Голова Дніпропетровської обласної ради Микола Лукашук розмірковує про майбутнє Дніпропетровщини у випадку, якщо війна триватиме та ще більше перекинеться на територію області. А також у випадку, якщо бойові дії завершаться на поточній лінії фронту.
Нижче – пропонуємо його допив «без купюр».
Про майбутнє Дніпропетровщини. Логістичний глухий кут чи промисловий хаб та центр відновлення країни?
Про негативні прогнози
Багато спілкуюсь з бізнесом регіону. Досить часто чую таку думку: після завершення війни Дніпропетровщина стане логістичним глухим кутом.
Сировину треба везти до нас з портів чи західних областей, потім виготовити продукцію, знову везти на продаж. У Донецьку, Харківську та Запорізьку область везти вже немає сенсу. Відсутні ринки збуту.
Розумію логіку. Вона небезпідставна.
Аеропорт Дніпра знищений, після війни до переліку першочергового відновлення не входить. Судноплавство по Дніпру закрите з безпекових причин. До Одеси 450 кілометрів, до Ізмаїла 685 кілометрів, до кордону ЄС – понад тисячу.
Львівська та Закарпатська області на кордоні з Європою мають пряму конкурентну перевагу.
Майже 75% підприємств називають логістику головним викликом експорту.
Але є і інша думка
Але є й інша думка.
Дніпропетровщина зараз є ключовим регіоном.
Вся інфраструктура не зникне після війни, вона трансформується: хаби для ремонту техніки, гуманітарний, медичний хаб, глибока переробка сировини з експортом готової продукції, а не руди, внутрішня дистрибуція, сервісні функції.
Дніпропетровщина до повномасштабної війни формувала 11% всього ВВП України. Зараз ця частка набагато більша.
Дніпропетровщина – один із головних промислових центрів з часткою промисловості майже 50%. Залишився ще Кременчук і Запоріжжя. Все, більше тяжкої промисловості в Україні немає.
Наша область – це не Київ з офісами. Це ГЗК, металургія, заводи, що працюють незважаючи на війну.
У 2024 році область сплатила 52,2 млрд грн до державного бюджету. Зростання майже на 30% у порівнянні з минулим роком. І це все під ракетними ударами. Під енергетичним терором.
ArcelorMittal Кривий Ріг, Інтерпайп, АТБ та інші великі топ-компанії України працюють у нас. Наприклад, той же АТБ забезпечує роботою 44 тисячі людей.
Саме наш регіон має одну з найбільших в Україні концентрацій запасів руди, марганцю, титану та урану. І коли у США кажуть про угоду по корисним копалинам – це про наш регіон.
Майже 80% усієї залізної руди України видобувається у нас в Криворізькому залізорудному басейні.
Нікопольський марганцеворудний басейн – один з найбільших марганцеворудних басейнів Європи і світу.
Титан у Вільногірську. До вторгнення Україна посідала 6 місце у світі з виробництва.
Жовті Води – єдиний в Україні гідрометалургійний завод, що переробляє уран. Покриває 30-40% потреб атомної енергетики країни.
Сьогодні, коли Європа та США шукають альтернативу китайським і російським корисним копалинам, ми маємо те, що їм потрібно.
Про демографічну катастрофу написано вже достатньо.
А в цих умовах постійної кризи одна з ключових переваг нашого регіону – це люди.
На початок 2022 року в області жило 3,1 мільйона осіб. Зараз до нас приїхало майже 500 тисяч переселенців, які тут залишились. Із них майже 100 тис дітей. Основна маса людей зупинилася у Дніпрі та Кривому Розі.
За кількістю учнів в наших школах ми займаємо друге місце після Києва.
Ще раз. Друге місце.
Це більше, ніж у Львівській області, в Одеській. Про інші навіть не пишу.
Навіть зараз, під постійними тривогами, родини з дітьми залишаються тут.
За різними оцінками, 60% переселенців працевлаштовані. Люди залишаються там, де є робота. Де є перспектива та майбутнє.
Дві реальності
Загалом у нас зараз дві реальності.
Перша, про яку треба говорити відверто – ворог зовсім поруч. Простягнути руку і фронт.
