Директор Дніпропетровської обласної лікарні імені Мечникова Сергій Риженко оприлюднив сповідь пораненого бійця ЗСУ, який ріс в родині кримінального авторитета на Дніпропетровщині. Втратив батька і матір. А коли виріс, встав на захист України.
Сповіді пораненого солдата, які ранять та перевертають душу. З десятків тисяч випадків, душевних потрясінь цей я ставлю на перше місце, – каже Риженко, зазначаючи, що Івану 42 роки і він ріс в сім’ї кримінального авторитета в одному з міст Дніпропетровської області.
Nikopolnews публікує оприлюднену ним сповідь «без купюр».
Він ріс у родині кримінального авторитета на Дніпропетровщині
Мрія батька була, щоб син відсидів, набрався злоби, став авторитетним бандитом і вирішував всі справи в цьому колі.
З дитинства Іван знав тільки одне, що стане бандитом і для виживання потрібно навчатися красти, стріляти, продавати наркотики, нікого не щадити. З п’яти років обробляв 11 соток городу, на якому зростав мак. Ходив з батьком на дрібні воровські справи, навчився швидко заряджати гвинтівки та робити патрони.
У батька, у мами і у нього була своя незаконна зброя. Згадує, як на них нападали, стріляли у вікна, а він підносив набої в той час, коли батько з мамою відстрілювались, а маленька сестричка лежала під ліжком і трусилася від страху.
В сім років Іван знав все – як красти, як варити та продавати “ширку”, стріляти на враження.
Батько був наркозалежним. За дрібну провину забивав шлангом так, що дитячі колготки майже завжди були мокрі. Коли Івану виповнилась 11 років, батько помер від туберкульозу. Для сім’ї це не стало великим горем.
Мама працювала нянечкою в дитячому садочку, стала краще виглядати.
Але в один із днів почав заходити поплічник батька – авторитетний грабіжник-мокрушник. У сім’ї з’явився страх. Перелякана мама відправляє до бабусі Івана та сестричку.
І через кілька днів по приїзду додому вони бачать міліцію, а в куточку кухні скручену, померлу маму із синцями та слідами побоїв.
Потім знайшли в хустинці замотані речі, які мама сховала в грубі. Це, мабуть, і було питанням її життя.
Мама ніколи не споживала наркотичних речовин і наказувала дітям цього не робити.
Упізнання та поховання пройшли в повному жаху та запамороченні.
Життя перейшло до бабусі, дідуся та на вулицю.
Після смерті матері почав з бабусею ходити до церкви і побачив інший світ, який був доброзичливий і не такий, як він бачив раніше.
Попробував все.
Єдина мрія була, яка не давала жити – помститися. Вбити негідника, який був непокараний. Всі побоялися давати на нього покази.
Іван про це думав кожної хвилини, кожного дня і ночі. Готував вбивство, продумував все до деталей.
Але коли вже все було зроблено, під’їжджаючи на авто, щоб збити, а потім добити палками, щось йокнуло – він зупинився, помолився, звернувся до Бога.
Потім сталася зустріч з дівчиною. Далі була любов, сім’я.
Закінчив духовну семінарію, пішов на Майдан, потім до полку Дніпро-1 і в 2022-му році – на війну.
Має трьох діточок.
На війні став парамедиком. Маючи освіту капелана, рятував життя та душі молодих хлопців, в яких бачив душевні недуги. Після поранення та важкого нервового збудження потрапив до лікарні Мечникова.
Встиг розповісти історію.
На питання: що до цього привело?
Я вам розповідаю і мені вже легше на душі.
На питання лікаря: а що з вбивцею мами?
Я з ним спеціально захотів зустрітися. Після вбивства мами він ще зарубав одну жінку. Відсидів. Я дивився йому в вічі: він трусився, думав, що я його заб’ю, але я зібрався і сказав, що я тобі прощаю.
Івану зараз важко. Постійно сняться вибухи, вбиті в бою друзі та померла мама, яка просить не вживати наркотики… Записано зі слів, ім’я вигадано. Зараз Іван люблячий батько та чоловік, який допомагає сотням Героїв пережити драми війни без наркотиків та алкоголю, – додав Сергій Риженко
Ще новини Дніпропетровщини: “Моя мама іноді боїться вийти за хлібом чи молоком” – студентка УКУ з Нікополя розповіла про життя у прифронтовому місті
