Мешканці Марганця розповіли про своє 24 лютого 2022 року, про життя під час війни, про те, що найбільше запам’яталося…
Відповідний сюжет підготувала до третьої річниці повномасштабної війни пресслужба Марганецької міської ради, передає Nikopolnews.
Спогадами поділилися мешканці Марганця: медик, педагог, рятувальник і керівниця благодійного фонду
Так виглядав ранок 24 лютого 2022 року у Марганці, коли поруч вперше прилетіла ракета
Твердохлєбова Наталія, операційна сестра: «Ми були в операційній, стався вибух, ми всі зробили так: «Ой», – і працюємо далі»
Про 24 лютого
– Війна застала мене вдома. То був ранок, я пила каву. Почула якийсь звук. Але тоді ми не знали, що це таке є. А то була ракет. Потім був БАХ, аж земля здригнулася. Я не повірила… І через декілька хвилин х передзвонив мені племінники і каже: «Війна». То було як сон, але ні…
Про зміни у житті за три роки
– Ми працюємо, як і працювали, віддаємося на всі 100%. Так, побільшало хворих, нові травми… Ми це все вивчаємо опановуємо і допомагаємо людям. Мені здається. що війна підтвердила той вислів, що людина – це сосуд, і чим він наповнений, те з нього виплескується. Особливо під час війни…
Про найбільш пам’ятний момент
– Ми були в операційний, відбувся вибух біля лікарні – дуже близько. Ми всі зробили так «Ой». І працюємо далі. Оце такий випадки бувають. І я дуже пишаюсь тим, що я працюю з такими сміливими колегами. І я вважаю що це на всіх поверхах є такі люди, які віддаються своїй справі на всі 100 %.
Світлана Ільчук, керівниця БФ «Козацький оберіг»: «Були такі люди, яких ми просто направляли десь у інше місто, і там їх зустрічали, знаходили прихисток. А вони пам’ятають, і вони телефонують, вітають зі святами, дякують»
Про 24 лютого
– Перший день війни застав мене вдома. Чоловік збирався виїжджати на роботу. І тут мені зателефонувала подруга і сказала, що почалася війна. Ми спочатку не повірили, були в шоці. Почав розриватися телефон, всі почали казати, що почалась війна. Перші дні ми оговтувалися, плюс я захворіла тоді. А потім зрозуміли, що потрібно щось робити…
Про зміни у житті за три роки
– Коли все догори дригом, наша організація більш допомагала переселенцям. Вийшло так, що у мене була квартира порожня, і ми вирішили туди пустить переселенців. Коли ми побачили цих людей, які приїхали – перелякані, замерзлі… Десь вони до цього бовталися, по якимося шелтерам, вокзалам… Ми зателефонували волонтерам у Дніпро і там нам сказали: «Допоможіть, бо люди просто неба ночують на вокзалі. Ну і ми почали з чоловіком… Потім до нас почали приєднувати люди. Спочатку наші місцеві, потім і переселенці почали допомагати нам. Десь до 2000 сімей ми поселили. Ну, не тільки в Марганці, а ще й по області.
Про найбільш пам’ятний момент
– Випадків було дуже багато, і ми переживали, і я кожну людину, яку селила, з якою спілкувалася, пам’ятаю… Пам’ятаю, як вони приїхали, які вони були, які вони потім стали… Як багато стали нашими друзями… Багато стали як рідні… Були такі люди, яких ми просто направляли десь у інше місто, і там їх зустрічали. Ми просто знаходили в цьому місті для них прихисток. І знаєте що сподобалося? Що ці люди пам’ятають, і вони телефонують, вітають зі святами, дякують. Це дуже приємно!
Ярослав Швець, рятувальник: «Наша служба набагато частіше почала ці слова чути від цивільних осіб, ніж було раніше – до війни. Ну а нам дуже приємно»
Про 24 лютого
– Перший день повномасштабної війни мені запам’ятався чудово, тому що ми з дружиною прямували у відпустку на Батьківщину, відпочивати до моїх батьків. І якраз перший день війни нас застав, можна сказати, в дорозі. Ми прямували додому. І коли прибули десь о 5:30, зателефонували батьки дружини, і повідомили нам, що почалася повномасштабна війна. Ну і ми не довго думали, чи потрібно було повертатися на роботу. Зібрали речі і поїхали назад.
Про зміни у житті за три роки
– Наша служба така, що ми перші прибуваємо на місце будь-якої надзвичайної ситуації, перші надаємо допомогу, дістаємо потерпілих із-під завалів, надаємо допомогу людям, які там отримали поранення. Всі нам дякують за допомогу. Наша служба, я думаю, набагато частіше почала ці слова чути від цивільних осіб, ніж було раніше – до війни. Ну а нам дуже приємно.
Про найбільш пам’ятний момент
– Так, щоб виділити якийсь випадок з виїздом на надзвичайну ситуацію, в принципі неможливо, тому що під час повномасштабної війни будь-який виїзд, будь-яка ситуація після обстрілу ворогом – вона запам’ятовується…
Анастасія Панжинська, педагог: «Ми виносили все, що можна було зберегти, тому що ми не знали, наскільки далеко зайдуть орки…»
Про 24 лютого
– Перший день війни для мене розпочався, як для всіх українців, занадто рано – десь о 7:30 ранку я вже була в закладі із працівниками. Ми робили ту роботу, яку вважали за потрібне саме в ту хвилину.
Про зміни у житті за три роки
– Я можливо зараз скажу неправильні речі, але моя поведінка відповідала більше поведінці керівника, ніж мами, тому що я знала що вдома в мене є надійний тил. Це мій чоловік і моя мама. І вони подбають про мою родину. А я мала дбати саме про збереження закладу і дітей, в першу чергу.
Про найбільш пам’ятний момент
– Таких пам’ятних моментів було дуже багато, але, на жаль, вони всі такі ну, дуже страшні. Це, перш за все, звичайно, смерті наших випускників, наших односельців. Це всі ну молоді хлопці – я їх навчала. І це просто не можна викреслити з пам’яті ніколи, ми будемо передавати ці історії ще не одному поколінню. Ну, і, звичайно, багато історій є таких, які на сьогодні ще навіть розповідати не можна, тому що ці історії всі пов’язані із людьми, які зараз боронять нас, зараз знаходяться на фронті. Але прийде час – ми все обов’язково розповімо, з усіма деталями….
Нижче – у відео сюжет пресслужби ММР
Ще новини Нікопольщини: Нікопольці розповіли, як змінилися їх настрої і життя за три роки великої війни