Частина прифронтових розбитих громад області не матиме перспектив. Це вже фронтир. Громади, навпроти яких буде зона розмежування з тимчасово окупованою територією.
Який інвестор прийде туди, окрім держави? Хто будуватиме життя в місці поруч із лінією фронту чи заморозки? А якщо знову війна?
Це не місце для економічного зростання найближчим часом.
Основний інвестор – держава зі спецпрограми для таких громад, та обласний бюджет.
В лютому я вже казав про загрозу прифронтових громад, що туди прилітають КАБи. І про те, що до власної безпеки та безпеки родин слід відноситися вкрай серйозно.
Водночас є й інша реальність.
Область може стати локомотивом відбудови всієї України. Дніпро, Кривий Ріг, Кам’янське, Нікополь, Павлоград. Міста з населенням, інфраструктурою, освітою.
У регіоні сильна профільна академічна база, включно з провідними гірничо-металургійними школами.
Наприклад, НТУ «Дніпровська політехніка» входить у топ-150 світу за гірничою справою. Український державний університет науки і технологій об’єднав металургійні, хімічні та транспортні школи. Дніпровський національний університет – 15-17 місце серед 235 університетів України. Та інші сильні інститути й університети нашої області.
Це не загальна освіта. Це конкретні спеціальності під нашу промисловість: металургія, гірнича справа, хімічні технології, електроенергетика.
Тобто у нас є люди. Є освіта. Є промисловість, яка працює навіть зараз.
Ми всі хочемо, щоб після війни повернулися люди в Україну. Вони повернуться туди, де є робота, де безпечно, де є майбутнє для дітей.
Якщо війна закінчиться на поточних кордонах – Дніпропетровщина стає найбільшим промисловим регіоном України, тому що втрачено Донбас.
Наш регіон стає незамінним.
Але якщо війна перейде в нашу область, тоді реалізується негативний сценарій.
Якщо війна підійде до ключових міст області, то наша перспектива стає питанням виживання, а не розвитку
Ще декілька слів про геополітику.
Дніпропетровщина – ключовий фронтовий регіон України.
Якщо війна є продовженням політики іншими засобами, то після її завершення політика стане продовженням війни.
І саме за наш регіон буде найбільша політична «боротьба за вплив». Тому, що промисловість, ресурси і майже 11-13% населення країни, які є виборцями. І саме з нашого регіону буде найбільша кількість народних депутатів під час виборів. Які рано чи пізно після завершення війни будуть.
РФ будь-яким способом намагатиметься взяти участь у цьому політичному процесі участь. Коли війна зупиниться і буде заморозка – Росія з наших кордонів нікуди не дінеться. І гібридні загрози також.
Інша сторона медалі – військова.
Дніпропетровщина – не просто ключова фронтова область. Ми вирішальна область для безпеки всієї України.
Якщо щось станеться з Дніпропетровщиною – нічого не буде заважати РФ реалізувати одну з їхніх ключових цілей: відрізати Україну від моря та портів. Миколаївська та Одеська області у рази менші, їхній потенціал в опорі не порівняти з Дніпропетровщиною.
Саме Дніпропетровщина з 2014 року є тією фортецею, яка стримує РФ.
Так що визначатиме майбутнє нашої області?
Не ресурси. Їх вистачить на сотні років.
Не гроші. Вони прийдуть, якщо буде, куди їх вкладати.
Все буде визначати безпекова ситуація, ситуація на фронті та управлінські рішення.
Синергія між центральною, регіональною владою, обласною радою, мерами міст, головами громад, бізнесом.
Якщо війна завершиться заморозкою, швидко і на тих кордонах, як зараз – ми станемо центром відбудови України.
Тому, що є все: ресурси, промисловість, люди, освіта, інфраструктура.
Якщо війна триватиме або підійде до ключових міст області, то наша перспектива стає питанням виживання, а не розвитку.
Україні потрібен мир.
Ще новини Дніпропетровщини: Що буде з Нікопольщиною, Синельниківщиною, Павлоградщиною після війни? Микола Лукашук розповів про перспективи і реалії
