Ми звикли називати їх «простими», пересічними, адже вони – не представники влади, не зірки шоу-бізнесу. Але насправді вони – ВИДАТНІ. І заслуговують на те, щоб стати відомими… Жінки Нікопольщини – це героїні рубрики, яку запровадили у Мозолевській сільській раді Нікопольського району (колишня Першотравневська). Тут розповідають про мешканок громади, їх долі і їх важку працю….
Nikopolnews із задоволенням ділиться цими розповідями…
Сьогоднішня розповідь – про чудову і прекрасну душею людину, Притулу Уляну Трохимівну, яка проживає у селі Криничувате Нікопольського району, що на Дніпропетровщині.
НЕпрості жінки Нікопольщини – Уляна Притула
Народилася 17 липня 1932 року в селі Миколаймусіївка Солонянського району Дніпропетровської області.
Батько, Шовкотько Трохим Опанасович, мама, Катерина Іванівна, мали 5 дітей. Старший брат Григорій – 1927 року, сестра Олександра – 1929 року, Уляна – 1932 року, брат Володимир – 1938 року, найменша сестра Маруся народилася 1941 році. Їй було два тижні, коли батька Трохима забрали на війну. І більше родина його не бачила чоловік загинув під Москвою.
Уляна навчалася в сільській школі до шостого класу, а далі не мала змоги навчатися – жили бідно з бабусею, треба було допомагати мамі. Сім’ї було тяжко без батька, мама працювала на трьох роботах, щоб прогодувати дітей .
У 10 років дівчинка пішла працювати в колгосп: носила воду в степ пастухам, жінкам, що працювали в полі. Техніки тоді не було – працювали на конях, коровах, а вона, маленька, йшла босими ногами, несла воду в степ.
Перша робота в Уляни була – змітати з гарби віником збіжжя, щоб жоден колосок не випав, а залишився на току.
У 14 років вже пішла працювати в будівельну бригаду. Після війни була велика розруха і розпочали будівництво хат для селян, ставили опалубки, засипали глиною і соломою, а діти ногами все те трамбували. Життя було важке, і вдома треба було допомагати: сушили пасльон, носили воду з колодязя, виконували всі мамині вказівки.
У 1949 році стала в МТСі кухаркою. А кухарка сама ледь дотягувалася до казана – тож трактористи жаліли малу і допомагали їй то води в казани налити, то дров нарубати.
У 1950 році познайомилась з майбутнім чоловіком – Притулою Григорієм. Покохала його усім серцем, одружилися.
У 1952 році переїхали жити в село Криничувате. Коли народився син Іван, довго вдома не сиділа – пішла працювати до дитячого садочку, щоб хоч трошки частіше бачити синочка.
Мала ще доньку Валентину.
Працювала помічницею доярки, а потім і сама стала дояркою, пропрацювала 15 років.
Коли в господарстві з’явилися вівці, пішла працювати чабаном на групу, працювала чесно і добросовісно, має багато нагород: почесні грамоти, Медаль “Ветеран праці”, Медаль “Учасник війни”.
Хоч життя не було легким – поховала чоловіка обох дітей – Уляна Трохимівна залишається доброю, чуйною і привітною, її любов до життя надихає навіть молодих.
Ще новини Нікополя і району: «Пила каву, почула звук – тоді ще ми не знали, що то була ракета»: мешканці Марганця розповіли про своє 24 лютого і про життя під час війни (відео)
