До набережної Дніпра через увесь сад вели алеї, посипані морським піском, замовленим спеціально з Чорноморського узбережжя. Вздовж алей були висаджені троянди. Працювали чарівні фонтани, створюючи прохолоду біля зелених альтанок з видом на Дніпро і плавні.. Все це про відомий кожному парк Пушкіна у Нікополі (зараз Захисників неба), який колись був справжньою перлиною і гордістю міста.
У нашій рубриці «Реконструкція: Нікополь» на Nikopolnews ми розкажемо, як з’явився на світ і як помирає парк у старій частині міста. Помирає він не через війну – ні. Згасання почалося задовго до неї…
Міський сад у НІкополі – початок
Колишній маєток Марії Турбаби (ми про неї писали тут: Це не просто Марія, це перша бізнес-вумен Нікополя – Марія Степанівна Турбаба) на березі Дніпра був придбаний у родини Турбаб міським старостою Вітчинкіним у 1912 році за 50.000 золотих рублів. 25000 були сплачені відразу після підписання угоди, а решту місто повинне було сплатити протягом 5 років – по 5000 на рік з відсотками. Останній платіж був внесений у 1917 році. Після цього маєток став перетворюватися на Міський сад.
Марія Турбаба. Художня реконструкція фото Володимира Заграничного
Справжньою перлиною сад став після того, як у 1913 році купець Єрлашов (про нього ми писали тут: Мрійник, який змінив Нікополь: хто і як зробив провінційне містечко прогресивним 120 років тому) взяв його в оренду. І вже в той самий рік Міський сад та пляж були внесені до переліку туристичних об’єктів півдня Російської імперії. Так-так, тоді Нікополь вважався туристичним центром.
Єрлашов Гнат Іванович – Художнє бачення купця Володимиром Заграничним, після вивчення збережених світлин Єрлашова.
Вздовж набережної Дніпра через увесь сад вели алеї, посипані морським піском, замовленим спеціально з Чорноморського узбережжя, вздовж яких були висаджені троянди. Єрлашов особисто виписував з Парижу до 100 сортів троянд для свого дітища.
Саме І. Єрлашов зробив з орендованого, по суті приватного, саду міський громадський сад, що стало одним із перших на Дніпропетровщині прикладів турботи про соціальні потреби населення на кошти приватного капіталу. Це була його найбільша гордість.
Окрім іншого, тут була літня естрада, на якій виступали поети-куплетисти та молодий Сергій Прокоф’єв. А вечорами в саду грав духовий оркестр.
Працювали чарівні фонтани, створюючи навколо прохолоду біля зелених альтанок з видом на Дніпро і плавні. Більярдна, приміщення для карткової гри, безліч лавок для відпочинку, естрада для оркестру, кілька буфетів, ресторан – сьогодні від всього цього залишилися тільки спогади.
Щовечора в парку виступали театрали – як місцеві, так і гастролюючі. Тут грали одеські музиканти, співали знамениті куплетисти Борис Михайлов та Добринін. Виступали борці зі світовими іменами: Іван Максимович Піддубний та наша землячка Агафія Родіонівна Завидна. У свята в міському саду влаштовувалися великі гуляння, феєрверки, катання на човнах, і зароджувалося багато історій кохання, таємниці яких це місце береже і досі.
Парк Пушкіна у Нікополі за часів СРСР
Після революції і ще багато років парк, який у 1937 році отримав ім’я російського поета Олександра Пушкіна, залишався популярним місцем відпочинку городян попри те, що центр міста вже знаходився не в історичній частині Нікополя.
Балюстрада у парку Пушкіна. 1949 рік. Художня реконструкція фото Володимира Заграничного
Про культурне дозвілля у парку розповідав, зокрема, відомий нікопольський художник, нині вже покійний, Марк Продан.
Оскільки буквально через паркан знаходився легендарний пивзавод, хмільний напій лився тут рікою. Місцева молодь любила перехилити келих-два під плюскіт дніпровських хвиль, відпочиваючи після роботи або ж у вихідний.
В парку Пушкіна пиво мало особливий смак. В центрі фото Марк Дмитрович Продан. Художня реконструкція фото Володимира Заграничного
До речі, тему пива ми трохи розкривали у цьому матеріалі: Не на того напали! Історія бару “Три Накати” у Нікополі, знищеного росіянами
Але не пивом єдиним!
Буквально поряд у парку розташовувалися два спортивних майданчика: баскетбольний та волейбольний.
Волейбольний був створений на громадських засадах – стихійна, гра проходила з самого ранку до темряви, команди формувалися довільно та грали на висадку. Судді були авторитетні. В іграх брали участь як місцеві, так і студенти, що приїхали на канікули. На слуху були прізвища Євенко, Глава, Штейн, Дєєв, Мазур, Хантович, Гірей та інші.
