Серед вбитих на вокзалі у Дніпрі 29 жовтня 2026 року внаслідок удару російського БпЛА – п’ятеро залізничників. Їм було від 32 до 60 років. Це троє жінок і двоє чоловіків.
Імена, фото та інформацію про загиблих оприлюднили на сайті «Залізнична родина», передає Nikopolnews.
Осиротіли діти, рідні втратили найдорожчих людей, колеги – у глибокій скорботі…
Серед вбитих на вокзалі у Дніпрі п’ятеро залізничників
Руслан Діль – 48 років (10.06.1978 – 29.10.2026)
Працівник Синельниківського моторвагонного депо. Майже три десятки років працював на залізниці.
Руслан Миколайович народився 10 червня 1978 року в місті Синельникове Дніпропетровської області. Свій трудовий шлях на залізниці розпочав у серпні 1996 року після закінчення Дніпропетровського професійно-технічного училища № 58. Пройшовши професійний шлях від помічника машиніста електровоза до машиніста електровоза.
Особливо важливим і непростим став період його роботи на Запорізькому регіоні від початку повномасштабного вторгнення. У цей надзвичайно складний для країни час Руслан Миколайович був безпосередньо залучений до перевезення евакуаційних поїздів, якими вивозили людей із небезпечних територій, а також здійснювали евакуацію техніки. Працюючи в умовах воєнної небезпеки, він допомагав забезпечувати перевезення людей і майна, виконуючи відповідальні завдання в той час, коли залізниця стала справжнім порятунком для тисяч українців.
За кожним таким рейсом стояли людські долі, тривога за життя пасажирів, відповідальність за безпеку руху та усвідомлення того, наскільки важливо вчасно доправити людей у безпечніше місце. У складних умовах воєнного часу Руслан Миколайович продовжував виконувати свою роботу, залишаючись вірним професії та залізничному обов’язку. Його праця стала частиною великої справи залізничників, які з перших днів повномасштабної війни допомагали рятувати людей, організовували евакуацію та підтримували рух там, де залізниця була життєво необхідною.
Та найстрашніше в цій історії те, що людина, яка від початку повномасштабної війни допомагала іншим дістатися безпечного місця, сама загинула під час поїздки залізницею, повертаючись додому.
29 жовтня 2026 року Руслан Миколайович перебував у черговій відпустці та повертався додому. Він прямував залізничним транспортом зі станції Жмеринка до станції Дніпро-Головний, звідки мав здійснити пересадку на міжрегіональний електропоїзд у напрямку Запоріжжя.
О 10 годині 54 хвилини на станції Дніпро-Головний стався ворожий удар по залізничній інфраструктурі та поїзду. Унаслідок цієї трагічної події Руслан Миколайович загинув.
У загиблого залишилися двоє дітей, мати і сестра.
Яна Шпакова – 32 роки (29.01.1994 – 29.10.2026)
Адміністраторка дитячого простору на вокзалі.
29 жовтня, внаслідок російського удару по залізничному вокзалу Дніпра загинула наша колега Яна Володимирівна Шпакова, адміністратор дільниці дитячого простору вокзалу станції Дніпро-Головний філії «Вокзальна компанія». Їй було лише 32 роки.
Яна присвятила залізниці майже 13 років свого життя. За цей час вона стала частиною великої залізничної родини, щодня допомагаючи людям і дбаючи про пасажирів.
Багато років Яна працювала у сфері продажу залізничних квитків. Згодом любов до дітей привела її до дитячого простору вокзалу. Там вона могла реалізувати своє покликання, дарувати дітям увагу, турботу й відчуття затишку навіть серед метушні великого вокзалу.
Таким був її професійний шлях: від допомоги пасажирам у дорозі до особливої турботи про найменших мандрівників.
29 жовтня Яна знову опинилася там, де була потрібна людям.
Коли виникла небезпека з неба і необхідно було допомогти пасажирам, які прибули до Дніпра, якнайшвидше залишити небезпечну зону та дістатися укриття, Яна долучилася до інших працівників вокзалу. Вона не залишилася осторонь, а разом із колегами допомагала людям під час евакуації.
Цього дня російський удар обірвав її життя.
У Яни залишилися 15-річная донька, яку вона виховувала сама, батьки та сестра, яка також працює на вокзалі станції Дніпро-Головний.
Катерина Борисова – 60 років (06.12.1965 – 29.10.2026)
Провідниця.
