На початку 20 століття бурхливо розвивалося сільське господарство Нікопольщини. Цікавими архівними матеріалами поділився адміністратор групи Марганець історичний Євген Кушнерчук у Фейсбуці, передає Nikopolnews.
Про те, які культури вирощували на Нікопольщині, де розбивали сади і на які кошти, скільки зарплат потрібно було витратити, аби придбати одного німецького бичка тощо, читайте у матеріалі Марганця історичного нижче.
Катеринославська повітова земська управа виділяла кошти на відкриття та підтримання агрономічних дільниць.
Функціонували Аагрономічні дільниці з центрами у Нікополі і Томаківці
До четвертої агрономічної дільниці, з центром у с. Томаківка, належала східна частина Томаківської волості, Хортицька, Настасівська, Біленська, Вищетарасівська, Борисівська волості з квартирою агронома у Томаківці.
П’ята агрономічна дільниця охоплювала Нікопольську, Покровську, Новопавлівську, Червовногригорівську, Городищанську волості з квартирою агронома у Нікополі.
Яку техніку та інші ресурси мали аграрії
У двох агрономічних пунктах вищезгаданих дільниць були прокатні та показові машини, такі, як – сіялки Ельворті, 5,7,11 та 14 рядні, сіялки Джона Гріевза, 15-рядні культиватори на колесах, борони, оприскувачі Платца, кадки для протравлювання зерна.
Зберігся і опис обладнання агрономічного кабінету. В описі Томаківського агрономічного кабінету згадано апаратуру для вирощування насіння, зразки різного насіння, “чарівний ліхтар” (проектор), лампа і комплект 100 діапозитивів (Нікопольська дільниця мала 400 діапозитивів) до нього, разом з екраном. Також згадано про колекцію мінеральних та інсектицидних добрив, зразки бур’янів, таблиці земства для обробки ґрунтів.
Настасівка мала зразкове поле агрономічного товариства, зерноочисний пункт та сільськогосподарське товариство. а у Томаківці крім цього всього ще й жив агроном повітового земства.
Городище, Червоногригорівка також мали свої зерноочисні пункти та сільськогосподарські т-ва. Відділ управи поширював насіння по селянських господарствах, звісно за гроші, причому частину городнього насіння закуповували в Голландії, а решту на станціях Харкова.
Як і чим засаджувалися території
Поступово проводилося деревонасадження, плодовими і лісовими деревами – 500 яблунь, 573 акації, 224 дерева шовковиці. На терасах вздовж берегів Дніпра висадили 600 кущів винограду, 120 кущів малини (сорти Фельдбруннер, Мальборо), 500 кущів полуниці (сорти Шарплес, Набле, ананасний білий, Альберт Саксонський).
Велася пропаганда висаджування якісних саджанців – з питомників та зразкових маєтків. Серед покупців саджанців зараз знаходять імена селян-землевласників з с. Городище.
Був присутній набір інструментів, наданих земством, якими користувався агроном. Він давав поради, демонстрував принципи роботи з культурами, оглядав вражені шкідниками ділянки та вів боротьбу з ними.
Так, у с. Городищі 23 червня 1913 (за ст. стилем) агроном провів огляд молодого саду вищезгаданого селянина Терентія Ляховича, вказав на способи боротьби з тлею і медяницею, рекомендував посадити ще 30 дерев.
30 червня було проведено читання на загальних зборах Городищанського сільськогосподарського товариства на тему – переваги хорошого посівочного матеріалу та значення асортименту, слухало лекцію 40 осіб. 30 липня 1913 року агроном провів огляд виноградників селянина с. Червоногригорівка С. Недоступа, рекомендуючи утриматися від викорчовування хворого грибком виноградника, а намагатися лікувати насадження.
Такі ж промислові зразкові сади закладалися у с. Довгалівка, Біленьке, Камянське.
Плоди здавали на місцевих базарах ціною 50-70 коп. за пуд (16 кг) абрикос. Селяни Лапинки, Червоногригорівки, колоністи Хортиці активно займалися виноградарством (виготовляли вино низької якості), коли на інших ділянках, через хвороби, виноградники нерідко вирубували. Виноград здавали за 50 коп. – 1 крб. 50 коп. пуд.
«Один бичок – 9 зарплат» – як розвивалося скотарство
Опорні заводські земські пункти коноводства збереглися і поповнювалися породистими кіньми лише у с. Солоне і Томаківка, відмовляючи при цьому сільгосптовариствам Хортиці, Настасівки та Червоногригорівки через великий попит на робочих коней, зростання ціни на них.
Такі ж пункти діяли і для розведення биків, корів, причому, коні та бики через 3 роки вибраковувалися для запобігання утворення родичів по крові. Биків закуповували через Остфрізьке сільгосптовариство у Німеччині за середньою ціною 425 крб. доставляючи залізницею. Для прикладу – зарплата гірника, який працював в забої складала 50 крб. на місяць, і це була найбільш оплачувана робота на марганцевих рудниках.
До речі, як тут не згадати про “пару пишних червоних биків тірольської раси” господарства Івоніки з повісті “Земля” Ольги Кобилянської. Така худоба була дуже дорога і за нею дійсно доглядали, “як за малою дитиною”, – пише автор матеріалу
Виставки досягнень сільського господарства
У 1913 році розпочало свою роботу Городищанське сільськогосподарське товариствово. Як і решта таких самих товариств, на кредити закупалася худоба із-закордону, велося планування ведення сільського господарства, закладання садів, пасік, молочних ферм, закупка і навчання користування землегосподарськими машинами.
Це ж товариство подавало заявки на участь у зразкових виставках досягнень сільського господарства у м. Нікополь, і с. Томаківка, представляючи експонати з тваринництва, кустарних виробів технологій.
Історія Нікопольщини: на зображенні – план Томаківської сільгоспвиставки 1913 року.
Червоногригорівка представляла також експонати з городництва, виноградарства та пасічництва. Вчитель Томаківки А.С. Осинський отримав похвальний лист за кращу пасіку, віск та свічки від Департаменту землекористування. Вчитель школи Мис Доброї Надії В.І.Сафронов продемонстрував колекцію коконів, пристосування з годівлі і розведення шовкопрядів.
Якщо у тваринництві, городництві домінували селяни Томаківки, Настасівки, Доброї Надії (великі і мали срібні, бронзові медалі), то серед лауреатів кустарних промислів згадано вже мешканців Червоногригорівки і Городища. Так, похвальну грамоту отримали – селянин с. Червоногригорівки М.С. Бобух за власноруч виготовлену черепицю, селянин М.Христенко з Городища премію 5 крб. за сокиру і молоток. Премії отримали селяни Городища Л.Е Бард за 16 фасонів підков, а Кузьма Миколайович Хапалов за печений хліб великої ваги.
Роздавалася популярна література, закуплена повітовим земством…
Ще новини Нікопольщини:
