підводний ремонтник Андрій Гончарук, який був побитий у цій в’язниці до стану коми, пізніше помер.
За словами пана Мурашова, його колег та Енергоатома, державної атомної енергетичної компанії України, минулого місяця окупанти забрали керівника служби інформаційних технологій станції Олега Костюкова з його робочого місця до іншої в’язниці та побили його.
За даними Енергоатома, понад 200 співробітників було затримано, і десятки все ще вважаються зниклими безвісти – цифри, про які раніше не повідомлялося.
«Вони кидають їх у в’язниці на кшталт «Ями», катують їх і дзвонять їхнім дружинам», – сказав пан Мурашов у своєму першому після звільнення інтерв’ю минулого місяця. «Вони вважають, що таким чином вони можуть змінити думку цих людей».
Колишній гендиректор Запорізької АЕС Ігор Мурашов
«Дух деяких людей було зламано, настільки сильно їх били», – додав Володимир Жайворонок, 49-річний підрядник станції, який розповів, що офіцери фсб неодноразово били його прикладами гвинтівок протягом 53 днів перебування у полоні. Під час інтерв’ю він показав, що у нього бракує нігтя. Він сказав, що його вирвали слідчі. Рани на його зап’ястях були перев’язані.
Звинувачення у катуваннях та знущаннях викликають нові занепокоєння щодо безпеки працівників, перед якими поставлене завдання: запобігти ядерній аварії, оскільки лінія фронту стає ближчою до станції. Ніколи раніше в історії жорстко регульованої ядерної галузі діюча електростанція не була окупована ворожою державою.
За даними Енергоатома більшість із 11 000 працівників виїхало, залишивши на станції «кістяк» персоналу з приблизно 3 000 осіб (станом на сьогодні в Енергодарі проживає близько 6750 працівників ЗАЕС, з них щодня на станцію на роботу приходять близько 1400 осіб – прим. Енергоатома).
Співробітників, які залишилися працювати, не випускають з міста, їхні мобільні телефони вилучають на контрольно-пропускних пунктах та обшукують на предмет зв’язку з українськими військовими або зовнішнім світом. Зв’язок для передачі даних між станцією та штаб-квартирою у Відні Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), ядерного регулюючого органу ООН, неодноразово переривався.
Згідно з дипломатичною депешею з обмеженим доступом, з якою ознайомилася газета WSJ, Міністерство закордонних справ України звернулося до офісу Генерального директора МАГАТЕ Рафаеля Гроссі з проханням допомогти звільнити утримуваний росією персонал українських електростанцій. Цей зниклий персонал був вивезений не тільки з Запорізької, але і з непрацюючої Чорнобильської електростанції, яку росія ненадовго окупувала протягом перших 36 днів війни.
МАГАТЕ, яке має чотирьох спостерігачів на майданчику станції, висловило занепокоєння щодо тиску, під яким перебуває персонал ЗАЕС, і допомогло добитися звільнення пана Мурашова. Воно не відповіло на запитання про звинувачення у тортурах.
«Як ви знаєте, питання персоналу є для мене одним із найважливіших», – сказав пан Гроссі журналістам у середу. За його словами, статус ув’язнених «є більш делікатним питанням, у якому, як ви знаєте, агентство, коли могло, зіграло свою роль».
Зустрііч керівника МАГАТЕ з путіним
Для росії атомна електростанція потужністю 6 ГВт є одним із найбільших трофеїв у війні, яка в іншому йшла із перемінним успіхом. Запорізька станція – один з останніх мегапроєктів радянського союзу, була центральним елементом цінної атомної технології імперії. Крім того, на розчарування москви, станція поступово ставала «прозахідною», працюючи із використанням комп’ютерних систем, профінансованих Європейським Союзом, і палива, поставленого компанією Westinghouse Electric Co., що базується в Пенсильванії.
Президент росії володимир путін одним розчерком пера змінив це 5 жовтня, підписавши указ про те, що Запорізька АЕС та всі її активи відтепер належать російському підприємству під назвою АТ «Експлуатуюча організація Запорізької АЕС».
Ані пресслужба кремля, ані фсб не відповіли на запити про коментарі. Представник російського державного ядерного підприємства Росатом заявив, що до обов’язків АТ «входить здійснення нагляду за надійною експлуатацією енергоблоків станції із наданням абсолютного та безумовного пріоритету правилам безпеки».
