Великий Луг з’являється на поверхні Каховського водосховища, яким колись було затоплено легендарні місця. Оприлюднені у відкритих джерелах знімки вже дозволяють побачити обриси Гілеї – так називав у свій час цю місцину стародавній історик Геродот.
Після підриву росіянами Каховської ГЕС, по мірі швидкого зниження рівня води у Каховському водосховищі, починає оголюватися його дно разом з гідрографією старовинних озер та річок, що колись становили частину легендарного Великого Лугу, – пише джерело TVIS Company, LLC, яке публікує знімки
На знімках з супутника Planet від 5-13 червня видно, наскільки далеко відійшла вода від берега в районі окупованого росіянами міста Кам’янка-Дніпровська. Оголилося не лише попереднє русло Дніпра, а й русло оспіваної в козацьких піснях річки Конка, яка до затоплення водосховища супроводжувала Дніпро вздовж всієї території Великого Луга. Цю річку відзначали на всіх картах минулих років, в тому числі на радянській військово-топографічній карті 1939 року.
За повідомленням Енергоатому, станом на 13 червня рівень води у Каховському водосховищі в районі Кам’янки-Дніпровської впав на 8 метрів (з відмітки 16,7 до 8,7 метрів). І продовжує падати…
Великий Луг з’являється: що відомо про Гілею і її загибель
Нижче – матеріал, оприлюднений Anastasiya Shalyga на сторінці Кам’янсько-Дніпровського міського історико-археологічного музею ще у 2020 році, коли ніхто і подумати не міг, що цей музей через 2 роки опиниться в окупації, буде підірвано ГЕС, а Каховського водосховища не стане….
Nikopolnews публікує історичний матеріал про Великий Луг «без купюр»
Гілея – у перекладі з грецької, – ліс. Але Гілеєю, з подачі історика Геродота, древні греки називали гігантський лісовий, точніше плавневий масив, що тягнувся долиною Дніпра від Хортиці і до нинішньої Нової Каховки. Це була, в уявленні людей тих часів, напівказкова країна, заселена не лише численними звірами і птахами, але й лісовиками, мавками, німфами, русалками, водяниками.
Подорожуючи по Скіфії, Геродот відвідав Гілею, піднявшись по Дніпру від його гирла і до самих порогів. Згадка про це знайдена в одній з епіграфічних пам’яток під час розкопок давньогрецької колонії Ольвії, яка існувала в Нижньому Побужжі з VI ст. до н.е. За часів «батька історії» уздовж берегів Борисфену (Дніпра) тягнулися численні пасовища, а найвищі і соковитіші трави колисалися вітрами на просторах Великого Лугу, що здавалися нескінченним.
По скіфській священній Гілеї блукали стада зубрів і диких коней. У її глухих куточках будували свої дамби невтомні річкові трудівники бобри, гніздилися горді орлани-білохвости, чаплі, пелікани та безліч інших птахів.
Дніпровська вода була прозорою і приємною на смак. Головну річку Скіфії живили сотні річок і річечок, в плавнях було багато островів, озер і боліт.
У Борисфені водилися стерлядь, білуга, осетр, величезні соми і щуки, окунь, тараня, скумбрія, камбала, в’язь, судак та безліч іншої риби. У його гирлі сама по собі осідала сіль. Ймовірно, під враженням від своєї подорожі Геродот відзначав: «Це – єдина річка, крім Нила, витоків якої я не можу вказати (як, здається, і ніхто з еллінів)».
Частина цього масиву від Хортиці і до села Бабиного на Херсонщині називалась за часів козаччини – Великим Лугом Запорізьким.
Костянтин Паустовський писав: “При созерцании прекрасного возникает тревога, которая предшествует нашему внутреннему очищению”. Письменник не пояснює причин тривоги, адже зрозуміло і так, як усе прекрасне трагічно вразливе. Ніщо так не наражається на небезпеку розорення, а то і знищення, як піднесене, непорочне.
Приречені були і плавні Нижнього Дніпра. Навіть не на початку 50-х років минулого століття, коли до них підступилися з пилами і сокирами приїжджі лісоруби, не в кінці 40 – х, коли було прийнято рішення перегородити греблею Дніпро в районі Каховки. Цілеспрямований, методичний наступ на Луг почався з реалізації сталінського плану перетворення природи східноєвропейського півдня соціалістичної імперії ще в середині 20-х років, коли в Приазовських та Причорноморськіх степах знищувалися вікові пасовища, щоб потім спровокувати розмови “о засушливых землях”. Загибель Гілеї почалася з притиснення всього південноукраїнського степу, коли замість традиційного і прибуткового в цих краях скотарства, особливо вівчарства, бездумно впроваджувалося хліборобство в неприпустимих масштабах. Казковий край, густо населений абсолютно реальними лосями і козулями, оленями і кабанами, лисицями і ондатрами, борсуками і видрами, куницями і хохулями, дикими котами і тарпанами, сомами і щуками, осетрами і севрюгами, судаками і лящами, вуграми, покірно чекав своєї долі ..
Тисячі озер, проток, стариць, струмків, островів, кіс, заток, лиманів, а серед них величаво котив свої води Дніпро – Славутич. Паралельно Дніпру, дотримуючись лівобережжя, бігла на південь річка Конська (Конка). Яскраво – блакитну до синяви воду Конської неможливо було сплутати з Дніпровською – жовтувато – блакитною. І навіть після, на всьому шляху крізь Гілею, коли Конська кілька разів виходила з нього, на час з’єднувалися тільки русла двох річок, але не їх води. Яскраво – блакитна смуга ніколи не змішувалася з жовтувато – блакитною. Грань між ними простежувалася чітко. Хіба це не диво! Зберігала Конська свою течію і колір води до самого впадіння в Дніпровський лиман.