Вона звикла зустрічати й проводжати сотні пасажирів, дарувати їм тепло в дорозі та дбати про те, щоб кожна поїздка була безпечною. Але 29 жовтня 2026 року звичний робочий день на станції Дніпро-Головний обірвався страшною трагедією. Ворожий безпілотник атакував територію біля 9-ї колії, де готувався до рейсу приміський поїзд № 866 сполученням Дніпро-Головний – Запоріжжя-1. Прямуючи до укриття під час повітряної тривоги, Катерина Степанівна Борисова отримала травми, несумісні з життям.
Катерина народилася 6 грудня 1965 року в мальовничому селі Бандурове на Кіровоградщині. Саме там сформувався її міцний характер, працелюбність і щира повага до людей. 24 роки свого життя вона віддала сталевим магістралям, працюючи провідником пасажирського вагона у поїздах місцевого сполучення виробничого структурного підрозділу «Дніпровське моторвагонне депо» філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця».
У депо її знали як людину надзвичайної дисципліни та внутрішньої сили. За майже чверть століття сумлінної праці Катерина Степанівна здобула величезну повагу колективу та керівництва. Її професіоналізм не раз відзначали на найвищому рівні: у 2015 році вона отримала пам’ятний годинник від начальника залізниці, була відзначена подяками та грошовими винагородами, а вже у 2026 році отримала почесну подяку від усього Акціонерного товариства «Укрзалізниця».
Та понад усе вона любила життя і свою родину. Була чудовою, турботливою матір’ю та бабусею, для якої сини та онучка були головною віддушиною і сенсом існування. Без найріднішої людини залишилися сини і улюблена онучка.
Вікторія Носікова – 60 років, (23.07.1966 – 29.10.2026)
Провідниця.
29 жовтня 2026 року внаслідок ворожої атаки безпілотного літального апарата по станції Дніпро-Головний регіональної філії «Придніпровська залізниця» трагічно обірвалося життя провідника пасажирського вагона Вікторії Володимирівни Носікової. Удар стався поблизу 9-ї колії, де готувався до відправлення приміський поїзд № 866 сполученням Дніпро-Головний – Запоріжжя-1. Вікторія Володимирівна отримала травми, несумісні з життям, під час прямування до укриття, виконуючи свій професійний обов’язок до останніх секунд.
Вікторія народилася 23 липня 1966 року в місті Краматорськ на Донеччині. Свою долю зі сталевими коліями вона пов’язала понад два десятиліття тому, віддавши 20 років життя залізничному транспорту. Працюючи провідником пасажирського вагона у поїздах місцевого сполучення виробничого структурного підрозділу «Дніпровське моторвагонне депо» філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», вона щодня дбала про затишок, безпеку та комфорт тисяч пасажирів.
Колеги згадують Вікторію Володимирівну як надзвичайно відповідальну, дисципліновану та сумлінну працівницю. Вона завжди якісно та з щирим серцем виконувала свої обов’язки, даруючи пасажирам тепло й увагу, а для колективу депо була надійною порадницею й доброю колегою.
У цивільному житті вона була берегинею родини — люблячою дружиною, турботливою матір’ю та бабусею, чиє серце завжди билося заради найрідніших людей.
Без люблячої дружини, матері та бабусі залишилися чоловік, син та онук.
Евгеній Кривко – 38 років (30.01.1988 – 29.10.2026)
«Янгол на вокзалі», фахівець 1 категорії ВКВОК Дніпро-Головний.
Євгеній народився 30 січня 1988 року. Йому було лише 38 років. Він був люблячим чоловіком і батьком двох синів: 9-річного Іллі та 3-річного Данила. Для своєї родини він був опорою, турботливим чоловіком і татом, а попереду на нього чекало ще стільки нездійснених планів, родинних радощів і щасливих моментів.
Його залізничний стаж становив лише чотири місяці, але за цей короткий час він став частиною великої залізничної родини, обравши роботу, яка вимагала не лише відповідальності, а й щирого бажання допомагати людям.
Євгеній працював янголом на вокзалі. Саме так називають працівників, які зустрічають пасажирів, допомагають зорієнтуватися, підтримують тих, хто потребує особливої уваги, супроводжують людей і допомагають їм у складних обставинах. Це робота, у якій за кожною дією стоїть турбота про людину, її безпеку та гідність.
Під час евакуації Євгеній допомагав пасажирам. У момент небезпеки, коли люди потребували підтримки та допомоги, він залишався поруч із ними й виконував свою роботу. Його служіння людям набуло особливого, трагічного значення: людина, покликана допомагати іншим, сама стала жертвою ворожого удару.
Нагадаємо, всього внаслідок ворожої атаки на вокзал у Дніпрі загинуло 15 людей. Двоє з них померли від поранень у лікарні.
Ще новини Дніпропетровщини: 15 вбитих: на Дніпропетровщині сьогодні день жалоби за жертвами ворожого удару по залізничному вокзалу