Газета WSJ почула від перших вуст розповіді топменеджерів, співробітників, які все ще працюють на станції, а також тих, кому вдалося прослизнути через десятки російських блокпостів між Енергодаром та неокупованою Україною, які розповіли про затримання, тортури та погрози примусити працювати на російську державну атомну компанію. У деяких з них на тілі були помітні синці та рвані рани, які, за їхніми словами, були нанесені російськими слідчими в імпровізованих в’язницях. Журналісти також переглянули фото, зроблені крадькома всередині станції, і почули телефонні розмови між російськими офіцерами, які, за словами Головного управління розвідки Міноборони України, були перехоплені.
Керівник НАЕК «Енергоатом» Петро Котін заявив, що посадові особи Росатому прямо не були причетні до затримань працівників, але могли їм казати: «Якщо ви не хочете приєднатися до нас – йдіть зі станції, але ми не можемо бути впевнені, що на вулиці з вами не станеться нічого жахливого».
Серед затриманих працівників – деякі з найвищого керівництва АЕС: Валерій Мартинюк, заступник генерального директора пана Мурашова з персоналу, та Олег Ошека, помічник генерального директора станції. Серед сотень інших затриманих – офісні працівники, інженери електротехнічного цеху та підрядники.
«Хтось просто не з’являвся на роботу, наприклад. Сусіди казали: «Його викрали з квартири», – розповідає начальник експлуатаційного підрозділу ЗАЕС Олег Дудар, який у серпні втік, щоб не потрапити в тюрму. «Ті люди поверталися побитими, тремтіли, а деякі досі вважаються зниклими безвісти».
Підземні в’язниці – жахливі свідчення про звірства окупантів на ЗАЕС
Працівники атомної станції кажуть, що російські військові перетворили українські об’єкти на тимчасові в’язниці, де утримуються й у багатьох випадках піддаються тортурам сотні людей.
Активні бойові дії наближаються до АЕС та до Енергодару, міста-супутника робітників станції. І АЕС, і місто знаходяться в чотирьох годинах автомобільним транспортом від міста Херсона, з якого росіяни пішли минулого тижня. Жоден із реакторів зараз не виробляє ядерну енергію, але станції все ще потрібні насоси, вентилятори та комп’ютеризовані системи для охолодження відпрацьованого палива та видалення радіоактивних часток з повітря. Артилерійський вогонь навколо об’єкта неодноразово відключав АЕС від електромережі, що ставило під загрозу роботу цього обладнання і виконання відповідних операцій.
Мешканці кажуть, що в Енергодарі (назва міста означає «дар енергії»), більше немає стабільного електропостачання, тому атомники змушені готувати їжу на багаттях при температурах, близьких до замерзання. У магазинах і місцевій лікарні, персонал якої здебільшого втік, не вистачає їжі та медикаментів. Російські офіцери групами гуляють вулицями, п’ють у барах, які не закрились, і їздять на викрадених автомобілях, а солдати строкової служби в погано підібраній формі охороняють приблизно 30 блокпостів, встановлених для контролю над жителями.
«Люди, з якими я спілкувався, нажахані, залякані, морально виснажені, голодні, недосипають. Це погіршує рівень усвідомлення важливості безпеки у робочому середовищі», – каже Морган Д. Ліббі, службовець з нагляду за ядерними об’єктами в Excel Services Corp., що знаходиться в Роквіллі, штат Меріленд, який багато років працював на станціях у колишньому радянському союзі, у тому числі на ЗАЕС, і підтримує контакти з колишніми колегами там.
«Така поведінка прямо суперечить пактам, договорам і угодам МАГАТЕ».
Напередодні війни адміністративний персонал об’єкта, площа якого простягнулась на 250 акрів, перекладав технічну документацію з російської на українську. Невдовзі більшість із 15 українських реакторів працюватимуть на ядерному паливі компанії Westinghouse, яка зазвичай збирала паливні стрижні у прямокутні конструкції, але навчилася виготовляти їх у радянському стилі у шестикутній формі.
24 лютого, на восьмий день свого перебування на посаді генерального директора, пан Мурашов прокинувся від новин про вторгнення росії та помчав до підземного кризового центру станції.
Трохи більше ніж через тиждень він вийшов із бункера й побачив свій офіс, пронизаний кулями, дим, що клубочився над обвугленими уламками навчального центру, і тіло українського охоронця, вкрите ковдрою. Сотні російських солдатів прочісували стоянку персоналу, розбиваючи вікна та грабуючи речі з сидінь.
Снайпер на даху посвітив лазером йому в голову.
