Історик Андрій Лопушинський в інтерв’ю УНІАН розповів, що можна знайти на дні Каховського водосховища і чи варто розраховувати на скарби, передає Nikopolnews.
Андрій Лопушинський
Про історико-археологічні дослідження напередодні створення Каховського водосховища
Чи проводилися вони і чи були масштабними?
– Будівництво ГЕС як новобудови вимагало проведення археологічних досліджень територій, які будуть затоплені. Спроби їх проведення були, але за участі недостатньої кількості археологів для такого значного обсягу робіт. Крім цього, КПРС на той час погоджувала не всі теми досліджень. Сьогодні ми, на жаль, не можемо сказати, що дослідження були проведені в повному обсязі та якісно.
Було сформовано сім археологічних експедицій, кожна з яких мала свою тему. Найчастіше у контексті створення Каховського водосховища згадується козацький період. Так ось, експедиція козацького періоду складалася… аж із двох археологів, потім вони знайшли ще лаборанта. Експедиція працювала в 1951 році, а потім – у 1953-му. Рік археологи через особисті обставини не могли проводити дослідження.
Уже після створення водосховища окремі фахівці планували роботи, мабуть, уже підводні. Тобто, вони усвідомлювали, що не змогли дослідити затоплені об’єкти повноцінно.
Також проводилися палеонтологічні дослідження. На березі Дніпра є кам’яні кручі, де безпосередньо видно зрізи кам’яних шарів. У цих пластах знаходили залишки багатьох давніх тварин, які вимерли або тривалий час не живуть на нашій території. Це, наприклад мастодонти, жирафи, антилопи, газелі тощо. Щодо палеонтології, то з упевненістю можна сказати, що вона найменше постраждала від затоплення. І після сходження води ці дослідження можна продовжувати…
Я припускаю, що ніхто напевно не може сказати, які історичні та культурні цінності ми втратили в 50-х роках, бо тоді все робилося швидко та з економічною доцільністю. Можливо, окремі краєзнавці фіксували затоплені об’єкти, але єдиного переліку я не зустрічав.
Що можна знайти на дні Каховського водосховища окрім залишків тварин і яку цінність матимуть ці знахідки?
– Ми втрачали окремі історичні пам’ятки через поступове руйнування берега Дніпра вже за існування водосховища. Приміром, Кам’янська Січ. Упродовж часу функціонування водосховища приблизно 20 м її території обвалилося в Каховське море. І ті предмети, які впали на дно, мають мінімальну історичну цінність.
Для археологів окремі артефакти цікаві в комплексному сприйнятті, коли вони перебувають у залишках будівель і в цьому контексті стає зрозумілим їх використання, побутове призначення. Або вони перебувають у сміттєвій ямі, і цим теж дають уявлення про традиційне життя, наприклад, на Січі. Перебування предметів умовно на своїх місцях дозволяє уявити, де і як розташовувалися будинки, з якого боку були майстерні. А коли це все падає у воду і змішується, то нічого незрозуміло. Цей історичний пласт просто втрачається для дослідників: окремі предмети є, але їхня інформативність занадто низька. Після відходу води ці предмети можна знайти, але вони мало нам скажуть про життя козаків, у цьому випадку – на Кам’янській Січі.
Йдеться не тільки про пам’ятки козацького часу, є й пам’ятки давньогрецького часу, які обвалювалися у воду. Предмети залишаються, але їхня інформативна цінність знижена.
А от щодо затоплених територій і об’єктів (Великий Луг, частина Нової Січі, залишки Покровської Січової церкви) маємо дещо іншу ситуацію. Адже історичні предмети були у воді, і найчастіше їхнє взаємне розташування зберігається, а відтак й інформативність. Звісно, що перебування у воді не найкращим чином позначається на збереженості, від вологи вони псуються.
Про Нову Січ – ще поки вона існувала були складені її плани – ми маємо чимало попередньої інформації, і про церкву в тому числі. Територія Нової Січі у наступні історичні періоди була забудована сільськими хатами, і там археологічні дослідження провести було неможливо у минулому столітті. Є згадки, що історик Дмитро Яворницький (1855-1940 років) ходив поміж сільськими будинками і дворами, коли дивився залишки Нової Січі, перелазив через паркани, йшов городами, намагаючись побачити січові вали на цій території.
А в 50-х роках ХХ століття, коли створювали водосховище, там було ще гірше, ніж при Яворницькому, і дослідження не проводилися. З одного боку, сільська забудова могла зруйнувати культурний шар, а з іншого – окремі предмети могли й залишитися в ґрунті. Тому теоретично дослідження мають перспективу, хоча колеги 70 років тому перспектив археологічних досліджень там не бачили. Але я схильний вважати, що надія є завжди.
