Україна

«Снаряд прилетів нечутно у дитяче ліжко»: мешканка Високопілля розповіла, як вижила дивом

«Снаряд прилетів нечутно у дитяче ліжко»: мешканка Високопілля розповіла. як побувала за кілька сантиметрів від смерті

Селище Високопілля, що на Херсонщині поблизу кордону з Дніпропетровщиною, постійно знаходиться під обстрілами. Мешканці, які залишилися тут, переживають справжнє пекло. Виїхати ж на підконтрольну територію України окупанти не дають. У селищі масштабні руйнування. Багато загиблих жителів… Просто дивом залишилася живою мешканка Високопілля Людмила Куковінець після того, як ворожий снаряд прилетів просто у кімнату, де вона знаходилася.

Моторошною історією Людмила поділилася на своїй сторінці у Фейсбуці, передає Nikopolnews. У профілі жінка вказала, що працює у бібліотеці. На її сторінці є спогади, пов’язані з роботою. Спогади з минулого життя… У якому були красиві фото, посмішки, культурні заходи, ковідні обмеження… Були цілими будинки, дрібні комунальні негаразди здавалися серйозними проблемами, а війна – чимось далеким і неможливим.

Нижче – розповідь Людмили з Високопілі, що дивом залишилася живою у кімнаті, до якої, пробивши стіну, влетів снаряд. Жінка отримала поранення, і зараз у лікарні. Вона в деталях описала той день і свої відчуття.

287628708 736571237534764 1919491879349516953 n

«Йшла сьома доба з того дня…

Ну… Як йшла?… В’яло повзла, тягнучи за собою у майбутнє малорухоме тіло ІКС-річної жінки. Так, звісно, те малорухливе тіло – я, ваша тьотя Люся Кук.

Всі, хто знає і пам’ятає мене, зрозуміють, на що нині звернуті мої скарги: все життя я кудись не встигаю, мені бракувало часу, я шкодувала час на піші прогулянки селом, тому льотрала на веліку з роботи додому і навпаки, друзі, подруги, концерти, фестивалі, літературні зустрічі, квести для юних читайликів, інновації, креатив, ноу-хау…

А тепер ось на тобі! Лежу і все що залишилося мені на даний момент – політ думок, фантазій, і, як пощастить, сновидінь.

Саме тому і розпочинаю цей Спін-Офф.

Час і обставини, війна і люди: все змінилося і міняє, ламаючи, кожного з нас. Змінилися фантазії, напрямок розмірковувань і навіть сновидіння……

Йшла сьома доба з того дня, як лихо  “постукало”, ні не у двері, у стіну мого будинку. Від смерті мене врятували кілька сантиметрів, які з’явилися в моєму житті завдяки лише тому, що від тримісячної фізичної і моральної втоми я “плюхнулася” на ліжко навскоси – головою до стіни. І стався той самий МОМЕНТ: нечутний приліт снаряду крізь гаражі, на дитяче ліжко сусідів з першого поверху. Як я опинилася там? Все просто. Мамина квартира на другому поверсі, вікнами до лікарні, з 12 березня по 24 квітня ми жили без вікон: скло посипалося ще в перший день обстрілів, на стелі, в дверях, у меблях і в стінах відмітини війни, осколки по всій квартирі… Тож, евакуюючись родиною, сусіди запропонували нам рятуватися в їхній, здавалося, такій безпечній, квартирі…

А може й добре, що там, на тому ліжку, о 13-й годині дня була не дитина, а я?

І знову ТОЙ момент: нечутний приліт снаряду крізь гаражі на дитяче ліжко сусідів… Вмить рожева дівчача кімната стала попелясто-камінно-скло-і-смрадо-наповненим порталом в потойбіччя. Вуха заклало убивчим дзвоном барабанних перетинок. Пекучий біль по всьому тілі. І ноги, які… чомусь… відмовляються йти…

Намагаюся кричати, звати маму, аби впевнитися, що вона ціла, жива, що її минула клята залізяка… а у відповідь лише дзвін барабанних перетинок.

Я починаю повзти на руках до вхідних дверей квартири, кричу і кличу маму!.. Нарешті повертається слух і я чую її далеке:

– Доця, Доця! Я ціла! Я жива!

– Мама!.. Ноги……

Йшла сьома доба з того дня, як сталося, те що сталося. А я боюсь закрити очі і потрапити в світ сновидінь, бо їх, нажаль, не було: я знову й знову, наче в реальному повторі, переживаю один і той момент……

Сьогодні вперше були сни.

В першому мене вбиває снаряд в кухні вже нашої квартири і я бачу власні кишки, шлунок, кров… Прокинулася з криком і зі слізьми…

А в другому сні – ми біжимо по полю, навколо нас взпінюється земля з коріннями трави і квітів. А ми з мамою кидаємося зі сторони в сторону, як два сайгака, і таки залишаємось живі…»

287420977 736571124201442 4151218564993107284 n

To Top