На Дніпропетровщині під час будівництва траси відкопали монету хана Тохтамиша

На Дніпропетровщині під час будівництва траси Н-31 відкопали знахідки, деяким з яких понад 2 тисячі років, повідомляє Nikopolnews, посилаючись на Укравтодор.

Йдеться про магістраль Дніпро–Царичанка–Кобеляки–Решетилівка, яка будується на території Дніпропетровської та Полтавської областей і яку повинні завершити у 2021 році.

Під час земляних робіт працівниками були знайдені:

  • найдавніші металеві, крем’яні та кістяні знаряддя праці,
  • унікальну знахідку – бронзову сокиру – кельт, яка належить до доби фінальної бронзи,
  • вістря стріл з кістки та бронзи,
  • різноманітну кераміку – найдавніші ліплені посудини і уламки давньогрецьких амфор.
  • і найцікавішу річ – монету хана Тохтамиша.

Як свідчать старі карти, у 18-19 ст. на місці майбутньої автомагістралі проходив шлях з постоялими дворами, млинами та корчмами. Це підтверджується численними знахідками артефактів цього періоду, серед яких православні та католицькі хрести, місцева кераміка та ручні жорна, монета часів правління Російською імперією Петра І, – зазначають в Укравтодорі.

Всі знайдені речі наразі виставлені у приміщенні автодору Дніпропетровської області, і кожен бажаючий може познайомитись з експозицією.

  • Виставка триває з 1 по 5 березня. Час роботи: 10:00-13:00.
  • Адреса: Дніпро, вулиця Воскресенська, 24.
  • Вхід вільний.

Що відомо про хана Тахтамиша?

Розповідає історик Олександр Степанченко (джерело).

Хан Золотої Орди Тохтамиш був великим воєначальником, але слабким політиком. За своє життя він здобув безліч перемог, але не зумів їх закріпити, програвши потім усі вирішальні битви. Щоб стати врівень з такими володарями, як Чингізхан, Бату або Тимур, Тохтамишеві не ставало витримки й терпіння.

Його піднесення починалося в умовах запеклої боротьби з правителями західної та східної частини Золотої Орди — Мамаєм та Урус-ханом. У цій боротьбі Тохтамиш спирався на Тимура, творця великої тюркської імперії, що охоплювала Центральну Азію, Афганістан, Іран, Ірак і західну частину Індії.

По кількох невдачах невдач Тохтамиш захопив владу в Золотій Орді, а 1382 року спалив Москву, змусивши князя Дмитра Донського знову платити данину. Після цього хан вважав себе таким сильним, що став претендувати на землі свого покровителя, Тимура.

Масштаб військових сутичок між військами Тимура й Тохтамиша не мав прецедентів у середні віки. Супротивники виставили сотні тисяч вояків. У двох гігантських битвах Тохтамиш був упень розбитий і мусив тікати під захист великого князя Литовського Вітовта.

Вітовт — яскрава політична постать, талановитий воєначальник та успішний державний діяч — пильнував, що відбувалося за межами його держави. Він прагнув узяти під свій контроль усі землі, що колись були в складі Руси, створивши найбільшу державу в Європі.

Після погромища, вчиненого Тимуром у Золотій Орді, мало хто вірив, що ординці зможуть витримати ще одну війну. Саме тому Вітовт вирішив, удавши, що допомагає законному володареві, Тохтамишеві, завдати мусульманській державі останнього, смертельного, удару, зробивши золотоординського хана пішаком у своїй грі.

Після поразки Тохтамиша, його позиції в Орді враз похитнулися — цим скористався його давній ворог, беклярбек Едигей. У боротьбі за престол він підтримав чингізида Тимур-Кутлуга. Прихильники легітимного хана Тохтамиша покинули Орду й перебралися на територію Великого князівства Литовського.

На переговорах між Вітовтом і Тохтамишем литовський князь домігся від хана значних територіальних поступок. Аж після цього він погодився збирати військо для походу. Вітовтові вдалося запевнити підтримку польського короля й Тевтонського ордена, а ще всіх удільних князів південної та західної Руси.

Про плани Вітовта повідомляє Никонівський літопис: «Підемо й захопимо землю Татарську, переможемо царя Тимур-Кутлуга, здобудемо царство його й розділимо багатство й майно його, і посадимо в Орді на царство царя Тохтамиша, і в Кафі, й в Азові, й у Криму, й в Астрахані, і в Заяїцькій Орді, і на всьому Примор’ї, і в Казані; і це буде наше, і цар буде наш».

Навесні 1399 року Вітовт і Тохтамиш вирушили в похід, з’єднавши свої загони під Києвом, але тільки на початку серпня стали просуватися до річки Ворскла, де розвідники виявили противника. Об’єднане військо налічувало до 40 тисяч душ. За європейськими мірками це було величезне військо, а за мірками тюркських імперій це була досить невелика армія. Але вона мала артилерію, багато вояків були добре озброєні та навчені.

Тимур-Кутлуг, вдавши, що злякався війська Вітовта, почав переговори з литовським князем. Насправді він чекав великого підкріплення, що вів до Ворскли емір Едигей. Після того, як дві татарські армії з’єдналися, їхня кількість була вдвічі більша за військо Вітовта.

Усвідомивши, що переговори зайшли в глухий кут, великий князь Литовський наказав атакувати. Тохтамиш добре знав усі тактичні способи татар. Мабуть, він давав правильні поради Вітовтові, але, напевно, молодий литовський воєначальник нехтував ними та всі важливі рішення ухвалював сам.

Бій відбувся 12 серпня в околиці нинішнього міста Полтава. Литовська кавалерія форсувала Ворсклу та стала тіснити золотоординське військо. Якоїсь миті татари наче стали здавати й побігли. Воїни великого князя в запалі погналися за ними. Однак це була тільки традиційна хитрість ординців, добре відома ще від часів Чингізхана. Татари відступали доти, доки коні литовців не стомилися. Потім ординці почали облягати вояків Вітовта, обстрілювати їх із луків здаля. Едигей кинув у бій великі свіжі резерви, що вдарили литовців із флангів.

Не здержавши удару, литовська кіннота затіпалася й пустилася навтіки. Татари її погнали. Сила важко озброєних вершників розсікла свою піхоту, що вишикувалася на березі Ворскли. Піхотинці не встояли, а вогонь артилерії Вітовта був малоефективний. Не чекавши кривавого кінця, Тохтамиш повів свій загін із поля бою.

До цього часу, все литовське військо вже бігло в паніці, лишивши на полі бою тисячі вбитих і ранених. Уся артилерія литовців, багато іншої зброї та скарбниця стали трофеями, що дісталися Тимур-Кутлугові та Едигеєві. Сам Вітовт був поранений у бою та ледве врятувався від смерті чи полону. Понад два десятки удільних князів наклали головою разом зі своїми вояками.

Погнавшися за Вітовтом, золотоординці перейшли вогнем і мечем землі південної Руси. Тільки Київ уникнув чергового розгрому, відкупившись від Едигея величезними грішми. Ніхто в Європі не міг уявити, що після катастрофічних утрат Золотої Орди в битвах із Тимуром ця держава зможе не тільки не розвалитися, а й завдати нищівної поразки великому князеві Литовському.

Битва на Ворсклі на все життя стала наукою Вітовтові. Він і далі плів інтриги проти Золотої Орди, нацьковував претендентів на ханський престол одне на одного, та вже ніколи не виводив своє військо в поле, де проти нього стояли грізні й непереможні нащадки Чингізхана.

To Top