Наступного дня пана Мурашова викликав чоловік, який представився представником нової військово-цивільної адміністрації.
«Тепер ви – частина російської федерації», – сказав він, згадує пан Мурашов. «Відтепер ви працюватимете в Росатомі».
11 березня прибув чиновник Росатома на ім’я олег романенко і взяв підземний кризовий центр під свій контроль.
АЕС ще виробляла електроенергію для неокупованої України, проводячи ранкові селекторні наради з Києвом.
«Ми працюємо на Енергоатом, виробляємо електроенергію для України», – казав пан Мурашов на початку кожної наради.
Працівники АЕС, яких показали під час візиту експертної місії МАГАТЕ у вересні
Багато робітників, у тому числі носіїв російської мови, перейшли на українську мову і носили робочі перепустки з синьо-жовтими шнурками весь час на виду. Після того, як російські солдати позривали зі стін українські прапори, частина персоналу зберегла маленькі настільні прапорці.
Один день на тиждень жінки вдягали вишиванки – традиційні вишиті українські сорочки. Пан Мурашов розказав, що він почав використовувати кодовану мову, спілкуючись з Києвом, він казав «Доброго вечора» незалежно від часу доби, що означало, що представники Росатому знаходяться поруч і можуть почути сказане.
Призначений мер Енергодару андрій шевчик, колишній працівник станції, який народився в росії, почав тиснути на співробітників, щоб вони приєдналися до російського святкування дня перемоги 9 травня. За словами місцевих жителів, коли виявилось що охочих мало, у місто завезли переповнені автобуси із приїжджими, які радісно вигукували під гучномовці, з яких голосно кричали радянські пісні, на камери телевізійних груп російських каналів новин.
За два тижні у квартирі пана шевчика вибухнула бомба. Його довелося доставити літаком до Криму, де його помістили в реанімацію. Він вижив.
На першому поверсі конфіскованої будівлі головного відділку поліції Енергодару підрозділ фсб росії займався пошуком тих, хто заклав бомбу. На чолі з офіцером, який називав себе «Ваня-ловець», підрозділ шукав незгодних серед працівників станції та жителів. Слідчі змушували людей здавати свої телефони, які, за словами затриманих співробітників, військової розвідки України та Енергоатома, прискіпливо вивчались у пошуках підказок про політичні уподобання їх власників.
23 травня співробітники фсб прийшли до квартири ремонтника Сергія Швеця, який раніше приєднався до блокпоста нетривалої охорони міста. У телефонних дзвінках, перехоплених українською розвідкою, «Ловець» називав пана Швеця «ціллю». За словами пана Швеця, коли він підійшов до дверей, російські офіцери вистрілили в нього п’ять разів.
Пан Швець розказав, що «Ловець» відвідав його у лікарні, назвав його терористом і звинуватив ремонтника в причетності до вибуху бомби, в результаті якого мало не загинув мер-колабораціоніст, на що пан Швець заперечував свою причетність.
«Готуйся», – сказав Ловець. Він попередив, що як тільки його випишуть із лікарні, за ним прийдуть.
Пану Швецю вдалось втекти на неокуповану територію України.
Його сусід пан Жайворонок, чия компанія встановлювала камери відеоспостереження на станції і який чув стрілянину, боявся, що він буде наступним. Пан Жайворонок сказав, що він думав про те, щоб втекти, перепливши річку Дніпро, використовуючи своє спорядження для підводного плавання. Почали пропадати десятки працівників станції та інших мешканців Енергодару.
Російські силовики вистрілили п’ять разів в ремонтника Сергія Швеця, але він вижив
Підрядник АЕС Володимир Жайворонок розповів, що 53 дні провів у камері підвалу, його допитувати і катували фсб
У червні, за словами пана Жайворонка, його зупинили на блокпосту, де солдати змусили його сказати пароль від телефону і знайшли там фотографії російського пішого патруля та список автомобілів, викрадених у мирних жителів, – все це для них було свідченням підривної діяльності. Його доставили до відділення поліції та кинули в одну із трьох підвальних камер, заповнених працівниками АЕС.
На станції пан Мурашов тепер отримував майже щоденні повідомлення про зникнення працівників. Одного затримали неподалік р. Дніпро, де він використовував стільникову мережу «Київстар», щоб дзвонити родичам у неокуповану Україну. Пропав безвісти провідний інженер-атомник, який обіймав одну з найважливіших посад на станції, повідомив начальник експлуатаційного підрозділу Дудар.
