Діти і вчителі з Нікопольщини поспілкувалися зі шведськими журналістами, які відвідали прифронтові населені пункти. Підлітки розповіли, як їм живеться під щоденними обстрілами. Дехто з них виїжджав за кордон під час війни. Але потім повернулися додому.
Інтерв’ю з дітьми і дорослими оприлюднило шведське видання DN, журналісти якого поспілкувалися з мешканцями прифронтової Мирівської громади, передає Nikopolnews.
Що розповіли діти і вчителі з Нікопольщини поспілкувалися іноземним журналістам
Андрій Андрющенко, 10 клас.
Андрій Андріющенко, фото Karina Piliuhina
Я виїхав із села, коли війна загострилася. Але через шість місяців у Польщі я повернувся. Ми знову ходимо до школи, адже вона нарешті отримала бомбосховище і може працювати. У школі вчитися набагато краще, ніж на онлайн-уроках.
Я хвилююся через водосховище тут. Я дуже злякався, коли у 2023 році підірвали Каховську дамбу, думав, що у нас станеться катастрофа, як на Чорнобилі. Відтоді майже вся територія, яка раніше була водосховищем, перетворилася на сушу. Це полегшує росіянам доступ до нас.
Катерина Митькалик, 10 клас
Катерина Митькалик,фото Karina Piliuhina
Бої можуть бути дуже гучними. Вони стаються дедалі частіше й інтенсивніше. Чути сирени, чути дрони, коли вони летять у бік Запоріжжя, але не чути, коли вони падають — це занадто далеко. Я навчилася розрізняти різні звуки, наприклад, тепер можна помітити, що росіяни отримали нові типи зброї.
Багато людей звідси їдуть. Усі думають про це: як довго залишатися, куди податися. У нашій школі багато хто покинув навчання.
Емілія Яресько, 10 клас
Емілія Яресько, 10 клас, фото Karina Piliuhina
Як і багато моїх однокласників, я також якийсь час була за кордоном, але ми повернулися. Зараз війна стала жорсткішою. Вчора дзвонив мій дядько і сказав, що росіяни стріляли дуже близько. Моя мама запанікувала і зібрала тривожну валізу. Вона зібрала всі наші документи, найнеобхідніше. Але ми поки що нікуди не поїхали, ми все ще тут.
Злата Грекова, 8 клас
Злата Грекова, 8 клас, фото Karina Piliuhina
Мені тут, якщо чесно, нормально. Мій дім — моя фортеця, і я почуваюся краще у своєму селі, ніж будь-де. Моя сім’я думала про те, щоб покинути цей регіон, але поки ми залишилися. Це важке рішення, але я сподіваюся, що ми зможемо залишитися. Я хочу бути тут, ходити до школи тут.
Дмитро Дмитриченко, 10 клас
Дмитро Дмитриченко, 10 клас, фото Karina Piliuhina
Я живу дуже близько до міста Марганець, яке стає дедалі небезпечнішим. Воно неподалік від Енергодара, де розташована атомна електростанція — на окупованій території. Я слідкую за новинами звідти і знаю, що росіяни поводяться там неналежно. Я не вірю, що вони здатні керувати станцією. Росія використовує АЕС як щит, знаючи, що ми не можемо відбивати атаки, які ведуться звідти. Загроза аварії чи вибуху є постійно.
Дяченко Данило, 9 клас
Дяченко Данило, 9 клас, фото Karina Piliuhina
Я був у Польщі — кілька разів — після загострення війни, але лише на короткий час. Це так дивно: там почуваєшся у безпеці! Це неможливо порівняти з тим, що тут. Моя сім’я говорила про те, щоб виїхати звідси — ми ж чуємо артилерію. Але ми не хочемо покидати це місце, це наш дім і наша країна.
47 чоловіків із нашого села пішли до армії, я думаю, це найбільший відсоток у всьому регіоні. Можливо, так буває, коли ти близько до фронту.
Інна Дяконенко, директорка Зорянської школи
Інна Дяконенко, фото Karina Piliuhina
Так важко слухати, як молоді люди розповідають про це. Те, що вони змушені думати про свою фізичну безпеку, а не планувати своє майбутнє. Мені було 19, я була студенткою, коли сталася Чорнобильська катастрофа. Як волонтерка, я приймала евакуйованих звідти, я пам’ятаю це дуже чітко. Тут війна так близько. Одного дня я бачила, як чоловік загинув від вибуху, це було серед білого дня. Я стояла в магазині, він був на вулиці. На мене посипався пил, усе стало сірим, я не пам’ятаю, як дісталася додому. Я думала, що я також мертва.
Тетяна Колгуїна, заступниця директора Зорянської школи, викладачка мистецтва та музики
Тетяна Колгуїна, заступниця директора Зорянської школи, викладачка мистецтва та музики, фото Karina Piliuhina
На початку війни я стежила за всіма новинами, але через два місяці я була на межі втрати здорового глузду. Це було так руйнівно. Я вирішила обмежити потік інформації, відсікти все, що не стосувалося конкретних загроз і найближчого оточення. Окупація атомної електростанції була однією з таких загроз, а також атаки на електромережу.
Сім місяців я була у Великій Британії, там живе моя донька, але це було не те. Я була в безпеці, але хвилювалася ще більше. Тож я повернулася додому, і коли перетнула кордон України, ледь не знепритомніла: я нарешті була вдома.
Олена Гринь, викладачка та директорка Настасівської школи
Олена Гринь, викладачка та директорка Настасівської школи, фото Karina Piliuhina
Для нас загрози від атомної електростанції — це не теорії, вони впливають на все суспільство. Багато хто з нас пам’ятає Чорнобиль. Ця АЕС набагато більша. Коли у 2023 році зруйнували Каховську дамбу, нам роздавали таблетки від радіації, багато хто був переконаний, що станеться викид. Тоді звідси виїхали п’ять сімей, у кожній по двоє дітей. Це означало, що ми втратили десять учнів. Для маленької сільської школи це багато. З 2022 року ми втратили 50 учнів. Зараз їх залишилося лише 190. А в селі, ще ближчому до фронту, залишилося лише 72 дитини з 270.
Ірина Слюсар, викладачка зарубіжної літератури та здоров’я, член ради села Мирове
Олена Гринь, викладачка та директорка Настасівської школи, фото Karina Piliuhina
Учні тепер набагато обізнаніші — про безпеку, про війну, про атомну електростанцію. Насправді вони занадто обізнані. Діти змінилися, але ми, дорослі, також. Я використовувала літературу, щоб впоратися з війною — наприклад, ми читали пакистанську народну казку про розмальованого шакала, щоб поговорити про війну, про те, як протистояти ворогам і як розпізнавати своїх.
Але я відчуваю, що Україна програє інформаційну війну. Ми мусимо захищати ідеї, за які боремося.
фото Karina Piliuhina
Ще новини Нікополя і району: «Люди писали листа Гроссі, але МАГАТЕ не тисне на Росію»: шведські журналісти після візиту на Нікопольщину (фото)