Що ми можемо там знайти? Це може бути посуд, пічні кахлі, козацька зброя, човни, залишки побутових речей тощо. І, судячи з соцмереж, їх уже знаходять. Але вважаю, навряд чи можуть бути якісь срібні речі, монети з датуванням тощо. Проте для археологів навіть залишки шлаку мають цінність. Археолог може побачити згустки кородованого заліза й зробити певні висновки про розвиток ремесел, зокрема, ковальства. Я хочу підкреслити, що цінні красиві предмети, які можна виставити у вітринах музеїв, навряд чи ми знайдемо на дні водосховища. Однак прості предмети навіть у поганому стані для істориків несуть інформацію, яка дозволяє краще зрозуміти життя на Січі. Її плани збереглися, але деякі моменти матимемо змогу уточнити.
Відкриються можливості для досліджень населених пунктів, які раніше були затоплені
– Я добре обізнаний з ситуацією в селищі Нововоронцовка на півночі Херсонської області, яке було раніше на березі Каховського водосховища. Там окремі вулиці населеного пункту були затоплені, й розроблявся туристичний проєкт – встановити інформаційні стенди, які розповідали б про втрачену на той час частину селища. Зараз він, звісно, не актуальний, бо частина вулиць виринули з-під води.
Факт перебування вулиць, будинків під водою – це цікавий процес, важливий для історичних досліджень. Ми можемо спостерігати археологізацію як процес: був будинок, він руйнувався і через умовну тисячу років його знаходять археологи. Зараз ми можемо побачити, як археологізувалися ці будинки затоплених сіл, що з ними сталося за кілька десятків років, як відбувається руйнація. З моєї точки зору, це може бути окремою лінією наукової роботи.
Про «скарби», «чорних археологів» і небезпеку
– Скарбошукачі завжди мають надію на скарб. Понад 100 років тому засновник Херсонського обласного краєзнавчого музею Віктор Гошкевич писав про пошуки скарбів як душевну хворобу. Він наводив приклади, як люди цілими селами полишали свою роботу й шукали скарби в курганах. Хоча нічого не знаходили, однак продовжували шукати, тому це справді схоже на залежність.
І сьогодні ми не можемо просто сказати: не ходіть на берег водосховища. Бо це має зазвичай зворотній ефект – люди ще більше будуть туди йти. Зупинити, звісно, можуть правоохоронці та служби охорони, які працюють в заповідниках. У Національному заповіднику “Хортиця” така охорона є, далі, нижче по Дніпру, вже немає. Міністерство культури зверталося до військових адміністрацій з проханням забезпечити охорону пам’яток, але це можна зробити на окремих об’єктах – поселеннях, городищах тощо. До того ж, наближення до зони бойових дій несе багато небезпек. Окрім цього, можна натрапити на боєприпаси, як Другої світової, так і нинішньої війни…
У нинішніх умовах потрібно проводити охорону від мародерства. Не думаю, що археологам край необхідно йти та проводити дослідження, ризикуючи своїми здоров’ям і життям. Достатньо зараз забезпечити охорону, хоча це зробити не так і просто.
Поблизу лінії фронту працювати небезпечно. Але на острові Хортиця в Запоріжжі зараз працюють археологи. Вони збирають матеріали, які виходять з-під води.
Взагалі майбутнє археологічних робіт в Україні складне тому, що, крім звичайних труднощів з організацією археологічних експедицій, ще додається необхідність перевірки території на наявність вибухонебезпечних предметів. Це дуже ускладнить роботу експедицій. В Україні мало археологів, порівняно з іншими країнами світу, але вони проводять багато експедицій, і буде складно забезпечити розмінування усіх цих територій.
Упродовж сезону один археолог, наприклад, може дослідити розкоп розміром 20 на 20 метрів, але ж має десь розташовуватися база експедиції, там мають жити, працювати, пересуватися працівники, студенти, тому перевіряти потрібно буде значно більшу територію, аніж там, де копають безпосередньо. І потім ми розуміємо, що в розмінуванні першочергова увага приділятиметься об’єктам життєзабезпечення громад.
Водночас у процесі відновлення пошкодженого може вестися і нове будівництво, тому археологам варто очікувати відкриття нового фронту робіт. Існує карта археологічних пам’яток, забудовники звертаються в інспекцію охорони пам’яток і, за необхідності, проводиться археологічний нагляд таких робіт. Сподіваюся, що після війни буде багато нового будівництва, і воно супроводжуватиметься там, де необхідно, археологічними дослідженнями.
Ще новини Каховського водосховища: Біля Нікополя на дні Каховського водосховища знайшли рештки церкви, про яку писав Довженко і яку малював Шевченко