Його робота полягала «просто кажучи, в управлінні величезною ядерною «бомбою», яка не вибухає, а повільно тліє», – сказав Дудар. «Вони тримали його кілька тижнів, били. Його дружина божеволіла».
Солдати, які обшукували робітників на дорогах та під’їздах до АЕС, заборонили телефони з камерами або доступом до інтернету, побоюючись, що робітники фотографуватимуть військову техніку та передаватимуть її місцеперебування українським силам оборони. Робітникам доводилося керувати станцією, використовуючи телефони Nokia десятирічної давності, які вони прозвали «бабусефонами». У червні українські безпілотники пролетіли над станцією та розбомбили російську польову кухню, поранивши кілька російських солдатів і пошкодивши бронетехніку, розповіли станційники.
Новий “мер” міста, призначений росією, олександр волга регулярно закликав керівників АЕС прийняти неминучість роботи на окупантів. «росія тут назавжди», – сказав він на одній із червневих зустрічей, за словами трьох присутніх.
Пан Мурашов звернувся до переляканих робітників.
«Усі ви маєте прийняти важкі рішення, – сказав він. «Я хочу, щоб ви знали, що це дуже особлива станція. Ніхто у світі не може керувати цією АЕС, окрім вас».
До кінця червня камери попереднього ув’язнення розміром 1,8 на 3,6 метрів під захопленим поліцейським відділком були переповнені. У камері пана Жайворонка було так багато людей, які спали ногами до голів інших, що в’язні прозвали камеру «Тетріс». Шість із його 14 співкамерників були працівниками АЕС. Вони попередили його, що слід готуватись до допитів та побиття з боку співробітників фсб нагорі та дали вказівку: коли почуєш поворот ключа у двері камери, вставай обличчям до стіни, підіймай руки вгору та став ноги нарізно.
Через декілька днів його відвели до кімнати нагорі для першого з багатьох допитів, які проводив «Ловець», спортивної статури чоловік, одягнений в дизайнерський спортивний костюм, який курив тонкі цигарки Davidoff, за словами Жайворонка та двох інших людей, що бували на тих допитах.
Співробітник фсб бив його пістолетом та вимагав назвати імена інформаторів української розвідки. Інші офіцери в балаклавах увійшли до кімнати та прикріпили електроди до вух Жайворонка, перш ніж «Ловець» облив його водою.
«Він бив мене з пристрастю», – сказав пан Жайворонок, свідчення якого підтверджують два співкамерники, які також описали побиття «Ловцем».
Камери попереднього ув’язнення під поліцейським відділком Енергодару були лише частиною секретної тюремної мережі, розкиданої по всьому місту. Деяких підозрюваних звозили до «Ями» – підвалу на колишній базі Національної Гвардії України на околиці міста.
3 липня пан Мурашов отримав звістку про те, що станційний аквалангіст Андрій Гончарук був побитий там так сильно, що впав у кому. Він помер від отриманих травм за кілька днів.
«У такі ями по всьому місту було відправлено багато патріотичних людей», – сказав Мурашов.
Щоб підняти настрій, оскільки їхнє затримання розтяглося вже на кілька місяців, пан Жайворонок та технічні працівники станції в його камері розгадували кросворди, вирізані з викинутих тюремниками газет, і розігрували пантоміми, зокрема «Петя і вовк». Члени сім’ї таємно передавали з їжею записки, в яких були закодовані новини з дому. Двоє працівників, обидва з синцями під очима, жартома називали себе «Єнотами».
Щотижневою подією був винос сміття, єдиний раз, коли їм було дозволено вдихнути свіжого повітря. «Ми вдихали його і п’яніли від цього», сказав пан Жайворонок.
За словами працівників станції, більшість затриманих звільняли за кілька тижнів, якщо їхні родини могли дозволити собі дати хабар фсб, або якщо вони записували відеозвернення, яке транслювалося потім російськими телеканалами. Тим, кого звільняли, росіяни наказували регулярно приходити та відмічатись до поліцейського відділку.
«Всім привіт», – так починалося відео зі сповіддю давнього жителя Енергодара, переглянуте The Wall Street Journal.
«Я хочу сказати, будь ласка, повертайтеся до Енергодару, все гаразд. Росіяни для нас роблять багато гарних речей. Ви можете повернутися додому, і все буде гаразд».
Цього чоловіка заарештовували та допитували п’ять разів, за словами його близького друга: «Вони катували його струмом».
Один із працівників реакторного відділення блоку №2 розповів, що його били кабелем, катували струмом та тримали у підвалі.
Один із працівників реакторного відділення блоку №2 розповів, що його били кабелем, катували струмом та тримали у підвалі. Фото: Сергій Коровайний для «Волл-стріт Джорнел»
Один із працівників реакторного відділення блоку №2 розповів, що його били кабелем, катували струмом та тримали у підвалі разом із ведучим інженером, що працював на щиті керування, до обов’язків якого входило безпосереднє управління турбіною енергоблока.
Інший ремонтник, який провів у в’язницях понад 70 днів, описав «Яму» як підземну кімнату без вікон з єдиним входом, що охороняється. Вона була порожня, якщо не брати до уваги дерев’яних ящиків і дошок, на яких можна було спати, і там «тхнуло фекаліями та хлорним антисептиком», сказав він.
Він був поранений пострілом у ногу, і до рани потрапила інфекція. За його словами, охоронці погрожували зґвалтувати його дружину, потім роздягнули та погрожували зґвалтувати його самого. За його словами, його обличчя було надто понівечене для запису пропагандистського відео. Його охорона взяла хабар за його визволення, але він не зміг виїхати з Енергодару.
«Зараз працівникам станції майже неможливо виїхати», – сказав він, отримавши повідомлення у зашифрованому месенджері. «Ми – в ядерній в’язниці».
До вересня звільнилися майже три чверті персоналу станції (станом на сьогодні в Енергодарі проживає близько 6750 працівників ЗАЕС, з них щодня на станцію приходить близько 1400 осіб – прим. Енергоатома), залишивши пана Мурашова віч-на-віч із наростаючою низкою кризових ситуацій, пов’язаних з безпекою, із персоналом, кількість якого скорочувалася. 5 вересня артилерійський обстріл перервав електропостачання станції. Це змусило перевести станцію в аварійний стан, який за ядерною термінологією зветься «острівним режимом», відключеним від мережі. Якби реактор відключився, станція не мала б безпечного або сталого джерела електроенергії для перекачування води для його охолодження. Зрештою, персонал зупинив останній реактор, що залишився.
30 вересня пан путін оголосив, що Запорізька область, включаючи станцію, є частиною росії. За його розпорядженням, станція перейде під управління нової державної компанії, яку він створив. Керувати нею буде пан романенко, інженер Росатома, який прибув у перший тиждень окупації.
Російська влада запитала, чи погодиться пан Мурашов працювати на росію та пана романенка. Він відмовився.
Того дня, коли пан Мурашов повертався додому, дорогу йому перегородила броньована вантажівка. Солдати наказали йому та його водію вийти з машини, одягли на них наручники та мішки на голови.
Пана Мурашова звільнили з полону за наполяганням ООН і президента Франції Еммануеля Макрона
Його викрадення швидко стало міжнародним інцидентом. Президент України Володимир Зеленський закликав до його звільнення у своєму телевізійному зверненні в прайм-тайм на ТБ, звернувся і домігся від президента Макрона, щоб той, за словами близького помічника президента, допоміг йому. Пан Макрон зателефонував Генеральному директору МАГАТЕ, який публічно назвав арешт пана Мурашова причиною «серйозного занепокоєння» і в приватному порядку попросив запевнень від Кремля, що йому не буде завдано шкоди.
У підвалі пан Мурашов готувався до знущань з боку своїх викрадачів. На його здивування, за його словами, на допитах лише психологічно тиснули на нього. Через три дні співробітник фсб приніс відеокамеру та аркуш паперу з заздалегідь підготовленим текстом, а потім сказав йому записати відеозізнання в тому, що він передавав секрети українському уряду.
У своєму інтерв’ю газеті WSJ пан Мурашов заперечував, що він передавав секрети, і його колеги та посадові особи також заявили, що вони не пам’ятають, щоб він коли-небудь робив це.
Проте у 45-секундному відеокліпі, який пізніше демонстрували на російському телебаченні було показано пана Мурашова, який зачитував тези своїх викрадачів. На іншому відео, яке незабаром після цього було поширено в російських соціальних мережах, було показано його на трав’янистому полі неподалік від лінії фронту, і цього разу його вичитував російський солдат у масці на останньому блокпосту перед неокупованою Україною.
«Ігор Валерійович Мурашов, – сказав солдат у масці, – ви дискредитували російську владу».
Пан Мурашов кивнув, а потім сам пішов до українських позицій.
