У Міжнародний день медичної сестри у 121-й окремій бригаді територіальної оборони розповіли історію бойового медика з Нікопольщини — Лариси «Веста», яка з 2016 року рятує життя українських військових та не уявляє себе поза службою.
Про історію бойового медика з Нікопольщини Nikopolnews дізнався із Фейсбук сторінки 121-ї окремої бригади ТрО.
Історія бойового медика з Нікопольщини
До війська Лариса 22 роки працювала медичною сестрою у Томаківській лікарні. Сьогодні вона служить фельдшером лікувального відділення медичної роти 121-ї бригади ТрО.
За словами медикині, військова служба кардинально відрізняється від цивільної медицини, адже працювати доводиться практично без відпочинку.
«У порівнянні з цивільним життям, де ти відпрацював зміну і повернувся додому, служба — це постійна робота без вихідних, майже без відпочинку. У будь-який момент можуть викликати», — розповідає Лариса.
Попри складність роботи, вона зізнається, що саме допомога пораненим мотивує її продовжувати службу.
«Я дуже люблю медицину. Відчуваєш справжній “кайф”, коли боєць іде на поправку. Коли рятуєш людей — це додає сил і мотивує».
У 121-й бригаді зазначають: за роки служби військо стало для Лариси способом життя. Вона каже, що служба змінила її характер та навчила бути впевненішою.
«Військо повністю змінило мене. Я стала впевненішою в собі, багато чому навчилася. Своїми професійними навичками завдячую тодішній начальниці медичної служби 121-ї бригади Вікторії Геннадіївні. Вона мене багато чому навчила».
Найважчими у роботі бойового медика залишаються моменти, коли врятувати людину вже неможливо.
«Був випадок, коли я перебувала на евакуації та приймала поранених. Одного бійця нам передали без надії. Я розуміла, що шансів взагалі немає, але все одно намагалася зробити все можливе. Це був дуже важкий момент», — розповідає Лариса.
Втім, саме врятовані життя додають сил рухатися далі. Деякі військові, яким Лариса колись допомогла, досі підтримують із нею зв’язок та дякують за порятунок.
«Іноді спілкуюся з тими, кого свого часу врятувала. Мені навіть телефонують по відеозв’язку. Один військовий щороку дзвонить мені в день, коли я його врятувала, — вважає його своїм другим днем народження».
Лариса зізнається, що пам’ятає кожного військовослужбовця, якому допомагала:
«Коли бачу бійця, спочатку згадую характер його травм, а вже потім — історію та ім’я. Напевно, це професійне».
За її словами, важливо не лише лікувати, а й підтримувати поранених морально.
«Пацієнтів потрібно постійно підбадьорювати, жартувати з ними, підтримувати. Ми часто підходимо до цього з гумором».
Сама ж медикиня говорить: сьогодні вона не уявляє себе в іншій професії.
«Мені завжди щастило з командирами — у кожного було чому повчитися. Зараз я не уявляю себе в іншій професії й тим паче не зможу повернутися до цивільного життя. Я тут на своєму місці, відчуваю себе корисною для воїнів та країни», — говорить Лариса.
Ще новини Нікопольщини: Без житла і підтримки: у Покровській громаді чоловіку з інвалідністю допомогли почати новий етап життя