Тут же знаменитий танцмайданчик із метровим парканом. Батьки могли спостерігати за «танцюльками» своїх улюблених чад, хоч молодь і бунтувала.
На вході тітка Фіра з донькою Гальою, студенткою педучилища. Вона могла шепнути на вухо мамі, ця трохи помітним кивком голови давала зелене світло. Шмигнеш, червоніючи і соромлячись своєї фінансової неспроможності, стоїш, як оголений, на якого всі дивляться, – пригадував Марк Продан
Літня естрада. Художня реконструкція фото Володимира Заграничного
Нікопольські красуні в затишному Парку. Художня реконструкція фото Володимира Заграничного
На балюстраді парку Пушкіна. 1951 рік. Художня реконструкція фото Володимира Заграничного
Дорослі гуляють парком з дітьми, вся територія рясніє доріжками, біля входу – клумба з квітковим панно, яке показує дату – обов’язок паркових квітникарів. На перетинах доріжок стоять автомати з газводою та мірною колбою для сиропу. Є й морозиво – солодка холодна маса між двома круглими вафельками.
А що діялося у парку, коли приїжджав цирк чи проводилися заходи з феєрверком!
Марк Продан розповідав, що для охорони «осередку культури» формувалася посилена команда. Біля центрального входу перед бюстом Пушкіна стояла Марія Макарівна зі своєю донькою Тамарою та зятем Цуркановим, усередині – наряд міліції з військовими підрозділами. Безквиткова молодь теж була не промахом: формувалися у три групи, і з різних боків по свисту (свистів Толя Лучко, сильнішого за його свисту в місті не було, позаздрив би і Соловей – Розбійник) розпочинався штурм огорожі. Миттю штурмували зливаючись із спільним натовпом. Тих, кого вдавалося знайти, виводили за паркан, тож культуру та відпочинок осягали штурмом.
Кафе на набережній у парку Пушкіна. Художня реконструкція фото Володимира Заграничного
Занепад, а потім – війна
В пам’яті парку залишилося чимало важливих історичних подій часів, зокрема, Кримської війни, Другої Світової війни, які несуть історичну цінність і могли би бути включеними як об’єкт показу до екскурсійних програм містом Нікополь. Могли би, але не сталося…
Ще задовго до початку повномасштабної війни парк почав згасати… Все рідше тут проводилися якісь культурні заходи, все менш доглянутим ставав цей колись майже райський куточок… Про нього забули.
Конструкції дитячого майданчику понівечили або елементарно порізали на метал. Від танцювального майданчика теж залишилися “ріжки та ніжки”.
Врешті чи не єдиною формою дозвілля, яку можна було зафіксувати у парку, стали “пікніки” на траві – з алкоголем та шашликами. Такі відпочивальники пошкодили немало дерев у парку своїми вогнищами…
Спроби допомогти парку були. Активна молодь Нікополя неодноразово збиралася, щоб прибратися у парку. Але що вона могла зробити? – прибрати сміття і максимум підфарбувати лавочки. Щоб довести до ладу таку територію, потрібні були кошти, які влада Нікополя не прагнула сюди вкладати…
Бюст А.С. Пушкіна прибрали у 2022 році в рамках деколонізації. А сам парк згодом перейменували.на честь на честь Захисників неба
Напередодні повномасштабного вторгнення, від парку залишилася лише трава, бур’ян, декілька лавочок, а ще труби від гойдалок..
Так виглядає наш колись легендарний парк в Нікополі
Зараз колишній міський сад знаходиться фактично на “нулі”. Він розташований у прибережному, дуже небезпечному, районі. Росіяни постійно обстрілюють стару частину Нікополя.
Тож говорити про якесь відродження дуже рано…
Та і насправді, я не вірю, що колись влада міста перетворить цей «пустир» на гарний парк. Найкраще, що може статися – це якщо знайдеться підприємець, подібний Єрлашову, візьме справу у свої руки і облаштує тут парк розваг та відпочинку. Але якщо навіть це стане реальністю, то, скоріш за все, це буде парк атракціонів вперемішку з кальянами і шаурмою… Але – подивимося. Головне зараз – вистояти. А потім будемо разом думати, як жити далі і не повторювати помилок минулого, коли не цінували того, що мали. А прийшов ворог – і добив те, що залишалося не знищеним нашою байдужістю…
Можливо, вам також буде цікаво: Будували усі разом: як з’явився парк Перемоги у Нікополі і як виглядав 40 років тому (фото)