Величезні дубові гаї, масиви вікових верб, диких груш, береста. Соковита трава – до поясу. У дуплах – мед диких бджіл. Людина, опинившись одна в плавнях, могла прогодуватися як влітку, так і взимку. Ягоди ожини, глоду, шипшини, терну і кизилу не втрачали своїх поживних властивостей навіть в люті морози. Знавець і співак Великого Лугу Андріан Кащенко (1857 – 1922 г.) писав:
« Дуже часто, переходячи ліси, мені доводилось бачити озера. На їхніх берегах здебільшого шуміли очерети й осока, з яких мов чабани з-поміж отари овець, маячили високі верби, купаючи свої гнучкі віти у воді. Де траплялися піскуваті галявини, то вони були вкриті непрохідними шелюгами лоз; вогкі ж безлісі місця заростали осокою аршинів у три заввишки та очеретами до трьох сажнів. Величезні срібно – руді китиці комишу хвилювались, як море, поверх того моря красувалися чорногруді, м’які, мов боброве хутро, султани».
Однак і наш видатний дослідник відчув хвилювання “при созерцании прекрасного”. Колишній притулок славних запорожців, краса і гордість України, став піддаватися варварському відношенню до себе ще в XIX столітті. Свого часу запорожці рубку лісу робили тільки строго вибірково, полювали на звіра і ловили рибу тільки у встановлених місцях, але новоявлені господарі краю дивилися на Великий Луг, виключно як на джерело збагачення. З болем констатував А. Кащенко в 1916 році хижацьку заготівлю лісу в районі Нікополя, масове винищування промислового звіра і птиці. Але не міг навіть здогадуватися шановний Андріан Феофанович, яку долю підготували цьому Богом даному краю люди в недалекому майбутньому..
Перші бригади лісорубів з Житомирської, Київської, Вінницької, Хмельницької, Чернігівської та Закарпатської областей почали приїзжати в придніпровські села влітку 1952 року. Групами, а то й поодинці вони розташовувалися на постій в селянських сім’ях. Міцні молоді хлопці, чимало було серед них і дівчат. Веселі, життєрадісні, вони відразу знайшли спільну мову з місцевими жителями. Тільки іноді посміювалися недовірливі люди похилого віку: «Так оце ви приїхали плавню нашу рубати? Еге, хлопці, та ви її і за сто год не вирубаєте».
Хлопці багатозначно мовчали. Зберігали мовчання і деякі з людей похилого віку. І віяло від того мовчання прикрістю. Не можна тоді було говорити про все прямо і відкрито.
Поки лісоруби точили сокири і пилки, периметр регіону майбутньої екологічної катастрофи обстежили геодезисти. Визначали, де слід закладати акацієві масиви, які, мабуть, повинні були компенсувати знищення плавневого лісу, де будувати дамби і мости. Особливу увагу корінних жителів привертали до себе вербові і осокорові обкоровані стовпи, вбиті в землю на значній відстані від кромки Великого Лугу на всьому багатокілометровому її протязі. Передбачалося, що саме у тих стовпчиків зупиниться вода після «великого каховського розливу». «Шо?» – раптом прорізався голос у мовчазних старих людей. «Та перенесіть ви свої стовпці якомога далі від того місця, де їх позабивали і навіть тоді, навряд чи вдасться вам точно установити смугу майбутнього берега. Не знатиме меж оте ваше море… »
Хто мав вуха, той не тільки зумів почути ті слова, а й зрозуміти їх справжній сенс. А тому у всіх хуторах і селах, розташованих навколо Луга, розповзався тихий гомін. Тихий такий, тихий, що звучить в хатах при світлі керосинок. Хто «відав все», той знав про нього, а тому офіційна пропагандистська машина на всю трубила про ті блага, які принесе людям штучне море і ГЕС біля Каховки. Тут тобі і світло, і вода з крана прямо до двору і на поля, і дешеве судноплавство, і безкоштовні дрова. Бажаної реакції пропагандисти змогли домогтися хіба що від тих селян, чиї хати потрапили під знесення у зв’язку з затопленням. Зокрема, від мешканців старих споруд. З отриманням компенсації в сумі в середньому 17 тисяч рублів у них з’являлася можливість побудувати нову хату. 17 тисяч рублів – 1700 в пореформенному (1961 роки) еквіваленті – були чималою сумою. Слід сказати, що держава з відселенцями розрахувалася до копійки і вчасно.
Однак все це не могло затушувати, а тим більше компенсувати всю масштабність втрат. Компенсацію отримали сотні, може, тисячі людей, а Гілею втратила вся Україна.
Восени 52-го лісоруби приступили до справи. Майже у всіх куточках Великого Лугу заверещали пилки, застукали сокири. Рік по тому, наступ на плавні набув тотального характеру, і побачили мудрі старожили, що не «через сто год», а дуже навіть скоро від плавневого лісу залишаться одні пеньки.
Осінь 1955 року розпочалася з затоплення. Гілея занурювалася під воду поступово – з півдня на північ. Зрублені дерева намагалися вивозити відразу, але не скрізь це виходило, на місці порубок залишалося не тільки безліч гілок, але і громадилися цілі колоди, які називали вербоматками. Вода прибувала і прибувала, а в багатьох куточках Великого Лугу ще рубали лозу. Професійні лісоруби не встигали, і на підмогу їм прибули 16-20-річні хлопці і дівчата із суміжних сіл. Вода настала невідворотно, і лозу так і не встигли вивезти, її навіть вирубали не всю. А птахи ще довгий час літали над Каховським водосховищем в пошуках свого дому…
Ще новини Каховського водосховища:
